Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький

Коли в критичних днях вересня 1914 р. рішалася доля існування Легіону УСС, то одним з рішальних мотивів збереження УСС у світовій війні, було бажання хоч би залишення традиції збройної боротьби для майбутніх поколінь. Тому Вітовський говорив тоді, що формацію УСС треба зберегти, хоч би тільки сотка УСС мала вернутися додому. Коли стрільці сотні Вітовського писали з-під Маківки в своєму листі до СВУ, в квітні 1915 р.: «Ми знаємо, що посів крови ніколи не гине», то вони найкраще оцінили значення визвольної традиції. І пізніше, коли в листопаді 1918 р. шанси перемоги Січових Стрільців перед боєм під Мотовилівкою були дуже малі, тоді Стрілецька Рада мотивувала своє рішення наступу на Київ, м. ін., так: «Для чого ж тоді не дозволити Січовим Стрільцям полягти під Києвом, бодай на спогад про геройську боротьбу за українську державу… Смерть Січового Стрілецтва виховуватиме майбутні покоління українського народу…»

УССтрілецтво добре розуміло політичне і національно-виховне значення визвольної традиції і тому її створення було також метою його збройної боротьби. Цю традицію воно створило, і це було його великим успіхом. І з того погляду треба також оцінювати політичну успішність боротьби УСС.

УСС ніколи не твердили, що від них почалася історія та традиція нашої визвольної боротьби. Однозгідна думка УСС була така, що їхня боротьба – пряме продовження давніх змагань українського народу за волю. УСС вважали себе носіями тієї визвольної ідеї, яку вони виводили від славної традиції Січового війська, що було символом українських змагань за незалежну державність. Вказує на це довоєнний масовий січовий рух та сама назва УСС.

Тут треба завважити, що УССтрілецтво ніде і ніколи не зв'язувало своєї традиції із «батальйонами руських стрільців» чи іншими формаціями, організованими в 1848/49 рр., та які були маніфестацією вірности галицьких русинів австрійській владі.[280]

УССтрілецтво передало свою історичну, ідейну і бойову традицію, як цінну спадщину, усьому українському народові. І наш нарід щиро прийняв її, бо з душі полюбив УССтрільців, як своє новітнє, перше українське військо.

Зокрема, під час нашого перебування під польською займанщиною поширився серед широких мас нашого народу, а особливо серед молоді, глибокий культ традиції УССтрілецтва та усіх тих національно-громадських чеснот, які воно створило. Була це найкраща школа національно-державницького виховання, громадської жертвенности і ідейно-політичної характерности. УССтрілецтво було зразком для молодого покоління. Тими символічними, історичними місцями, де цей культ традиції виступав із найвищим, майже релігійним одyшевленням, були могили поляглих на полі бою УССтрільців, а зокрема, два місця найбільших боїв УСС, де находилися масові могили героїв, Маківка і Лисоня.

З найдальших закутків західньо-українських земель, рік-річно плили на Маківку і Лисоню тисячі української молоді, щоб поклонитися славній пам'яті героїв та зачерпнути сили і віри до дальших змагань. Заходом філії Т-ва Охорони воєнних могил в Сколім відбувалися на Маківці величаві всенародні свята з церковними відправами, патріотичними промовами, при участі хорів, та апель поляглих героїв. Щорічне свято на Маківці ставало загальнонаціональною подією. На святі Маківки 4-го серпня 1935 року було дванадцять тисяч учасників.[281] Був це найкращий всенародний плебісцит почувань українського народу, що сказав своє останнє, правдиве слово про славну гору Маківку та про УСС, як про визвольне рідне військо українського народу.

З особливим пієтизмом вшановувала традицію лицарів Червоної Калини, – та пам'ять упавших героїв – Пластова молодь, яка продовжувала плекати ті ж ідеали, для яких жертвенно працювали і за які гинули в боротьбі з ворогом УССтрільці. Стрілецькі могили були для Пластунів джерелом найвищого юнацького ідеалізму, були вимріяним, чудовим місцем, де вони перероджувалися та виковували свій характер і кріпили віру.

Пластун Юрко Старосольський змалював у своїм гарнім нарисі «На Маківці» глибокі враження, які пережили учасники Пластової прогульки «Лісових Чортів», під час свойого побуту на Стрілецькім цвинтарі на Маківці, в 1929 р.:

«Захоплення стиснуло наші горла. Надхнений, світлий образ цминтару… А в очах наших не було смутку, – в них горів дивний вогонь і вони ясно гляділи на понурі хрести… Яке чудове місце на цминтар! Яке інше від усіх, усіх на цілому світі!.. Гнало нас у гору сонце… а додавало сили це дивне враження, яке на кожному робить чарівне слова: «Маківка!..» Сонце сильно похилилося над близьку гору, коли ми верталися на доли. На наших душах так радісно, так легко було, а проте йшли ми мовчки і пісня чомусь не співалася…»[282]

Деякі Пластові організації носили назви зв'язані з традицією УССтрільців, як наприклад, Пластовий курінь «Червоної Калини» в Стрию і інші.

УССтрілецтво дбало про передачу в надійні руки своєї традиції. Цю традицію перебрала стихійно уся українська молодь, але коли прийшлося з певними символічними формами виконати цей важливий акт, то була це Пластова організація, якій припала та честь бути переємником традиції УСС. Головна Рада Братства УСС, як репрезентаційний орган живих ще УСС-ів, окремою грамотою з дати Регенсбург, 20-го червня 1948 р. передала 5-му Куреневі Пластунів-Юнаків ім. Федора Черника обов'язок береження і плекання традиції і легенди лицарів Червоної Калини.

Як вище сказано, крім Пластунів, уся українська молодь перейняла традиції УССтрілецтва і чесно їх береже. Маємо на думці в першій мірі ту нашу молодь, що осталася в Рідному Краю серед найтяжчих відносин та змагається з московським окупантом.

Як свідчать опубліковані різними авторами документи і факти із боротьби Української Повстанської Армії в минулому десятиліттю на західньо-українських землях, традиція УСС була дуже популярною в проводі і серед вояцтва УПА. Дві найбільші Військові Округи УПА зв'язано їхніми назвами із традицією УСС, називаючи ВО в широкім районі Поділля – «Лисоня», а другу велику ВО в Карпатах названо – «Маківка». Один в Карпатах діючий відділ мав назву ім. Вітовського. Також в деяких підпольних публікаціях УПА видно виразні зв'язки з бойовою традицією УССтрілецтва. В підпольнім часописі «Повстанець» ч. 5-6 з 1945 р. в статті М.Дмитренка «Нехай вічна