Мартін Штарк - Ти моя гра , Мартін Штарк

Годинник на стіні цокав, відміряючи останні хвилини перед зібранням. Я знову почувалася гвинтиком у чужій грі, де всі правила були прописані задовго до мого приходу.  
— Карино, — глухий чоловічий голос змусив мене підняти голову.  
Я різко обернулася.  
Він стояв біля дверей, високий, наче вирізаний із темного мармуру. Бездоганний чорний костюм, тонкий годинник на зап'ясті, погляд, від якого хочеться облизати пересохлі губи.  
Арсен...  
Мої пальці сильніше стиснули папки.  
— Так.
Арсен провів поглядом по мені — від блузки, яка трохи з'їхала на плече, до вузької спідниці, що облягала стегна.  
— Здається, у тебе зібрання.  
Його голос обпік шкіру.  
— Так.  
— Нудно, правда? 
Я здригнулася, але швидко взяла себе в руки.  
— Це частина роботи.  
Арсен примружив очі, наче я його розважала.  
— Хороші дівчатка завжди так говорять.  
Моє серце зробило сальто.  Я ненавиділа, коли мене називали хорошою дівчинкою. Ненавиділа цей ярлик, який носила все життя.  
Арсен нібито просвітив мене ренгеном.  
— А якби я запропонував тобі проігнорувати ці збори?  — його голос був низьким, оксамитовим, наче гріх, що нашіптує безпосередньо у вухо.  
Я примусила себе відступити на крок назад.  
— Не думаю, що вашій фірмі потрібні ледачі працівники.  
Арсен посміхнувся краєчком губ — ледь помітно.  
— Ледачі — ні. Та ті, хто знає, чого бажає — зовсім інша річ.  
Моє серце гупало так голосно, що я боялася, він його чує. Його погляд пробіг по моєму обличчю, затримався на губах — і я усвідомлювала, що якби зараз промовила "так", то він розкрив би мені кожну приховану частину цього офісу.  
— Вам потрібно йти, Арсене Констянтиновичу, — я намагалася говорити твердо, але голос зрадницьки тремтів.  
— Тобі теж, Карино.  
Він зробив крок до мене. Між нами залишалося менше метра — і цей метр палав, як поле, залите бензином.  
— Сподіваюся, тобі сподобається це зібрання, — його губи ледь помітно вигнулися.  
Він міг мене врятувати. Але не зробив цього. І від цього хотілося його ще більше.  

_____

 Зібрання розтягнулося, як жуйка на підошві. Нудні голоси, папірці, таблиці...  Я робила вигляд, що слухаю, але насправді вся увага була прикута до того, хто сидів у кінці зали — на шкіряному кріслі, з розслабленою позою й холодним поглядом, який час від часу ковзав по мені.  Коли я намагалася не дивитися на нього, відчувала, як його очі все одно обпікають мою шкіру.  
Гра.  
Він грався мною.  
Хороші дівчатка завжди так говорять.  
Його слова досі відлунювали в голові.  
А що, як я більше не хочу бути хорошою?  
Після зібрання я повернулася за свій стіл. Головний бухгалтер буркотіла щось про нові накладні, колеги перешіптувалися про премії, а я просто машинально переглядала електронну пошту.  
Порожньо.  
Останнє завдання Арсен присилав майже тиждень тому. Але сьогодні...  
Арсен Маляренко — нове повідомлення  
Я ледь не проковтнула язик.  
Відкрити чи ні?  
Серце забилося швидше.  
Натискаю.  
"Підготуй аналітичний звіт по інвесторах за останні три місяці. Кінцевий термін — завтра 18:00. Не підведи."  
Жодного зайвого слова.  Жодного натяку на той погляд, яким він сверлив мене годину тому.  
Я кусаю губу і перечитую повідомлення ще раз.  
Він спеціально це зробив.  
Тиждень мовчання — і ось тепер звалив на мене завдання, яке тягне на кілька годин роботи.  
Не підведи.  
Здавалося, він випробовував мене. Чекав, коли я зламаюсь.  
Я видихнула і набрала відповідь:  
"Добре, Арсене Констянтиновичу. Завдання прийнято."  
Ніяких смайликів, ніяких зайвих слів.  Тільки холодний, діловий тон.  
Коли натиснула "Відправити", пальці ще кілька секунд завмерли на клавіатурі.  
Екран погас.  
Я вже хотіла відвернутися, але через кілька секунд пошта знову блимнула.  
Арсен Маляренко — нове повідомлення  
Я проковтнула клубок у горлі.  
"Хороша дівчинка."  
Все.  
Тільки ці два слова — але в них було більше напруги, ніж у сотні нескінченних звітів.  
Мої щоки запалали.  
Йому подобалося мене мучити.  
І найгірше те, що мені це теж починало подобатися. 

____________

  Квартира зустріла мене холодом.  
Глухі стіни, приглушене світло, запах кави, що давно вивітрився з чашки, залишеної зранку.  
Я скинула туфлі, зітхнула, і пройшла до кімнати, відчуваючи, як важко гудуть ноги після дня, наповненого безглуздою метушнею.  Шубовснулася на диван, заплющила очі й дозволила собі кілька секунд тиші.  
Хороша  дівчинка.  
Його голос знову закрався в голову.  
Різкий, глибокий. Немов пальці, що ковзають по оголеному нерву.  
Я стиснула повіки міцніше.  
Чому він це написав?  
Він дражнив мене, а я — дурна — дозволяла.  
Хороша дівчинка.  
Усередині спалахнуло щось гаряче, але я швидко придушила це почуття.  
Щоб відволіктися, піднялася з дивана, підійшла до полиці й машинально потягнула стару картонну коробку. Вона була запхнута далеко на верхню полицю, покрита пилом.  
Шкільні альбоми.  
Відкрила перший.  
Світлини. Веселі обличчя. Вчителька з тугим пучком і суворими очима. Я з косичками в синій сукні, з натягнутою посмішкою.  
Я не була тоді такою вже хорошою дівчинкою. Я завжди хотіла здаватися правильною, слухняною, але в мені кипіло щось, що мама змалку привчала придушувати — гострі кути, бажання перечити, перевіряти межі.  Сторінка перегортається сама собою — і ось він. Арсен Маляренко.  

Кривенький хлопчисько з заслиненим комірцем, у вічно завеликих сорочках. 
Я пам'ятала, як він червонів, коли я разом із дівчатами реготала, показуючи пальцем на його рюкзак із обдертими замками.  Як могла забути?  
— Маляренко, що в тебе там? Черепашки-ніндзя? — кидала я з усмішкою, а він мовчки опускав голову, ховаючись за товсті окуляри.  
Я була маленькою стервою.  
Тоді здавалося, що це ніщо — просто жарти, просто гра. Але зараз...  
Його погляд на зібранні, цей холодний, крижаний — це була помста? Він все пам'ятає.
Мої пальці затремтіли, гортаючи далі.  Зупинилася на фото з випускного.  
 Я — в білосніжній сукні. Він — у темному костюмі, високий, худий, з тією ж невпевненістю в очах. 
Я впустила альбом на коліна й притиснула пальці до вуст. Як він міг настільки змінитися? Хіба я могла хотіти ось такого прищавого, худого аутсайдера? Я різко закрила альбом, немов він міг прочитати всі ці думки. 
Він грався зі мною. І тепер я знала — у нього були на це причини.