Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький

голоси російських військовиків з-під Маківки і Лисоні, які з ненавистю, але одночасно з повним респектом ставилися до УССтрільців, як до української військової частини, називаючи їх зразковим військом, яке мріє про створення самостійної України. Також російська тайна поліція живо інтересувалася УССтрільцями, як українською військовою частиною. У записці Департаменту Поліції в Києві, з 1914-1916 рр. читаємо м. інш. такий уступ про УСС, в якому вважається М.Грушевського іх ідейним інспіратором:

«Росію проф. Грушевський називає «тюрмою народів» і своїми лекціями з історії Росії у Львові він виховав таких молодих людей, які утворили тепер галицький легіон «Січових Стрільців» (добровольців) і хваляться проливанням крови русского солдата. От такі плоди цього посіву, що його зробив в Галичині проф. Грушевський. Із статтей Вісника (Союзу Визволення України) видно, що Союз Визволення України піддержує Січових Стрільців грошевими збірками, що цей легіон стрільців добровольців утворився в Галичині із рядів добровільних дружин званих по статуту «Січі» і що ці «Січі» крім спеціяльного завдання, мали також освітньо-виховний характер».[270]

Як вороже ставилися московські офіцери до УССтрільців, змальовує відомий український письменник Б.Антоненко-Давидович в своїй драмі «Лицарі абсурду». Московські офіцери лають зневажливо полоненого УССтрільця, як мазепинця і зрадника матері Росії та допитують про місце побуту легіону УСС. Полонений гордо відмовляється зрадити своїх товаришів зброї. Розлючений офіцер дає наказ розстріляти полоненого, і його розстрілюють.[271]

Ця ненависть москалів до УССтрільців не загинула по сьогоднішній день. В літі 1955 р. Київська радіовисильня устами якогось московсько-большевицького агента, українського походження, не забула пригадати при нагоді 40-ліття УСС, що УССтрільці, це «кривавої памяті австро-угорські Усусуси».[272]

І білі, і червоні московські імперіялісти добре знали і знають, хто це УССтрільці, та за що вони боролися, і тому, і ті і ті зненавиділи їх, як найзавзятіших і непримиренних ворогів московського панування над українським народом. Їхні агентури ще сьогодні намагаються відібрати УССтрілецтву ті признаки, які характеризували б його як тих, що проливали кров тільки за Україну, а не за когось іншого. Вони хочуть понизити УСС, щоб не були прикладом для інших, щоб не були героями.

Свою глибоку ненависть до УССтрілецтва та його визвольної ідеї задокументували московські большевики підступним і скритим вбивством, уже після закінчення наших визвольних змагань, чотирьох, славної пам'яті командантів Українського Січового Стрілецтва:

1. Генерала Осипа Микитки, команданта Легіону УСС в 1918 р. Народжений в Рогатинщині в 1874 р., був професійним старшиною австрійської армії, в ранзі капітана, і в такім характері призначений командантом Легіону УСС з початком січня 1918 р. На тім становищі був до листопадового перевороту. В польсько-українській війні і в офензиві українських армій на Київ, був камандантом І-го корпусу УГА. Від грудня 1919 р, Начальним Вождом УГА. Арештований в квітні 1920 р. большевиками, був інтернований в таборі в Кожухові і в тюрмі ЧК в Бутирках під Москвою, де дуже бідував. В Кожухові приїздили до нього представники ЧеКа і команди Червоної Армії, та пропонували йому вищі посади в армії. Він рішуче відмовився. В першій половині серпня 1920 р. його вивезли з табору в Кожухові до Москви, до ВЧК, де його розстріляно.[273]

2. Полковника Євгена Коновальця, команданта полку, а пізніше Корпусу Січових Стрільців. Народжений 14 червня 1891 р. в с. Зашків під Львовом. Відомий до війни як активний в політично-громадському житті студент Львівського університету. Як полонений старшина, перебуваючи після вибуху російської революції на Україні, належить до перших ініціяторів і організаторів Галицько-Буковинського Куреня Січових Стрільців. Стає командантом куреня, пізніше полку, а вкінці Корпусу Січових Стрільців. Як незмінний його командант та голова Стрілецької Ради, відіграв визначну ролю в боротьбі Української Народної Республіки проти московських імперіялістів. Після невдачі наших визвольних змагань очолював підпольно-революційні організації УВО і ОУН. Згинув в Роттердамі, в Голяндії, 23 травня 1938 р., з руки провокатора, насланого московсько-большевицькою владою.

3. Полковника Гриця Коссака, команданта Легіону Українських Січових Стрільців в 1915 і 1916 рр. Народжений 7 березня 1882 р. в Дрогобичі. До війни управитель народної школи та активний організатор і інструктор Товариств Січових Стрільців в Бориславщині. З вибухом війни став командантом куреня впродовж 1914 р. В 1915 і 1916 рр. займає пост команданта полку, або як пізніше називано, Легіону Українських Січових Стрільців. В УГАрмії бачимо його на становищі команданта ІІІ-ого Галицького Корпусу. Перебуваючи в 1920-их роках на еміграції в ЧСР, переїжджає звідтам разом з іншими відомими українськими діячами в Україну, для національно-культурної праці, в періоді т. зв. українізації. Як нам оповідають, він здобув собі там поважний авторитет серед свідомих елементів українського громадянства. На весну 1931 року, полк. Коссак був заарештований під закидом приналежности до т. зв. Українського Національного Центру, що його мав очолювати М.Грушевський, а який за словами П.Постишева «представляв собою бльок українських і галицьких націоналістичних партій. Це була боєва націонал-фашистівська органі зація…» В найближчих місяцях після арешту, під час розшалілого тоді протиукраїнського терору в Україні полк. Коссак загинув в застінках ГПУ.[274]

4. Отамана Осипа Букшованого, команданта Бригади Українських Січових Стрільців в 1918 і 1919 рр. Народжений в 1887 р. в Коломиї. В 1914 році стає в ряди УСС, як командант сотні УСС перебуває зимову карпатську кампанію і на весну 1915 р. попадає в російський полон. Після втечі з полону, і після кампанії на турецькім фронті, він знову йде в поле, як командант сотні. Безпосередньо перед листопадовим переворотом старшинський збір УСС назначив його командантом Легіону УСС, а при переорганізації УСС, був іменований командантом Бригади Українських Січових Стрільців. Після ліквідації УГА, залишається в Україні, де був заарештований та впав жертвою мoсковсько-большевицького терору, очолюваного комуністами Косьором і Баліцьким, під час ославленої Єжовщини в 1933 р.