Максим Яковлев - Теорії змов. Як, Максим Яковлев

нема чим», — а тому, що мисленнєва діяльність потребує шалених ресурсів. Нам є чим думати, але організм у курсі, що це важко, на це потрібна концентрована зосередженість уваги, неабиякі зусилля. Фантазування — зовсім інша річ. Не беруся стверджувати, що втомити себе фантазуванням набагато складніше, ніж думанням, однак навчитися відчувати задоволення від першого — набагато легше.

Для прикладу візьмімо голлівудський молодіжний фантастично-пригодницький фільм. Якимсь дивом до США потрапляють єгипетські мумії чи якісь інші артефакти Давнього Єгипту. Як варіант, американці могли вполювати щось від шумерів, проте популярність пірамід та Єгипту серед конспірологів і фантазерів випереджає всі інші древні цивілізації. Ці артефакти мають зберігатися в якихось таємних схованках злісними конспіраторами, які заради втілення своїх шкідницьких планів приховують правду. Коли молоді герої натрапляють на древній папірус, загадкову мумію або середньовічний гримуар, відбувається диво, яке мене весь час зачаровує: їм усе зрозуміло. Таємний смисл ієрогліфів, клинописних табличок чи гравюр спортивного вигляду дівчата й хлопці зчитують із такою швидкістю, впевненістю та однозначністю, що їм би позаздрили хранителі Британського музею чи Лувру. Якби існував паралельний всесвіт, у якому цих героїв і героїнь можна було б ткнути носом у якусь фразу давньоєгипетською чи латиною і наполегливо попросити: «Нумо, перекладіть!», — було б ясно, знаються вони на древніх мовах чи ні. Ех, якби ж існував такий паралельний всесвіт!.. Однак насправді не така це вже й фантастика. Спробуймо поставити мисленнєвий експеримент. Що з цього видається більшою фантастикою: паралельний всесвіт, у якому можна перевірити, наскільки головні (супер)герої володіють давньоєгипетською, чи реальний світ, у якому водії таксі зізнаються, наскільки вони знаються на політичних інститутах і процесах насправді? Як суспільствознавцю і політологу друге мені видається таким малоймовірним, що я обрав би перше. Адже в незнанні якоїсь мови людина зізнáється швидше, ніж ви´знає своє цілковите невігластво в політичній науці.

Про те, наскільки ми недооцінюємо наше незнання, свідчить чудовий експеримент з малюванням велосипеда, на згадки про який ви можете натрапити у західних матеріалах про конспірологічний світогляд. Психолог Ребекка Лоусон з Ліверпульського університету просила учасників експерименту схематично домалювати частини велосипеда 58, яких бракує, щоб він міг поїхати. Взагалі я вважаю її дуже чуйною та політкоректною, бо я, натхненний її звершенням, просив учасників міжнародної аналітичної школи в Алмати намалювати велосипед з нуля, сподіваючись, що слухачі з Казахстану, Киргизстану, Узбекистану й Таджикистану суттєво стресостійкіші, ніж дві сотні абітурієнтів та їхніх батьків, яким доктор Лоусон підсовувала недомальовану схемку лісапєта. 96 % з тих, хто домалював велосипед, стверджували, що ще в дитинстві навчилися їздити на велосипеді, але в результаті тесту з’ясувалося, що абсолютна більшість неспроможна відтворити механізм — приміром, на думку третини піддослідних, ланцюг кріпиться до центра і переднього, і заднього колеса. У дослідженні Ребекки Лоусон детально розписані й інші помилки, а мене приємно вразило те, що дослідниця не зупинилася на абітурієнтах і їхніх батьках і вирішила поекспериментувати зі своєю схемою на досвідчених велосипедистах — і навіть ті недосконало відтворювали схему велосипеда, хоча помилок робили менше, ніж профани в питаннях велосипедного спорту. Примітно, що як і належить хорошому експериментатору на живих людях, доктор Лоусон цікавилася в піддослідних (ах, як мило, що англійською вони називаються subjects), як вони самі оцінюють свої знання про принципи роботи двоколісного транспортного засобу на людській ножній тязі за шкалою від 1 — для повного незнання принципів будови ровера до 7 — для «досконалого знання». Середній результат був 4–5 балів і люди дуже дивувалися, коли дослідниця вказувала на їхні помилки на домальованих схемах, за якими двоколісний кінь узагалі нікуди б не поїхав, а саме такою була більшість результатів. Дехто справді наче прозрівав, наскільки він переоцінював свої знання. Російською можна було сказати, що люди «мнили о себе, что знают» і, відповідно, домальовані ними схематичні зображення будови роверів відображають не так думки, як їхні «мнения».

Російська мова чесно визнає відмінність процесів мислення від процесів накручування себе і фантазування. Російський іменник «мнение» та дієслово «мнить» пов’язані не лише очевидним спільним коренем, але й глибинним смислом, глибина якого ще глибша за глибинну російську духовність — те, що нинішній російський режим протиставляє бездуховному Заходу. Коли ми наважуємося подивитися вечірні російські пропагандистські ток-шоу або почитати якийсь блог американського антиваксера і насолоджуємося або витонченістю інтелектуальної дискусії учасників шоу або ґрунтовністю наукових аргументів противника винищення роду людського, ми розуміємо, що все сказане ними — це те, що вони собі «намнили» і, відповідно, вони висловлюють нам свої «мнения», але в жодному разі не «думки», бо будь-кому, хто знає російську, зрозуміло, що між «мнить» і «думать» велика різниця. Не знаю як вас, але мене цей важливий нюанс не просто заспокоює, а вмиротворює: дивишся якийсь сюжет про злісних укрофашистів або читаєш про таємні плани Ґейтса знепліднити жінок по всьому світі, і розумієш, що ось таке можна, мабуть, лише «мнити», бо як таке думати — не уявляю.

Брешу. Уявляю і дуже добре. Якось за часів навчання на аспірантурі в Оксфордському університеті я був на вечірці в сусідньому коледжі Святої Анни, де познайомився з професором математики родом з Норвегії. Ми пили і розмовляли (я добре знаю і данську, і шведську мову, тому спілкування з норвежцем не становило труднощів — до певного моменту). Коли він поцікавився, звідки я родом, і дізнався, що з України, радощам його не було меж. Математик виявився поціновувачем сала, хоча куштував його лише кілька разів у житті під горілку. Найближчими днями він мав їхати в Київ на якусь конференцію, тому спитав, де в Києві продаються форми для сала. Спочатку я подумав, що неправильно зрозумів його норвезькою і попросив його повторити питання англійською. Він трохи здивовано, але все ж повторив фразу англійською (нескладно здогадатися, що слово «форма» за звучанням не надто відрізнялося). Я не знав, що сказати. Мій співрозмовник помітив моє збентеження і жартома, трохи нахилившись до мене, перепитав: «А ти точно українець?». Це запитання привело мене до тями і я впевнено відповів, що так (для таких ситуацій маю навіть свідоцтво про народження часів СРСР, де записано національність обох батьків — українці). Математик засумнівався в щирості моєї відповіді та продовжив: якщо я українець, то маю знати, що в Україні сало нарізають, а в Норвегії, як і в Німеччині, «продукт зі свині», теж білий,