Жюль Верн - 20 000 льє під водою

— Окріп! — прошепотів Немо.

— Окріп? — здивувався я.

— Так. Ми замкнені в просторі, порівняно обмеженому. Якщо насоси «Наутілуса» будуть увесь час викидати струмені гарячої води, хіба температура навколишнього середовища не підніметься і не затримає процес заледеніння?

— Треба спробувати, — рішуче відповів я.

— Давайте пробувати, пане професоре.

Зовнішній термометр показував сім градусів нижче нуля. Капітан Немо провів мене у відділення камбуза, де діяли об’ємисті дистиляційні апарати для добування питної води шляхом випарювання, їх накачали водою, і все тепло від електричних батарей спрямували в змійовики, занурені у воду. Через кілька хвилин вода нагрілася до ста градусів. Її переключили в насоси, а на її місце надійшла свіжа вода. Тепло від електричних батарей було таке велике, що холодна вода, просто з моря, пройшовши крізь апарати, надходила в насоси вже у вигляді окропу.

Через три години після накачування окропу зовнішній термометр показував шість градусів нижче нуля. Це вже був виграш в один градус. Ще через дві години термометр показував уже чотири.

— Ми переможемо, — сказав я капітану після того, як переконався в успіху вжитих заходів і сам дав кілька корисних порад.

— І я так думаю, — відповів капітан. — Нас не розчавить. Залишається одна небезпека — задихнутися.

За ніч температура води піднялася до одного градуса нижче нуля. Накачування гарячої води вже не могло підняти температуру вище. Але оскільки заледеніння морської води відбувається при температурі мінус два градуси, я, нарешті, заспокоївся — небезпека замерзання води відпала.

Наступного дня, 27 березня, було вийнято шість метрів льоду. Залишилося вирубати ще чотири метри. На це потрібно ще сорок вісім годин роботи. Отже, поновлювати повітря в «Наутілусі» було неможливо. За цей день наше становище ставало усе гірше.

Нестерпна тяжкість у тілі гнітила мене. До третьої години ночі почуття туги досягло граничної сили. Від постійних позіхань зводило щелепи. Легені судомно шукали свіжого струменя, необхідного для нашого дихання, а повітря усе більше розріджувалося. Я відчував абсолютне заціпеніння. У знемозі я ліг плазом, майже без свідомості.

Мій милий Консель, зазнаючи тих же нестерпних мук, страждаючи так само, усе-таки не полишав мене. Він брав мене за руку, підбадьорював, і я розчув, як він шепотів собі:

— Ах, якби я міг перестати дихати, щоб залишити більше повітря для пана професора!

Сльози наверталися мені на очі, коли я чув цей шепіт.

Але якщо становище усіх, що перебували усередині корабля, стало нестерпним, то з якою радістю, з якою поспішністю надягали ми скафандри, щоб іти працювати в нашу чергу. Бадьоро стукали кирки по крижаному панциру. Утомлювалися плечі, обдиралися руки, але що значила утома, що значили садна! Життєдайне повітря вливалося в наші легені! Ми дихали! Дихали! І все-таки жодна людина не продовжувала своєї роботи під водою більше призначеного терміну. Як тільки закінчувався термін роботи, кожен передавав свій резервуар товаришам, щоб влити в них життя. Капітан сам подавав цьому приклад і перший підкорявся суворій дисципліні. Надходив визначений час, і капітан, віддавши свій апарат іншому, повертався в отруєну атмосферу корабля, завжди спокійний, ніякої розслабленості, ніяких скарг.

За цей день звична робота велася з особливою напругою. З усієї поверхні залишилося вийняти лише два метри. Тільки два метри відокремлювали нас від моря, вільного від льоду. Але резервуари з повітрям були майже порожні. Ту дещицю, що лишилася, необхідно було зберегти для людей, котрі працювали. Жодного атома для «Наутілуса»!

Коли я повернувся на борт, я вже зовсім задихався. Яка ніч! Я цього не в змозі описати. Таких страждань описати не можна! Наступного ранку стало гранично важко дихати. До головного болю приєдналися дурманні марення, від яких я був схожий на п’яного. Мої товариші зазнавали таких же страждань. Кілька людей з екіпажу вже хрипіли.

Сьогодні, на шостий день нашого полону, капітан Немо, вважаючи, що кирки і ломи є засобом занадто повільним, вирішив проломити крижаний шар, який ще відокремлював нас від водяної поверхні моря, іншим способом. Він незмінно зберігав і свою незворушність і свою енергію, моральною силою він долав фізичні страждання. Він думав, комбінував і діяв.

За його наказом корабель підняли з крижаного шару, полегшивши його і змінивши цим центр його ваги. Коли «Наутілус» сплив, його підтягли канатами з таким розрахунком, щоб він став точно над величезною виїмкою, зробленою по контуру його ватерлінії. Як тільки резервуари вщерть наповнилися водою, «Наутілус» опустився і вклинився в прорубану виїмку. На цей момент весь екіпаж ввійшов до корабля і замкнув подвійні двері зовнішнього сполучення. «Наутілус» лежав на крижаному шарі завтовшки з метр, продірявленому скрізь зондами.

У той же час крани резервуарів були відкриті до межі, і в них линули сто кубічних метрів води, збільшивши вагу «Наутілуса» на сто тисяч кілограмів.

Ми чекали, перетворившись у слух, забувши навіть свої страждання. Зроблена була остання спроба порятунку.

Незважаючи на шум у голові, я незабаром почув якесь потріскування під корпусом «Наутілуса». Відбувався зсув поверхні шару. Нарешті, лід тріснув з дивним звуком, схожим на розрив аркуша паперу, і «Наутілус» почав опускатися.

— Пройшли! — шепнув мені на вухо Консель.

Я був не в змозі відповісти; я тільки схопив його руку і мимовільним, конвульсивним рухом її стиснув.