Микола Якович Зарудний - Гілея

— Товаришу, сідайте в автокар, — наказала Запорожному стюардеса.

Запорожний узяв холодні Мартині руки й доторкнувся губами до пальців.

— Я люблю тебе, Марто, — сказав він і на ходу вскочив у автокар. — Мовчиш? Ну, скажи щось, скажи...

— Здрастуй, — тихо промовила Марта.

Він ще щось говорив їй, але вже не було чути.

— Що-о?! — всім тілом потягнулася вперед Марта.

— Лю-блю! Лю-блю! — скандували студенти з автокара.

* * *

Каїтан із Запорожний проводжали іноземних гостей. За три дні конференції вони познайомилися з ученими Африки, Пакистану й Монголії, показали їм ліси, розсадники і тепер розлучалися друзями. Довга валка машин щезла у вечірньому степу — Вигдаров повіз гостей у сусідній лісгосп.

Біля контори, переобладнаної під кореспондентський пункт, Запорожного й Каїтана зустрів Лобан — він супроводжував представників іноземної преси.

— Молодці, — поплескав Запорожного по плечу, — тепер слава на весь світ піде.

У кімнатах контори були встановлені телефони й телеграф прямого зв’язку з Москвою. Десятки кореспондентів передавали своїм газетам і агентствам матеріали конференції.

* * *

«Більшовики відроджують древню Гілею».

* * *

«Зелена атака на піски».

* * *

«Запорожний: «Ми не чародії, ми — комуністи».

* * *

«Професор Вигдаров — відкриття століття».

* * *

«Радянські лісоводи подають руку дружби Африці!»

* * *

«Марина Гомон з хутора Овечого».

* * *

«Мирна професія військового льотчика Івана Запорожного».

* * *

«Ілько Сторожук запрошує в гості Геродота».

* * *

Запорожний попрощався з Лобаном і Каїтаном:

— Я поїду.

— Щасливо.

— Пройдемося, — Лобан узяв під руку Каїтана. — Бачиш, яким героєм ходить.

— Ви про кого?

— Про Запорожного... Вигдаров зробив з нього таку цяцю...

— Вигдаров сказав правду, Петре Петровичу. Якби не Запорожний, то ми досі шпорталися б на окремих діляночках...

— Не він один працював, Степане Стратоновичу...

— А він і не каже, що один.

— Ви, я бачу, вже... помирилися, — посміхнувся Лобан.

— То вже наше діло. — Каїтан вивільнив свою руку. — Набридло мені... так жити.

— Співчуваю... Але можуть статися зміни, — натякнув Лобан. — Незабаром конференція... Між іншим, я чув, що Мірошника... кудись переводять... в якийсь радгосп, чи що...

— Не може бути?

— Може, Степане Стратоновичу... Кажуть, ніби щось там у біографії не все ясно і по моральній лінії...

— Брехня, — сказав Каїтан.

— Не знаю, а вже дві комісії приїздили... Настрій у них не дуже...

— Хто ж у нас буде, Колишев?

— Та ви що? Як тільки Мірошник полетить, то й дружки за ним слідом... Я думаю, що на конференції нам треба зайняти принципову позицію, Степане Стратоновичу. Я ось тут накидав кілька сторіночок, — Лобан подав Каїтану конверт, — прочитайте, може, згодиться для вашого виступу...

— Я не буду виступати.

— Боїтеся? Я думав, що ви можете мислити перспективно... Все може бути, Степане Стратоновичу...

Каїтан зупинився і віддав конверт Лобану:

— Що, особнячок мені подаруєте? Не хочу!

— Ви заспокойтеся, Степане Стратоновичу. Подумайте. Конверт сховайте, пригодиться...

— Я весь час думаю, весь час. І вже надумав. Я виходжу з вашої гри, Лобан.

Лобан розсміявся і, ніби жартуючи, поклав конверт у бокову кишеню Каїтанового піджака:

— Нема ніякої гри, Степане Стратоновичу. Є чесна, відверта боротьба за принципову лінію з дрібнобуржуазними тенденціями деяких... керівників. Я цю лінію відстоюю завжди, і в обкомі мене підтримують.

— Хто?

— Не хвилюйтесь, є.

— Що ж ви хочете від мене?

— Щоб ви виступили на пленумі і... прочитали те, що там написано. Більше нічого. Факти всі перевірені, можете не сумніватися. Я просто хочу, щоб про них знали представники обкому... Домовились?

— Ні... Я вже вирішив... я хочу... бути чесним, — Каїтан важко дихав, тримаючись рукою за серце.

— Ви — чесна людина, Степане Стратоновичу, — поспішив запевнити Лобан.

— Я знаю, який я... Відведіть мене додому, мені погано...

Лобан допоміг дійти Каїтану до кімнати. Степан Стратонович скинув піджака, випив якогось порошка і ліг на ліжко:

— Подзвоніть, щоб приїхала Юля... І хай лікар приїде...

Лобан швидко вийшов. Каїтан повільно встав з ліжка, витягнув з шухляди кілька списаних аркушів, проглянувши, відібрав один, потягнувся до ручки, щоб підписати, але підкосилися ноги, і він важко осунувся на підлогу.

Лобан, побачивши нерухоме тіло Каїтана, закляк на порозі. Почувши чиїсь кроки, гукнув:

— Поможіть!

Увійшов Сторожук, кинувся до Каїтана:

— Дайте води!

Вони обережно поклали його на ліжко. Каїтан розплющив очі:

— Мені вже легше, така біда, Ільку Гнатовичу...

— Я викликав швидку допомогу, — сказав