Андрій Анатолійович Кокотюха - Останній раз

два спокійних місяці усе обернулося кошмаром. Його машина вибухнула, силою вибуху було пошкоджено інші автомобілі, що стояли в цей час у підземному гаражі-парку. Від шофера Ніла практично нічого не лишилося. Селіді пощастило: він виходив із поважними гостями, партнерами, вони їхали разом вечеряти, і він зателефонував у машину й попросив водія підігнати машину до центрального входу, хоча зазвичай вона чекала на нього в гаражі. Він пам’ятає, як зомліла дружина, як забилася в істериці секретарка, пам’ятає переляк на обличчях партнерів. Поліція, само собою, зайшла в глухий кут зі своїм розслідуванням, а преса отримала зайвий привід погаласувати про довгі щупальця «російської мафії». Одна газетка особливо постаралася, видавши версію, що «російська мафія» просто зводить рахунки між собою. Селіді подав на газету до суду. Його звинуватили у причетності до мафії, вони відповідатимуть за наклеп! Процес вдалося виграти. З того часу минуло дев’ять місяців. Усе начебто було спокійно. А тепер вони вийшли на доньку. Невже знову?

Загув селектор.

— Прийшов містер Ґордон.

Селіді поглянув на годинник. Оперативно, лише сорок хвилин минуло.

Ґордон зайшов, не чекаючи дозволу. Він не просто працював на Селіді — вони були друзями, незважаючи на сімнадцятирічну різницю у віці. Фірмі «Ґордон енд Браун» було вісім років, вона не мала широкого розголосу, та й не особливо прагнула реклами. Клієнти були постійні, рекомендували своїм знайомим, теж солідним і перспективним, фірма впевнено стояла на ногах. Охорона офісів та приватних осіб, супроводження важливих вантажів, перевірка надійності кандидата в партнери, розслідування випадків економічного шпигунства і навіть розшук зниклих безвісти — спеціалісти з «Ґордон енд Браун» робили свою роботу професійно. Звіт про роботу лише клієнтові, з поліцією стосунки на рівні ввічливого співбесідника, у випадку інцидентів, що ставлять під удар особисті інтереси клієнтів, вони полагоджували з владою всі ці справи, доводячи свій вплив, і коли, ковтаючи язики, здавали позиції. Колись Леслі Ґордон теж був лейтенантом нью-йоркської поліції, боровся з наркотиками, та наркобізнесмени виявилися сильнішими, Ґордону довелося йти у відставку, вибору не було, ситуація ось-ось могла обернутися для нього дисциплінарною комісією, він просто випередив події. Майкл Браун тоді ще тільки створив власну фірму, юристові-теоретику потрібні були професіонали. За три роки вони стали рівноправними партнерами. А ще через рік Ґордон особисто розкрив аферу з торгівлею нерухомістю, куди втягнули «Хронос Лімітед», і особисто Олександр Селіді після цілого ряду тонких, але вивірених махінацій опинився під загрозою суду. Для Леслі Ґордона ця справа стала не просто роботою, за яку платили гроші. Його, дорослого цинічного чоловіка, буквально зачудувала енергія Селіді, його вміння холоднокровно витримувати удари і, що головне, бити у відповідь точно і вчасно. Може, саме таким Ґордон хотів би бачити свого батька, котрого не бачив ніколи, а від матері знав лише, що він — красень-блондин із сліпучою усмішкою, з яким вона разом навчалася в коледжі...

— Я переселюся до вас у офіс, містере Селіді! В таку спеку жити можна хіба що тут, — Ґордон хотів ще щось додати, але вираз обличчя господаря кабінету змусив його змінити тон: — Проблеми?

— Не знаю. Думаю, що так. Хтось відкопав номер телефону моєї доньки в Каліфорнії, хтось сторонній подзвонив і сказав, що у мене тут знову починаються неприємності, — Селіді говорив рубаними фразами, намагаючись повідомляти лише факти, без жодних емоцій та коментарів, які б відволікли професіонала. — Вона думає, що це мої старі знайомі, земляки, так би мовити, співвітчизники. Лідії порадили якомога швидше летіти до Нью-Йорка, до мене. Наголосили, що з метою моєї ж безпеки. Для чого це їм, не знаю. Думаю, стане ясно, коли вона буде тут. Номер рейсу вона повідомить, а у мене прохання — зустріньте її в аеропорту, Леслі. Не думаю, щоб їй саме зараз щось могло загрожувати, просто мені так буде спокійніше. Щодо гонорару...

Ґордон застережливо підняв руку.

— «Ґордон енд Браун» тут ні до чого. Я лише виконую ваше особисте прохання. Як приватна особа. Коли я її привезу, ми обговоримо й інші проблеми.

— Дякую, Леслі, — Селіді хотів іще щось додати, але селектор знову заговорив голосом Міллі:

— Містере Селіді, у приймальній японці. Я не хотіла відволікати вас, але вони чекають уже десять хвилин. І... прийшла місіс Селіді...

Селіді спохмурнів і глипнув на годинник.

— Справи зараз зовсім не до речі, — він намагався якось жартувати, але це виходило кострубато. — Почекайте в приймальній, Леслі. Заодно поясніть ситуацію моїй дружині. Більше, ніж щойно сказав, я все одно не знаю. Лідія обов’язково передзвонить, якщо я буду іще з японцями, поговоріть із нею ви.

— О’кей.

Ґордон залишив кабінет, і одразу ж зайшли двоє японців у строгих чорних костюмах. «Спека на них не діє, чи що?» — подумав Селіді і з гумовою усмішкою підвівся з-за столу, простягаючи руку старшому.

— Радий вас бачити, Танака-сан! Прошу вибачити за те, що змусив вас чекати, деякі внутрішні проблеми...

Підбори дзвінко клацали по бетонній підлозі залу чекання аеропорту. Віта довго вагалася, переводячи погляд із черевичків на високому каблуці на зручні кросівки «найк», та під кросівки потрібні джинси й футболка, а в такому разі не вийде задуманого ефекту, не буде відволікаючого маневру. У черевичках, само собою, не так зручно, мало як обернеться ситуація, раптом бігти доведеться? Врешті вона вирішила в разі потреби черевики скинути, амазонки теж ішли на бій босими, навіть голими. Непогано б узагалі-то з’явитися на операцію голою, тоді навіть найтупіший лободзвон забуде про все, ось вона, слабина чоловіча!

І все одно на смоляну брюнетку із прямим волоссям, що сягало лопаток, у тісному білому платті, що ледь сягало середини звабливих стегон, у черевичках на високих підборах і в темних — сонце! — окулярах хтиво косувала вся чоловіча половина присутніх у залі чекання. Прибиральник-негр ледь не врізався своєю машинкою у товстого джентльмена в техаському капелюсі. Ані той, ані той навіть не помітили цього, боячись втратити преті-ґерл з поля зору. Худорлявий очкарик, батько трьох дітей, перестав робити їм зауваження, і вони з вереском моталися залом, граючи в черепашок-ніндзя. Двійко патрульних поліцейських забули про замовлений ленч, а пуерторіканець за стійкою забув прийняти замовлення. Методистський священик вже не гнав від себе гріховні думки про можливе повернення до мирського життя. Віта відчувала на собі сотні поглядів і крім вдоволеного жіночого самолюбства плекала надію, що коли грек таки прислав людей зустрічати свою доньку, вони нічим не відрізняються від решти мужиків. Хіба що, ха-ха,