Роберт Артур - Таємниця «Вогняного Ока»

щедра, але в той же час і ділова, вважала за свій обов'язок мати прибуток із усіх чудернацьких речей, які скуповував Титус Джонс.

— Та що ви кажете, — зацікавився Чорновусий, — два повертають, а, можливо, й решту повернуть? Бачите, я колекціоную бюсти, тож я придбаю у вас усі ці п'ять за тією ціною, яку ви за них просите, тобто по п'ять доларів за один. Але ви маєте пообіцяти, що притримаєте для мене і всі інші бюсти, які вам повернуть, мені вони всі потрібні.

— Справді? — При цих словах Матильда Джонс повеселіла. — Але деякі з них мені можуть повернути зіпсованими, якщо нові господарі спробують їх помити.

— Це не має значення, коли ви обіцяєте зберегти для мене всі бюсти до одного, разом з тими двома, які, як ви сказали, вам уже повертають.

— По руках, — відгукнулася Матильда Джонс, — купляйте ці п'ять, і ви одержите всі бюсти, які мені повернуть. Згадувані два мають з хвилини на хвилину бути тут. По них поїхав мій небіж.

— Чудово, — з цими словами Чорновусий дістав кілька купюр. — Ось вам тридцять п'ять доларів, за п'ять цих та за два тих. Так, повантажу я тим часом ці дивовижні бюсти до свого авто.

Боб аж тремтів від хвилювання, він намагався знайти привід, аби втрутитися в те, що відбувається, і не міг нічого вигадати. Місіс Джонс щойно здійснила вигідну оборудку, а вона завжди пишалася, що ніколи не відступає від свого слова. Юпітер під'їжджав сюди з двома бюстами, і цілком ймовірно, що один із них — бюст Августа. Чорновусий відразу вимагатиме віддати бюст йому, адже він уже за нього заплатив!

— Бобе, що з тобою? — запитала Матильда Джонс, пильно глянувши на нього. — Ти щось такий блідий. Тобі щось болить?

— Здається, — через силу вимовив Боб, — наш новий приятель Гус хотів придбати собі на згадку один із цих бюстів. Вони ж бо з будинку його дідуся, а тут…

— Треба було раніше мені про це сказати! Тепер вони всі належать цьому панові. О, повертається вантажівка.

Чорновусий саме встиг повантажити останній з п'яти бюстів у багажник свого авто, коли вантажівка зупинилася біля контори.

Юп та Піт вистрибнули з кузова. Ганс подав їм з кабіни обидва бюсти. Піт узяв бюст Данте, а Юп — Августа Дужого, обережно притис його до грудей.

Ніхто з них не помітив Чорновусого, аж доки той сам не підійшов до них.

— Хлопці, ці бюсти — мої! — рявкнув він. Простяг руки до бюста Августа, якого тримав Юпітер, і схопив його. — Він мій, — верескнув Чорновусий. — Я все одно його заберу! Відпусти!

БОБ ПОВІДОМЛЯЄ ДИВОВИЖНУ НОВИНУ

Чорновусий тягнув бюста до себе, Юп чинив опір, бо не бажав віддавати Августа. Чорновусий злісно репетував:

— Та відпусти, кажу тобі! Бюст мій, я купив його і вже заплатив гроші!

— Віддай йому бюста, Юпітере, — строго звеліла місіс Джонс.

— Але, тітонько Матильдо, — заперечив Юпітер, він продовжував притискати гіпсового Августа до себе, — цей бюст я обіцяв нашому приятелеві Гусу.

— Що поробиш, — відповіла місіс Джонс, — я уже продала його цьому панові.

— Але він дуже потрібний Гусу, — благав Юпітер, — для нього це питання життя і смерті.

— Як це життя і смерть можуть залежати від старої гіпсової статуетки, — пирхнула Матильда Джонс. — У вас, діти, надто бурхлива уява. Віддай бюст цьому панові, Юпітере. Наша фірма ніколи не порушує даного слова.

— Негайно віддай! — верескнув Чорновусий.

Він рвонув на себе бюст, а Юпітер мусив скоритися наказу тітоньки і випустив його з рук. Від несподіванки Чорновусий заточився, спіткнувся об камінь і впав. Бюст випав із його рук і розбився на кілька частин.

Хлопці, повідкривавши роти, мовчки дивилися на уламки. Місіс Джонс нічого не бачила, тому що стояла надто далеко, але і Юпітер, і Гус, і Піт, і Боб бачили його дуже добре. Червоний камінь завбільшки з голубине яйце виблискував поміж уламків гіпсової голови.

Якийсь час ніхто не ворухнувся. Потім Чорновусий підвівся, підібрав із землі червоного камінчика і запхав його до кишені. Він звернувся до місіс Джонс:

— Я сам винен. Бюст розбився через мою незграбність. Тепер, перепрошую, мені пора, я поспішаю. Бюсти мене вже не цікавлять. — Він сів у авто і поїхав. Хлопці провели його сповненими відчаю поглядами.

— Тепер він у нього, — застогнав Піт, — він забрав у нас «Вогняне Око»! — І тут він несподівано згадав учорашню розмову: — Стривайте, ми ж вияснили, що ніякого Чорновусого не існує, що Двігінс його вигадав, та й годі.

— Мабуть, ми не мали рації, — сказав Юпітер. увесь зсутулився, кінчики його вуст опустилися. Юпітер був дуже засмучений.

— Сьогодні вдень Чорновусий був у бібліотеці, — мовив Боб, — збирав інформацію про «Вогняне Око».

— Бачите, як воно буває, — зітхнув Юпітер, — не встигли ми знайти «Вогняне Око», як відразу його втратили. Вибач, Гусе.

— Ви не винні, — твердо сказав Гус, — будь ласка, не докоряйте собі.

— А я був переконаний, що Чорновусого не існує… — почав Юпітер, але голос тітоньки обірвав його фразу.

— Гаразд, Юпітере, це добре, що він сам визнав свою вину, — сказала вона, показуючи на купу уламків, які донедавна були бюстом Августа Дужого. — Втім, він сам і винен, це він його випустив з рук, але люди так рідко визнають себе винними. Добре, що все владналося. Зберіть уламки й викиньте.

— Усе зробимо, тітонько Матильдо, — відгукнувся Юпітер.

Місіс Джонс зиркнула на годинника, що висів над дверима.

— Пора зачиняти, — мовила вона, — якщо тільки не збираєтеся тут ще лишатися.

— Ми хочемо ще поговорити, — відповів їй Юпітер, — тож іще трохи тут посидимо.

— Тоді залишимо ворота відчинені, — вирішила Матильда Джонс, — раптом з'являться ще покупці, то ви їх обслужіть, будь ласка.

Юпітер кивнув, і Матильда Джонс рушила до маленького двоповерхового будиночка, який стояв відразу за огорожею. В цьому будиночку вони й мешкали разом з Титусом та Юпітером.

Хлопці зостались на подвір'ї самі. Вони зібрали уламки бюста Августа й поклали їх на столі. Юпітер уважно оглянув шматки гіпсу.

— Бачите, — мовив він, показуючи на овальну заглибину в одному з уламків, — ось де було заховане «Вогняне Око».

— А тепер воно заховане в кишені Чорновусого, — зітхнув Боб, — і нам його не бачити, як власних вух.

— Так, майбутнє досить безрадісне, — згодився Юпітер, а він вельми не часто визнавав себе переможеним, — але спробуймо ще раз проаналізувати ситуацію. Ходімо до майстерні, а там ти, Бобе, розкажеш нам, що вичитав у бібліотеці.

Він