Адам Пшехшта - Неприємності у "Раю"

знав, що на нього хтось чекає. На якусь мить в голові промайнув знайомий образ. Він майже пригадав собі, що колись вже зустрічався з кимось, або чимось схожим… Майже. Бо з-за комина вискочила дрібна постать і Кроне відчув біль порізаних до кістки пальців, що стискали кольт, за мить затиснене в твердій руці лезо поцілувало його в стегно.

Дівчинка зовсім не виглядала на замерзлу, в її очах тлів холодний, майже нелюдський інтелект. Credo, quia absurdum, пригадав собі офіцер. Вірю, бо це абсурд. Ну, так, хто буде підозрювати у вбивствах семирічну дитину?

Кроне важко сів, намагаючись не звертати уваги на скалічені пальці, про рану на нозі сповіщало поколювання. Він не знав, звідки нападе дівчинка. Мала зникла за одним з коминів, але скориставшись завірюхою, могла непомітно обійти його. Тоді він відчує тільки удар в спину…

Вона з‘явилася з заметілі з вищиреними в радісній посмішці зубами, вдарила з широким замахом, посилюючи удар, але й передчасно його сигналізуючи. Офіцер збив атаку передпліччям, однак йому не вдалося перехопити руку з ножем. Щось йому стало на заваді, чи то шосте відчуття, чи – короткочасне – запаморочення голови. Коли він прийшов до тями, навколо кружляли тільки сніжинки. Тоді з‘явився спогад, цим разом докладний – камера в катівні ОГПУ в Мінську, одичний апарат “Агонія”. І враження присутності якоїсь жахливо чужої істоти. Що донька лікаря, який підробляв у борделі, мала спільного з таємничою, створеною ламати стійких в‘язнів машиною? Звідки ця прогалина в пам‘яті після того, як з‘явилася дівчинка? Невже саме ця риса, чи то уміння маленької вбивці згубила Авдзєєва і інших?

“Невидимість” – бо хто буде боятися семирічної дитини – поєднана з можливістю дивного впливу на розум, який викликає тимчасову дезорієнтацію?

Кроне розумів, що він в небезпеці, відчував, як разом з кров‘ю з нього витікає життя, однак, продовжував вивчати, аналізувати, доходити висновків, одночасно розглядаючись в пошуках малої, дрібної постаті, матового блиску ножа…

Вказаний поліційним медиком ріст – повна дурня, подумав. Дитина просто вилізла на табуретку, що стояла в туалеті, можливо повернена спиною жінка мимохідь спостерігала за нею в дзеркалі. Вона навіть на мить не відчула небезпеки, і нічого дивного, хто б подумав, що вбивця – малолітня улюблениця персоналу “Раю”?

Однак, звідки в неї такий садизм? Випотрошена перша жертва явно свідчила про хворобливі вподобання, звідки знання, як спричинити смерть, як пояснити холоднокровність, а навіть браваду, яку проявила дівчинка? Навіть взявши до уваги, що вона могла захопити жертву зненацька, пам‘ятаючи про її здатність впливати на розум сторонніх осіб, дрібне, слабке тіло семирічної дитини нічим не відрізнялося від ровесниць, а отже апріорі не було придатним для протиборства. Хіба що це помилкове враження, одне з багатьох помилкових вражень у цій справі, ствердив він гірко.

Коли вона знов з‘явилася за правим плечем Кроне, той повернувся до малої та затиснув її руку під пахвою, тоді натиснув всією вагою тіла на лікоть дівчинки. Худа, дитяча рука тріснула мов галузка. І знов розум Кроне на мить провалився в чорну діру, однак, спрацювали роками треновані рефлекси і без жодної свідомої думки “двієчник” вдарив у шию нападниці. Твердим, загрубілим від постійних тренувань ребром долоні. Відразу після цього безсило осунувся на вкритий білим пухом дах, дивлячись на крижані сніжинки, що падали прямо на його обличчя.

***

Лікар був достатньо молодим, напевно мав не більше тридцяти років, однак його оточувала аура компетенції, така ж сильна, як запах ліків, що заповнював приміщення. Насупивши брови, він вивчав якісь документи, нарешті підвів погляд на Кроне.

-- Якщо йдеться про руку, я не передбачаю жодних поважних ускладнень, -- заявив він впевненим тоном. – Нога – окрема проблема. Стегно пошкоджене і хоча ми знаємо, що воно зростеться, бо операція пройшла чудово, зараз важко передбачити, чи Ви одужаєте цілковито. Якщо хочете моєї поради… -- він значуще замовк.

-- Так? – поквапив його Кроне.

Власний голос видався йому шорстким, навіть хриплим.

-- У Вас начебто є доступ до лікувальних одичних апаратів. Раджу Вам скористатися ними.

-- Гарна ідея, -- відповів офіцер, вмостившись зручніше на ліжку.

Завдяки особливій перев‘язці, йому вдалося не пошкодити порізані пальці.

-- Ще одне, -- обізвався вагаючись лікар. – Ваші кошмари… Вони Вам досі сняться?

Кроне затиснув губи – йому сказали, що кілька днів він марив і викрикав, намагаючись когось попередити, або наказуючи втікати.

-- Бо якщо це через ту дитину… У Вас не повинно бути жодних докорів сумління. Поліція встановила поза всякими сумнівами, що це вона вчинила вбивства. Правда, важко сказати, що стало причиною цих злочинів, може психічна хвороба? – він знизав плечима. – Однак…

-- Я сплю вже спокійно, -- збрехав рішучим тоном Кроне.

Офіцер не збирався нікому пояснювати, що перед смертю, на якусь мить, з обличчя дівчинки сповзла дивна, нелюдська маска і коли він завдавав смертельний удар, то дивився у перелякані очі скривдженої дитини.

(Далі буде)

Adam Przechrzta

Kłopoty w „Raju" (Wilczy Legion – 5)

Переклад з польської -- полігНОТ

------------------------------------------------------

https://www.facebook.com/pg/PoligNOT

Заходьте на мою сторінку на Facebook і підписуйтеся, щоб довідуватися, коли буде продовження.