Леля Карпатська - Обіцяна, Леля Карпатська

Тільки-но з’явившись, Ляна одразу привернула до себе увагу присутніх. Те, що вона обрала невдалий образ, зрозуміла з першої миті. Вона надто вирізнялася від решти у своїй модній вечірній сукні та на підборах. Жінки, у довгих спідницях поверх нижніх сорочок і білих хустинах на головах пильно оглядали її з ніг до голови. Чоловіки, у довгих до колін сорочках, підперезані вишитими поясами, та широких полотняних штанях, теж не відводили від неї поглядів, проте їхня зацікавленість була іншою. В одну мить музика стихнула і всі повернулися до Ляни. Дівчина зробила рух рукою, намагаючись торкнутися Власлава позаду себе, проте впіймала лише повітря — старости не було. Враз у грудях здавило, серце щосили запульсувало десь у скроні, нудота підступила до горла. Ляна зробила надзусилля і підвела погляд. Небо різко почорніло у полоні важких грозових хмар. Дерева згиналися від сильного вітру. Дівчина перелякано глянула на присутніх: замість облич у тих були страхітливі маски із чорними дірами замість очей та ротів. Вони бридко роззявилися, простягаючи до неї гнилі руки-гілки.

— А ось і я! — Власлав обійняв Ляну за талію і поцілував у щоку.

Дівчина здригнулася, ніби прокинувшись від сну, і озирнулася: небо знову було ясним, грала музика і ніхто більше на неї не дивився.

— Що то було?

— Ти про що? — здивувався чоловік, підводячи її до столу.

Ляна заперечливо хитнула головою. Тільки тепер вона помітила, що Власлав перевдягнувся. На ньому була така ж лляна сорочка, як в інших, але довша. Широкі штани сягали землі, прикриваючи його босі ноги. Він залишив волосся незібраним, пов’язавши довкола голови пов’язку-очілля з вишитими на ній рунами.

— Це якась історична реконструкція? Чому ти не попередив? Я тут як дурепа у своїй сукні, — переляк змінився роздратуванням. Ляна відчула, що досі не готова до соціалізації.

— Ти тут княгиня, — встиг запевнити її Власлав, — тобі нема рівних.

Він вказав на страви на столі. На дерев’яних тарелях горами лежали ковбаси, блискучі від сала, рум’яна шинка та кров’янка. У глиняних макітрах — смажені та печені пиріжки з різними начинками. Квашені огірки та помідори, капуста і гриби — у мисках. Поміж них у меншому посуді — мед, повидло та горіхи. Власлав налив Ляні квасу.

— Тобі треба розслабитися. Пий.

Ляна мовчки послухала його і випила. Їй треба було заспокоїтися. Власлав зробив жест рукою і музики перестали грати.

— Дорогі брати та сестри! — звернувся він до присутніх. — Вітаю всіх на сьогоднішньому святі села! Це великий день для нашої громади. Те, що ми зібралися тут, означає, що ми й надалі єдині, сильні та вірні своїй землі, звичаям та традиціям, які наші предки передали нам, а ми у свою чергу — нашим дітям.

Голова підняв кухоль з квасом і звідусіль почулися схвальні вигуки.

— Проте нині у нас є ще одна причина для радості. Наша громада поповнилася ще однією сестрою. Її ім’я Світлана, — Власлав взяв Ляну за руку і вивів поперед себе.

Дівчина здивовано прошепотіла:

— Звідки ти знаєш моє повне ім’я?

Її змалечку всі кликали Ляною, а про те, як вона записана при народженні, майже ніхто не знав.

— Скоро вона стане повноцінною частиною нашої громади, — Власлав пропустив повз вуха питання дівчини. — Церемонія посвячення співпаде з днем осіннього рівнодення.

— Про що ти кажеш? – Ляна різко вирвала руку з його.

— Потім поговоримо, — кинув Власлав і широко усміхнувся одному з гостей, який до них наближався.

— До нас давно ніхто не приходив, — сивобородий чоловік, років шістдесяти, шанобливо вклонився. — Я радий, що прибуває свіжа кров.

— Саме так, Дмитре. Свіжа кров — це те, що мені… нам вкрай необхідно. Друзі, — Власлав знову звернувся до гостей, — наостанок скажу: нехай благословення пращурів буде з нами сьогодні і завжди! А зараз прошу до бенкету!

Знову заграла музика. Чоловік міцно обійняв Ляну за талію і повів у натовп. Їх зупиняли на кожному кроці, щось запитували, з цікавістю дивилися на дівчину, хвалили Власлава як найкращого старосту, який в них коли-небудь був. Ляна спочатку намагалася здаватися привітною, та невдовзі відчула, що її усмішка стала силуваною та перетворилася на гримасу. Власлав знову зник, залишивши її одну серед незнайомих їй людей. Та раптом вкотре нізвідки з’явилася Яра. Як завжди, весела та сповнена якоїсь первісної дикої енергії. Вона вихопила Ляну з натовпу і потягнула за собою.

— Ходи звідси! Я знаю краще місце. — Погляд Яри впав на високі підбори Ляни. — Скинь то!

Ляна, втомлена та знесилена, мовчки послухала дівчину і подріботіла за нею. Вони вийшли за межі двору голови, перейшли дорогу і спустилися у тінь приліску. Видно було, що Яра знала там кожен кущ. Вона легко перестрибувала коріння дерев та чагарники. Ляна намагалася встигати за нею, кілька разів мало не підвернувши ногу і наступивши на щось гостре. Врешті вони вийшли на галявину.

— Гей, людоньки! Дивіться, кого я вам привела!

На величезний подив Ляни, звідусіль на галявину почали виходити люди — переважно юні дівчата та парубки.

— Прошу вітати нашу нову сестру Ляну.

Вкотре за день та відчула на собі зацікавлені погляди. Проте тут Ляна почувала себе краще, аніж на показному святі Власлава.