В В Срібна - Світляки на полі бою, В В Срібна

Після цих слів він прокинувся у холодному поті. Ян відразу прошепотів захисне закляття. Приставши хлопець подивився в вікно, на вулиці було ще темно. Вставши він запалив свічку. Яскравий вогник ніби танцював на його столі. Разом з ним Ян направився до дзеркала. На шиї виднілися сліди від рук. “Як воно мене знайшло? І що воно таке?”- думав він. Через декілька хвилин сліди зникли. Він поставив свічку і сів перед дзеркалом. Ян досить довго просто сидів дивившись на себе. Коли почало світати хлопець задув свічку і випив ліки.

Через декілька годин почувся стукіт у двері, то був Максим.

― Можна?

― Так, заходь.

― Ти в порядку?

― Так, а що?

― Просто питаю. Виглядаєш насторожено.

― До мене щось уві сні приходило. Воно виглядало, як моя мати, але це була не вона.

― Може то був просто кошмар?

― Кошмари на тілі слідів не залишають.

― Що ти маєш на увазі?- спитав Максим на що Ян вирішив промовчати.- Я повинен знати!

Ян подивився на Максима думаючи: “розказувати чи ні?” Це могло нашкодити, але якщо не розказати, може статися щось гірше.

― Воно може наносити реальні травми. Після того, як я прокинувся, на моїй шиї деякий час залишалися сліди від рук. Також якби я не промовив закляття скоріше за все, був мертвий. Поки я не можу зрозуміти що це, але я спробую розібратися.

― З тобою точно все добре, може сходимо до лікаря?

― Все добре, але останні її слова все не дають мені покою… Вона сказала, що наступного разу точно мене дістане.

― Он як…Тоді нам треб виїхати до Києва раніше. Якщо ти не маєш сил сам зробити захисне закляття то інші маги тобі допоможуть. Збери необхідні речі. І ось. - Максим кинув Яну сумку. - Це тобі.

― Дякую.

Ян почав розглядати її. Вона була із твердої шкіри темно-коричневого кольору. На передній частині був орнамент схожий на квітку. Робота була дуже вишуканою, ця сумка точно коштувала дорого. Перевернувши її він побачив великий, ошатний дуб, яке теж було зроблено дуже гарно. Ремінець було прикрашений орнаментом.

Ян вдячно посміхнувся і поклав туди ліки та контракт. Перекинувши сумку через плече хлопець підійшов до дзеркала. Він видихнув, щоб розслабитися. Те марення вже майже перестало його турбувати. Взявши зі скрині запасний одяг і поклавши його до невеликого мішечка він вийшов з дому.

Біля конюшні стояли Максим і Данил. Вони про щось розмовляли. Максим повернувся і помахав Яну рукою.

― Я бачу, що ти вже готовий. Я наказав приготувати твого коня до поїздки.- Максим дістав карту і сказав: - Ось ми, а ось Київ. По дорозі ми зробимо щонайменше дві стоянки. Першу ось тут. - він показав на точку десь у районі степу. - А другу тут. - друга точка була посеред лісу.

― Вся дорога займе десь два дні. Далі будемо дивитися по ситуації. В Києві ми будемо декілька днів. Через десять хвилин виїжджаємо.

Коли Максим пішов, Данило дивлячись на Яна посміхнувся. Запанувала неприємна для обох тиша. Тут підійшов лікар і заговорив з Яном:

― Яне я б хотів поговорити. Пішли, відійдемо. - Ян кивнув, вони відійшли на декілька метрів і лікар продовжив: - Дорога буде довга, тому треба буде краще слідкувати за шиєю. Тримай, ця мазь на травах. Вона буде зменшувати дискомфорт і пришвидшить загоєння. Наноси її тонким шаром один раз в день.

Він протягнув йому невеличку скляну пляшечку. В ній була досить водяниста мазь, білого кольору.

― Дякую вам.

― Будь ласка, щасливої дороги.

Лікар пішов до куреня. Підійшовши до свого коня Ян дістав з мішечка яблуко і дав йому. За тим хлопець майстерно сів у сідло. Максим під’їхав до нього на коричневому коні.

― Ти точно в нормі? Може краще спочатку до лікаря?

― Я з ним тільки но розмовляв. Я впевнений, якщо було б щось серйозне, він би не дозволив їхати.

― Що ж тоді добре.

― Ну що, їдемо, хлопці?- Данило під’їхав до них на білосніжному коні.

― Поїхали.- сказавши це Максим посміхнувся.