Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

— Цього пані не казала, а якщо й підозрювала щось, то приховувала ці думки від мене. Вона вважала, що якщо Олрік і був винен у тому, що сталося, то тільки через можливу помилку при спробі врятуватися. До того ж, ніхто не міг пригадати жодного заклинання, яке хоча б теоретично було здатним породити подібного монстра. Втім ... — котячі очі ракшаса звузилися. — Деякі адепти все одно знають більше, ніж їм належить.

— Я спокутував свою... провину, — холодно заперечив чарівник. — І великий магістр Саревінн оцінила моє покарання, як достатнє.

— Я знаю, — Ксар схилив голову набік. — Але раптом тобі відомо щось, що могло би прояснити ситуацію.

— Ні, я не знаю, що могло б стати причиною такого явища, — промовив Суртаз, і це було щирою правдою. — Що сталося далі?

— Далі... Кінець цієї історії я хотів би назавжди стерти зі своєї пам'яті, але не здатен на це, — вартовий зітхнув і продовжив після невеликої паузи. — Пані оголосила про закриття території для сторонніх та заборонила покидати територію школи всім без винятку викладачам та адептам. Всі контакти із зовнішнім світом обмежилися ментальним спілкуванням та відправкою чарівних істот як посильних. На той момент проблема вже привернула увагу короля Сайреса, і він ухвалив це рішення. Карантин був виправданим заходом, а завдяки бездоганній репутації пані Саревінн королівські радники до певного моменту утримувалися від незручних запитань. Тим часом викладачі поспіхом навчали адептів виклику магічних істот.

Суртаз мовчки кивнув, погоджуючись із доцільністю цього ризикованого рішення. Призов був небезпечною дисципліною для юних адептів, яку викладали на останньому курсі — і навіть у цьому випадку опанувати цю магію вдавалося далеко не всім. Сам він, ставши вигнанцем, так і не встиг їй навчитися. Тим часом ракшас продовжив розповідь.

— Усі, хто не встиг викликати собі хоч когось, загинули першими. Підселення спектра було непомітним, і ніхто не міг бути достеменно впевненим у власній чистоті. Водночас пішли чутки, що невеликі загони демонів з'явилися на території Імперії недалеко від наших кордонів. Це відвернуло королівську увагу від нашої проблеми. А чарівники продовжували вмирати, хоч і значно рідше.

— Чи було знайдено спосіб знищення спектрів без вбивства носія?

— На жаль, ні. Причиною відносного затишшя виявилося те, що наймолодші та найслабші померли першими. Ті ж, хто вижив, або були могутнішими та здатними довше чинити опір, або знаходилися під захистом викликаних істот.

— І весь цей час спектри не намагалися покинути територію школи? — здивовано поцікавився Суртаз.

— Пані встановила бар'єр для стримання одразу, як стало зрозуміло, що відбувається щось жахливе. Авжеж, родичі загиблих за підтримки радників переконали Сайреса приділити більше уваги тому, що відбувається, і відволіктися від сутичок із демонами. Загін королівських магів прислухався до попередження пані та прибув у супроводі джинів. Вони оглянули те, що залишилося від тіл і визнали рештки безпечними для вивезення зі школи. Також деякий час вони спостерігали за поведінкою вільних спектрів і навіть намагалися їх упіймати. І цілком очікувано — зазнали невдачі.

Ракшас зітхнув і замовк. Суртаз зіщулився, прислухаючись до тиші, порушуваної лише сумним посвистом вітру і м'яким шелестом опалого листя, чутними крізь нещільно причинене вікну. Ці звуки ніби підкреслювали загальне запустіння і викликали недобре передчуття.

— Вибач, я замислився, — стрепенувся Ксар. — За підсумками тієї перевірки було оголошено про переселення всіх мешканців кварталу навколо школи. Було виставлено варту, ти її напевно бачив. Без королівського дозволу не можна було ні потрапити до кварталу, ні вийти з нього.

— Так, я бачив джинів, — знизав плечима маг. — Вони не звернули на мене уваги, жодного дозволу не знадобилося.

— Мабуть, король змінив наказ, хоч це й досить дивно. Втім, тоді він хотів особисто зайнятися вивченням цих потвор. А зараз… Школа вже давно не надто небезпечніша за звичайний цвинтар. Зачистка... Вона поклала край всьому.

— Зачистка? — перепитав Суртаз. Тон, яким вимовив це слово старий ракшас, викликало у мага відчуття падіння в нескінченну крижану безодню. — Король наказав знищити всіх?

— Не він, — опустив голову вартовий. — Імператриця.

Маг ошелешено дивився на одну з найнебезпечніших, наймогутніших чарівних істот, пониклий силует якої демонстрував нескінченну втому. Зіставивши можливі способи втручання Імперії, щедро заплямовані кров'ю камені та загальну картину руйнувань, Суртаз зрозумів, що зачистку напевно проводили інквізитори. Фанатики, безмежно віддані своїй правительці, непохитні у своїй вірі та носії специфічної магії, особливо ефективної проти нежиті. Грізний супротивник навіть для магів. Особливо для тих, хто вже був ослаблений щоденною боротьбою з ворожими сутностями та втратив заступництво власного короля.

— Це вже занадто, — повільно промовив Суртаз, відчуваючи, як холод поступається місцем жагучій люті. — Тільки король-маг Сайрес має право віддати такий наказ. Він — володар наших земель, а не безіменна правителька фанатиків по сусідству. Навіть якщо формально вона вважається союзником. Я не вірю, щоб король скористався своїм правом чи дозволив це зробити комусь іншому, не спробувавши врятувати своїх підданих. Якщо він чекав, отже шукав вихід.

— Може й шукав. Думки пані з цього приводу були приховані від мене, — ракшас підвів голову і роздратовано струснув своїми котячими вухами. — Прийшли інквізитори. Вони вбили пані та всіх, хто був у школі на той момент. Ці фанатики… — голос вартового знизився до зловісного шипіння, — навіть не цікавилися тим, чи можна з'ясувати, хто заражений, а хто ні. Пані наказала мені залишатися в цьому світі, доки стоїть школа, поки не прийдеш ти. Вона сказала, що ти зрозумієш, що треба зробити.

— Так, я розумію, — тихо промовив маг. Дзвін у його вухах, спочатку ледь чутний, поволі наростав. — Більше вона нічого не казала?