Болеслав Прус - Фараон

не раз траплялося, що необачний, смертний, наблизившись до найсвятішого місця, наражався на невидимий удар, після чого падав непритомний, а то й мертвий.

Після вранішнього священнодіяння володар в оточенні жерців, що співали молитви, ішов до великої трапезної зали, де стояло крісло й столичок для нього та дев’ятнадцять інших столиків перед дев’ятнадцятьма статуями, що зображували дев’ятнадцять попередніх династій. Коли володар сідав, убігали юні дівчата й хлопці із срібними тарелями, на яких було м’ясо й печива та великі дзбани вина. Жрець, який наглядав за приготуванням їжі, куштував страву з першої тарелі і пив вино з першого дзбана, які потім на колінах подавали фараонові, а інші тарелі й дзбани ставили перед статуями предків. Коли володар, вдовольнивши голод, виходив із зали, страви, призначені для предків, мали право з’їдати царські діти або жерці.

З трапезної фараон виходив до не меншої зали для прийомів. Тут падали перед ним ниць найвищі сановники держави та найближчі члени родини, а після цього міністр Гергор, верховний скарбник, верховний суддя і верховний начальник поліції доповідали йому про державні справи. Ці звіти переривались релігійною музикою і танцями, під час яких трон фараона осипали вінками й букетами квітів.

Після прийому його святість ішов до свого кабінету і, лігши на канапу, якийсь час дрімав. Прокинувшись, він знову приносив богам пожертви з вина й пахощів та розповідав жерцям свої сни, на підставі яких мудреці складали найвищі розпорядження в справах, які мусив розв’язувати фараон.

Іноді, правда, коли снів не було або коли їх тлумачення здавалося фараонові неправильним, його святість добродушно усміхався і наказував, як вчинити в даній справі. Наказ цей був законом, якого ніхто не мав права змінити, — хіба лише в деталях виконання.

В пообідню годину його святість у ношах з’являвся на подвір’ї, щоб показатися своїй вірній гвардії, а потім виходив на терасу і споглядав на всі чотири сторони світу, щоб послати їм своє благословення. В цей час на верхах пілонів маяли корогви й лунали могутні звуки труб. І хто б не почув звук труби, єгиптянин чи варвар, кожен падав ниць, щоб і на його голову зійшла частка всевишньої ласки.

В таку хвилину не можна було вдарити ні людину, ні тварину: кий, піднесений над спиною, сам опускався. Якщо злочинець, засуджений на смерть, міг довести, що йому прочитали вирок в час появи володаря неба й землі, то йому зменшували кару. Бо перед фараоном іде могутність, а за ним — милосердя.

Ощаслививши свій народ, володар усього, що тільки є під сонцем, спускався в свої сади між пальми й сикомори і довго сидів там, приймаючи почесті від своїх жінок, придивляючись до забав та пустощів дітей свого дому. Коли котресь із них вродою чи спритністю привертало до себе увагу фараона, він підкликав його до себе й питав:

— Хто ти, моє малятко?

— Я царевич Бінотріс, син його святості, — відповідав хлопчик.

— А як же звуть твою матір?

— Моя мати вельможна Амецес, одна з жінок його святості.

— Що ж ти вмієш?

— Умію вже лічити до десяти й написати: «Хай живе вічно наш батько й бог, святий фараон Рамзес!..»

Владика вічності доброзичливо усміхався і своєю ніжною, майже прозорою рукою доторкався до кучерявої голівки жвавого хлопчика. З того часу дитина справді ставала царевичем, хоч його святість і далі якось загадково усміхався.

Але кого раз торкнулася божественна рука, той не міг уже зазнати недолі в житті і мав бути піднесений над іншими.

Обідати володар ішов уже до іншої трапезної зали й ділився стравами з богами всіх номів Єгипту, статуї яких стояли вздовж стін. Те, чого не з’їли боги, діставалося жерцям і найвищим особам при дворі.

Надвечір фараон приймав у себе царицю Нікотріс, матір наступника трону, дивився на релігійні танці та слухав концерт. Потім він знову приймав купіль і, очищений, вступав до каплиці Осіріса, щоб роздягнути і вкласти спати чудотворного бога. Зробивши це, він замикав і запечатував двері каплиці й, оточений процесією жерців, ішов до опочивальні.

Жерці до сходу сонця в сусідній кімнаті тихо молилися до душі фараона, що під час сну перебувала між богами. Вони просили її мудро вирішити поточні справи держави, тримати під опікою кордони Єгипту й гробниці царів, щоб жоден злодій не посмів зайти до них і порушити одвічний спокій уславлених володарів. Проте молитви жерців, певно, через нічну втому, не завжди допомагали: клопоту в державі більшало, а святі гробниці обкрадали, виносячи з них не тільки коштовні речі, а й самі мумії фараонів.

Це все ставалось внаслідок оселення в країні різних чужинців і невірних, від яких люди навчались зневажати єгипетських богів та найсвятіші місця.

Спочинок володаря над володарями переривався один раз опівночі. В цей час астрологи будили його святість і доповідали йому, в якій фазі перебуває місяць, які планети світять над горизонтом, яке сузір’я проходить через меридіан та чи взагалі не сталося на небі чогось особливого. Іноді на небі з’являлися хмари, частіше, ніж звичайно, падали зірки або пролітали над землею вогняні кулі.

Володар, вислухавши астрологів, в разі якогось незвичайного явища заспокоював їх щодо безпеки світу і всі спостереження наказував записати на таблицях, які щомісяця надсилали жерцям храму Сфінкса, найбільшим мудрецям Єгипту. Святі мужі робили з тих таблиць свої висновки, але найважливіші з них не оголошували нікому, хіба що своїм приятелям, халдейським жерцям у Вавілоні.

Після опівночі його святість уже міг спати аж до вранішніх півнів, якщо вважав за потрібне.

Таке побожне й трудолюбне життя ще півроку тому провадив добрий бог, що дарував ласку, життя й здоров’я, день і ніч пильнував небо й землю, видимий і невидимий світ. Але вже півроку безсмертну душу його дедалі частіше почали обтяжувати земні справи і тілесна плоть. Бували дні, коли він нічого не їв, і ночі, коли він зовсім не спав. Інколи під час прийому на його обличчі з’являвся вираз глибокого страждання, і дуже часто, дедалі частіше, фараон втрачав притомність.

Засмучена цариця Нікотріс, найдостойніший Гергор і жерці не раз запитували володаря, що в нього болить. Але фараон лише знизував плечима і мовчав, далі несучи свої важкі обов’язки.

Тоді придворні лікарі почали непомітно підсовувати йому найміцніші засоби для поповнення сил. Фараонові підмішували у вино і в страви спершу попіл коня й бика, потім лева, носорога й слона, але ці сильнодіючі ліки зовсім не впливали. Його святість так часто непритомнів, що йому вже заборонили навіть слухати звіти.

Якось достойний Гергор разом з