Джоан Роулінг - Бентежна кров, Джоан Роулінг

— Лосон був йолопом,— заперечив Рой попри потрясіння.— Дурень! Йому більше кортіло довести некомпетентність Талбота, ніж дізнатися, що сталося з Марго. Він хотів заново перевірити абсолютно все. Хотів особисто допитати лікарів, які лікували мені кровотечу з коліна, хоча вони дали свідчення і підписали. Пішов до мого банку й перевірив мої рахунки, бо раптом я комусь заплатив за вбивство твоєї матері. Він тиснув...

Рой закашлявся, стукаючи себе по грудях. Синтія була підхопилася, але Рой сердитим жестом наказав їй сидіти.

— ...тиснув на Синтію, щоб вона зізналася, наче збрехала про те, що я цілий день лежав у ліжку. Але він не знайшов ніякої нової інформації про те, що сталося з твоєю матір’ю. Це був звичайний буквоїд, агресивний буквоїд без тіні уяви, який не так хотів знайти її, як довести, що Талбот усе робив неправильно. Білл Талбот, може, і був... та, власне, не «може», а був,— додав Рой, метнувши на Страйка сердитий погляд,— не при собі, але лишається простий факт: ніхто так і не знайшов кращого пояснення, ніж Крід, авжеж?

На згадку про Кріда три жінки на дивані спали з лиця. Саме його ім’я ніби розкрило в кімнаті чорну діру, в якій зникали живі жінки, і ніхто їх більше не бачив; то була ніби з’ява майже надприродного зла. У згадках про Кріда завжди була якась доконаність: чудовисько, тепер навіки замкнене в клітці, недоторканне й недосяжне, як ті жінки, яких він замикав і катував у своєму підвалі. Думки Робін винувато полинули до листа, який вона вже і написала, і відіслала, нічого не сказавши Страйкові — бо вона боялася, що він цього не схвалить.

— Хтось із вас знає,— зненацька спитав Рой,— хто такі Кара Вулфсон і Луїза Такер?

— Так,— відповіла Робін, випереджаючи Страйка.— Луїза в підлітковому віці втекла з дому, а Кара працювала в нічному клубі. Підозрювали, що їх обох убив Крід, але доказів не знайшли.

— Саме так,— сказав Рой, глянувши на неї так, як, мабуть, колись дивився на своїх студенток, коли ті ставили правильний діагноз.— Власне, у 1978 році я зустрічався з братом Кари й батьком Луїзи.

— Я про це не знала! — шоковано вимовила Анна.

— Звідки тобі було знати. Тобі було п’ять років,— різко відповів Рой. Він знову заговорив до Страйка й Робін: — Луїзин батько провів власне дослідження біографії Кріда. Він побував у всіх місцях, де Крід колись мешкав чи працював, і поговорив з багатьма людьми, які його знали. Він писав петиції Мерлінові-Різу, який тоді був міністром внутрішніх справ, надати дозвіл копати в тих місцях.

Чоловік був не при здоровому глузді. Я побачив, до чого можна дійти, якщо жити з цим. Ця одержимість заволоділа цілим його життям. Він хотів зносити будинки, ламати стіни, розбирати фундаменти. Розкопати поля, на які ступала нога Кріда. Прочесати струмки, де Крід, за словами шкільних друзів, колись рибалив. Такер аж трусився, коли просив мене й Вулфсона, тоді водія-дальнобійника, приєднатися до його кампанії на телебаченні. Ми мали прикувати себе до ґрат на Даунінг-стріт і таким чином потрапити в новини... Шлюб Та-кера розвалився. Як я зрозумів, з живими дітьми він не ладнав. Крід став цілим його життям.

— І ти не захотів допомогти? — спитала Анна.

— Якби,— тихо озвався Рой,— він мав докази... будь-які докази, що пов’язали б Марго та Кріда...

— Я читала, що ти думав, ніби один з медальйонів з підвалу Кріда міг...

— Анно, якщо ти братимеш інформацію зі скандальних книжок...

— А ти ж зі мною завжди так охоче говорив про маму,— відповіла Анна.— Правда ж?

— Анно,— знову прошепотіла Синтія.

— Медальйон, який знайшли в підвалі Кріда, не належав Марго, і я це точно знаю, бо я сам його їй подарував,— сказав Рой. У нього тремтіли губи, і він міцно їх стиснув.

— Ще кілька питань, якщо ви не проти,— промовив Страйк, не даючи Анні й слова промовити. Він збирався відтягувати конфлікт, поки зможе.— Ми можемо поговорити про Вілму, прибиральницю, яка працювала в клініці, а також у цьому будинку?

— То Марго придумала взяти її на роботу, і користі від неї було небагато,— відповів Рой.— У жінки були якісь особисті проблема, і Марго вирішила, що гроші допоможуть їх вирішити. Коли Марго зникла, ця Вілма пішла й більше не поверталася. Невелика втрата. Я чув, що потім її з клініки теж звільнили. Казали, вона крала на роботі.

— Вілма заявила поліції...

— ...що бачила кров на підлозі нагорі в день, коли зникла Марго,— перебив Рой. Стривожені обличчя Анни й Кім дозволили Робін виснувати, що для них це абсолютна новина.

— Так,— відповів Страйк.

— Це менструальна кров,— холодно відповів Рой.— У Марго вночі почалися місячні. У ванній були прокладки, мені мама казала.

Вілма прибрала криваві плями. Це сталося в гостьовій кімнаті, на тому кінці будинку від подружньої спальні. Ми з Марго спали тоді в різних кімнатах через...— коротке вагання,— мою травму.

— Також Вілма казала, що бачила...

— ...як я ходив у саду,— закінчив Рой.— То брехня. Якщо вона когось і бачила, то каменяра. Ми тоді саме добудовували альтанку,— додав він, показуючи на павільйон на тому боці ставка.

Страйк занотував це й перегорнув сторінку записника.

— Ви не пригадуєте, щоб Марго говорила про чоловіка на ім’я Нікколо Риччі? Пацієнта з клініки Святого Івана?

Рой і Синтія похитали головами.

— А пацієнта на ім’я Стівен Датвейт?

— Ні,— відповів Рой.— Але про нього ми чули потім — завдяки пресі.

— На барбекю хтось казав, що пацієнт надіслав Марго цукерки,— мовила Синтія.— Може, то він?

— Ми думаємо, що він. Отже, вона ніколи не згадувала Датвейта? Не казала про неприйнятну увагу з його боку... чи про