Юрій Ігорович Андрухович - Коханці юстиції

3

Одним із наслідків таємного протоколу до угоди між добродіями Ріббентропом і Молотовом та їхніми державами стало те, що у вересні згаданого року до нашого міста вмаршували совіти. Це загальновідомий факт, і я не став би аж так на ньому наголошувати, якби не потреба в розвінчанні деяких доведених до цілковитої банальності кліше.

Уявлення про совітів як про дику азійську голоту, обдерту, напівкримінальну і вічно п’яну, що запанувало в наших умах протягом останніх двох десятиліть, насправді жахливо далеке від істини. Так, вони принесли до нашого міста і краю великі зміни, сколихнувши самі підвалини звичного повсякденного укладу. Але скільки вже можна пережовувати всі ці нісенітниці про нічні сорочки і дамську спідню білизну, в яких офіцерські дружини начебто вибиралися до театрів! Скільки ще разів ми потішатимемося над міфічними нічними горщиками, з якими вони йшли на ринок по сметану! Недолугі фантазії сумнівних дотепників — і тільки.

Насправді то був достатньо різний і в самому собі розшарований та суперечливий субстрат. Виховані на поезіях Маяковського й Заболоцького, вони залюбки слухали опуси Шостаковича для квартету саксофоністів, цитували напам’ять оберіутів та Ахматову, захоплювалися Чорним Квадратом та обома Кандинськими. Позаселявши найатракційніші панські помешкання колишнього міщанства в центрі та на Липовій, ці донедавна ще прості робітники і матроси, а нині керівні кадри і слуги партії відразу ж наповнили нашу затхлу провінцію новим змістом. Вечорами з лоджій, де вони збиралися навколо самоварів, лунали концерти мандолінної музики та класичний політкаторжанський гімн «Владимирский централ». Іноді вони захоплено грали в буриме, користуючись при цьому лише двома типами рим — пастернаківською та кірсановською. У міському театрі замість дурнуватих містечкових водевілів почали ставити оптимістичні трагедії.

Хоча найважливішим зі всіх мистецтв для них, як і для абориґенів, було кіно. І найкращим на світі вони вважали своє. Тож навіть не збиралися дозволяти ще якесь.

Оце й була найразючіша зміна, пов’язана з їхнім нашестям — зміна репертуару в кінотеатрах. Усе західне було вмить виключено і заборонено. Замість Мері Пікфорд, Марлен Дітріх чи польської Ордонувни — безкінечна Любов Орлова. Замість улюблених вестернів — «Чапаєв» і «Людина з рушницею». Замість симпатичних і звабливих ґанґстерів та багдадських злодіїв — секретарі ревкомів. Замість Доктора Мабузе і Доктора Калліґарі — Володимир Ілліч Ульянов-Ленін.

Того першого окупаційного року совітські фільми спеціально для мовно відсталого місцевого населення ще титрували польською. При цьому встигли показати «Депутата Балтики», «Багату наречену» і «Волгу-Волгу». Останні два мали бути комедією, хоч публіка найбільше зривала боки на першому.

Зрозуміло, що ані сам Фелюсь, ані його друзяки пробачити цього новій владі не могли ніяк.

4

Ближче до зими Народні збори у Львові одноголосно висловилися за приєднання наших провінцій до країни совітів. Уся ця процедура була, як і всі на світі процедури, радше формальною. Ніхто (навіть у пресі!) й не обговорював якихось інших варіантів, окрім приєднання.

У ті дні на кіноекрани саме вийшли «Трактористи» Івана Пир’єва — життєрадісна й загалом не смішна комедійка про те, як, виявляється, чудово зажилося і вільно задихалося селянам українського південного степу після того, як протягом однієї зими їх стало кількома мільйонами менше. Останню обставину фільм, ясна річ, замовчував, але тутешня публіка давно знала, що й до чого з тим великим голодом на так само великій Україні.

Назва фільму не дуже заохочувала до масового перегляду, тож зали попервах лишалися майже порожніми. Влада зметикувала вмить, як їх заповнити: почалися примусові культпоходи колективів трудящих. Мій батько, тепер уже школяр середньої загальноосвітньої трудової школи № 5, потрапив на один із сеансів разом із частиною свого класу просто з групи подовженого дня.

Чому саме на цьому сеансі й у цьому ж залі опинився Фелюсь та ще й із фактично всією своєю бражкою, назавжди залишиться таємницею. Ще однією — чому на цьому ж сеансі в цьому ж залі був присутній капітан держбезпеки Алтаєв (Альтман)[8]? Невже тільки тому, що будучи фанатом актриси Ладиніної, він внутрішньо божеволів від кожного фільму за її участі? До речі, на «Трактористах» він того разу побував уже вчетверте, і фільм проймав його дедалі більше. Капітан держбезпеки Алтаєв (Альтман) не виключав, що забажає передивитись аж таку змістовну кінопродукцію вп’яте та вшосте.

Ще одна деталь, яку можна вважати суттєвою: капітан держбезпеки Алтаєв (Альтман) прийшов на кіносеанс не сам, а в супроводі двох, як він їх називав, шмар — Зузки та Нельки. Капітанова сім’я лишалася десь далеко в Росії — от він і розважав тимчасову свою службову самотність новими зв’язками. Як Зузка, так і Нелька (про це капітанові вже доповідали) свого часу побували коханками Фелюся.

Філософ сказав би, що цей світ занадто тісний. Особливо в межах нашого міста.

5

За словами батька, перша сцена фільму, в якій троє щойно демобілізованих симпатичних танкістів їдуть потягом і, обговорюючи плани на життя, натхненно цмулять пиво за рідну землю та все хороше, минула відносно спокійно. Це якщо не зважати на два-три розрізнені висвисти з тієї частини залу, де засіли Фелюсеві хлопці. Але коли на екрані розгорнувся в усій красі південний степ та ще і з тракторами до обріїв, гулюкання та свист постали суцільною звуковою стіною. І вона, схоже, не збиралася зникати вже до кінця сеансу.

Розлючений капітан держбезпеки, уподібнившись на мить неотесаному польовому грубіяну-командирові, загорлав з місця щось наче «Прекратить!» або «Отставить!». На що король так само з місця, не менш гучно, а таки на весь простір, відповів: «Геть з колхозами!» Братва підтримала його заклик ще голоснішим свистом і тупотінням, а відтак в екран полетіли ножі. Вони потрапляли в небо, у степову ріллю, в кабіни тракторів, у груди Марини Ладиніної в ролі сексуально звабливої героїні праці Мар’яни Бажан. Ножі протинали наскрізь натягнуту лляну площину й зі стукотінням падали на якісь дошки десь потойбіч екрана.

Якби в залі не було темно, то Зузка і Нелька мусили б зауважити вкрай недобре пополотніння Алтаєва (Альтмана). У будь-якому разі вони завбачливо повитягали долоні з розхристаної матні його галіфе. Це сталося, щоправда, не відразу, а лиш тоді, коли банда на чолі з Фелюсем, під різке тріскотіння крісельних сидінь повстававши на рівні, повним складом рушила до виходів.

Але вийти їм не дали. Хтось уже викликав міліцію, цілі два відділення на чолі із сержантами Бурлаком та Ковтуном. Це були справжні вбивці з пудовими кулаками й бульдожими щелепами, свого часу випробувані не в одному бою з