Олександр Дюма - Три мушкетери

затавровані, я віддам вас до суду, і якщо вас виправдають, тоді… ну що ж, тоді, даю слово дворянина, я уб'ю вас де-небудь під парканом, як скаженого собаку».

— Я не проти такого способу, — сказав Д'Артаньян. — Але як мені побачитися з нею?

— Час, мій любий друже, час подарує вам змогу зустріти її. Випадок дає людині подвійні шанси на виграш: чим більше ви поставили, тим більше виграєте, якщо тільки зумієте дочекатися.

— Все це чудово, але чекати в оточенні убивць і отруйників…

— Нічого! — мовив Атос — Бог беріг нас досі, Бог берегтиме нас і надалі.

— Так, нас; зрештою, ми солдати, і, власне кажучи, для нас цілком природно ризикувати життям, але вона!.. — додав Д'Артаньян, стишуючи голос.

— Хто — вона? — спитав Атос.

— Констанція.

— Пані Бонасьє? Це правда! Я й забув, що ви закохані, мій бідолашний друже!

— Стривайте! — мовив Араміс — Хіба ви не дізналися з листа, якого знайшли у вбитого негідника, що вона — в монастирі? В монастирях не так уже й погано, і я обіцяю: тільки-но закінчиться облога Ла-Рошелі, я особисто…

— Авжеж, мій любий Арамісе, — урвав його Атос — Ми знаємо, що ваші помисли спрямовані до релігії.

— Я тільки тимчасово служу в мушкетерах, — смиренно відповів Араміс.

— Мабуть, він знову не має листів од своєї коханої, — тихо сказав Атос — Не звертайте уваги; ми вже не вперше це чуємо.

— Послухайте! — озвався Портос — Мені здається, тут є один дуже простий спосіб.

— Який? — спитав Д'Артаньян.

— Ви кажете, що вона в монастирі? — вів далі Портос.

— Атож.

— Чудово! Після облоги ми викрадемо її з монастиря.

— Але спершу треба дізнатися, в якому саме монастирі вона перебуває.

— Ваша правда, — погодився Портос.

— Я пригадую, — сказав Атос, — що ви, мій любий Д'Артаньяне, говорили, ніби королева сама обрала для неї монастир?

— Я принаймні вважаю, що це так.

— Дуже добре! Тоді Портос допоможе нам у цій справі.

— Себто як, дозвольте вас спитати?

— Та через вашу ж маркізу, герцогиню чи принцесу; в неї напевно мусять бути високі зв'язки.

— Тсс! — прошепотів Портос, прикладаючи пальця до губів. — Я підозрюю, що вона кардиналістка, і їй зовсім ні до чого про все це знати.

— Тоді я берусь дізнатися про пані Бонасьє, — мовив Араміс.

— Ви, Арамісе? — вигукнули друзі хором. — Ви? Як саме?

— Через духівника королеви. Ми з ним приятелі, — зашарівшись, відповів Араміс.

По цьому друзі, закінчивши свій скромний обід, розпрощалися, домовившись про зустріч на той же вечір. Д'Артаньян подався до францисканського монастиря, а три мушкетери пішли до королівської резиденції: їм треба було поклопотатися про житло.

XIII. Корчма «Червоний Голубник»

Тим часом король, який справді хотів чимшвидше стати віч-на-віч з ворогом і з набагато більшим правом, ніж кардинал, поділяв його ненависть до Бекінгема, вирішив не гаючись ужити всіх необхідних заходів для того, щоб спочатку вибити англійців з острова Ре, а потім посилити облогу Ла-Рошелі.

А втім, не так легко було подолати незгоди, які виникли між Бассомп'єром та Шомбером з одного боку і герцогом Ангулемським — з другого.

Бассомп'єр і Шомбер були маршалами Франції й домагалися свого права очолити військо під верховним командуванням короля. Проте кардинал, боячись, що Бассомп'єр, гугенот в глибині душі, не буде активно діяти проти англійців та ла-рошельців, своїх братів по вірі, запропонував на цей пост герцога Ангулемського, якого король, на вимогу Рішельє, й призначив старшим серед генералів. Щоб не допустити від'їзду Бассомп'єра та Шомбера з війська, довелося доручити кожному командування окремими загонами: Бассомп'єрові призначили ділянку на північ од міста, від Лальо до Домп'єра, герцогові Ангулемському — східну ділянку, від Домп'єра до Периньї, а Шомберові — південну, від Периньї до Ангутена.

Резиденція герцога Орлеанського була в Домп'єрі.

Резиденція короля була почасти в Етре, почасти в Лажаррі.

Кардинал оселився в дюнах, неподалік од Кам'яного Мосту, в невеличкому будиночку, навколо якого не було жодних укріплень.

Отже, герцог Орлеанський стежив за Бассомп'єром; король — за герцогом Ангулемським; кардинал — за Шомбером.

Вирішивши все, що стосувалося організації командування військом, король наказав готуватися до вигнання англійців з острова.

Обставини сприяли французам. Англійцям, яким для того, щоб бути хорошими солдатами, треба, крім усього іншого, ще й добре попоїсти, бракувало харчів: від гнилої солонини та цвілих сухарів у таборі пішли пошесті. До того ж море, дуже бурхливе в цю пору року на всьому узбережжі, щодня трощило їхні невеличкі кораблі, так що весь берег од Егійонського мису до самісіньких траншей після кожного прибою був усіяний уламками шлюпок, фелюг та інших суден. З усього цього випливало, що навіть коли б солдати короля взагалі не виходили зі свого табору, то й тоді Бекінгемові, який сидів на острові Ре тільки з упертості, довелося б коли не сьогодні, то завтра зняти облогу.

Тож коли пан де Туара доповів, що у ворожому таборі все-таки готуються до нового приступу, король вирішив, що наспів час покінчити з усім цим, і віддав наказ про генеральний бій.

Ми не маємо наміру докладно змальовувати весь перебіг облоги, а тому обмежимось описом лише тих подій, що мають безпосередній зв'язок з історією, яку розповідаємо. Скажемо коротко: цей бій скінчився блискучою перемогою — на превеликий подив короля і на гучну славу кардинала. Англійці, відступаючи крок за кроком, зазнаючи невдачі в кожній сутичці й остаточно розгромлені під час переходу з острова Луа, втекли на свої кораблі; вони залишили на полі бою дві тисячі чоловік, серед яких було п'ять полковників, три підполковники, двісті п'ятдесят капітанів і двадцять вельможних дворян, а ще чотири гармати й шістдесят прапорів, привезених Клодом де Сен-Сімоном до Парижа й тріумфально підвішених до склепінь собору Паризької Богоматері.

Урочисті відправи відбувалися спершу в таборі, а потім і по всій Франції.

Кардинал дістав тепер цілковиту можливість довести до кінця облогу Ла-Рошелі, не боячись, принаймні тимчасово, ніяких несподіванок з боку англійців.

А втім, як ми вже сказали, спокій і справді був лише тимчасовим.

Незабаром у полон попав один з кур'єрів герцога Бекінгема, офіцер на ім'я Монтегю; через нього стало відомо про існування союзу між Австрією, Іспанією, Англією та Лотарингією[197].

Цей союз був спрямований проти Франції.

Понад те у ставці Бекінгема, яку йому довелося залишити куди квапливіше, ніж він сподівався, знайшли папери, що ще раз підтверджували існування