Донна Тартт - Таємна історія

Я мало що зрозумів зі сказаного. Відповідник «безчестя», який він ужив (άτιμια), також позначає «втрату громадянських прав».

— Άτιμια? — перепитав я.

— Так.

— Але ж права для живих, а не для мертвих.

— Οιμοι[191], — нетерпляче відказав він. — От же ж. Ні-ні.

Він тяжко добирав найбільш описові синоніми, клацаючи пальцями, поки Джуді й Трейсі з зацікавленням спостерігали за ним. Вести діалог мертвою мовою складніше, ніж ви можете уявити.

— Ходило багато чуток, — нарешті проказав він. — Матір тужить. Не через сина, — поквапно додав він, коли помітив, що я вже зібрався його перебити, — бо вона лиха жінка. Через ганьбу, що спіткала їхній дім.

— Яку ганьбу?

— Οινον[192], — не терпілося йому. — Φάρμακον[193]. Вона хоче довести, що в його трупі не було вина.

(Тут він насправді вдався до елегантної метафори, що не піддається перекладу: «жодного осаду в порожньому винному бурдюкові його тіла».)

— Але, на Бога, яка їй різниця?

— Серед громадян іде поголос. Що ганебно молодій людині гинути напідпитку.

Це була правда. Як мінімум про поголос. Пані Коркоран, що до цього залюбки користувалася будь-чиїми вухами для своєї балакучості, гнівалася через непринадний образ, який склався про неї. Якщо в перших матеріалах її називали «добре вдягненою», «приголомшливою», сім’ю — «ідеальною», то далі тон змістився в бік дошкульних слів та неочевидних звинувачень у стилі «МАТИ КАЖЕ: ТІЛЬКИ НЕ МОЯ ДИТИНА!» Попри те що вміст алкоголю виводився з єдиної пляшки нещасного пива, а фактичних слідів наркотиків так ніхто й не знайшов, психологи у вечірніх випусках новин постійно торочили про неблагополучні родини, заперечення правди й при цьому наголошували, що залежність дітям часто передається від батьків. Це стало тяжким ударом. Покидаючи Гемпден, пані Коркоран ішла повз тлум своїх колишніх товаришів, репортерів, одвернувши від них очі та зціпивши зуби в осяйній ненависній посмішці.

Звісно ж, це було несправедливо. Адже з новин виходило, що Банні був типовою «складною дитиною», котра «зловживала препаратами». І байдуже, що абсолютно всі його знайомі (включно з нами, адже де Банні, а де якийсь там неповнолітній злочинець?) заперечували це. Байдуже, що розтин виявив нікчемний уміст алкоголю в крові та повну відсутність наркотичних речовин. Байдуже, що він навіть не дитина. Чутки, які перед цим, ніби стерв’ятники в небесах, намотували кола над небіжчиком, нарешті опустилися й навіки вгородили свої пазурі. Параграф зі звіту, де чітко говорилося про результати розтину, опублікували на останній шпальті Hampden Examiner. Але в університетському фольклорі його й досі пам’ятають як непевного на ногах підлітка-п’яничку, чий захмелений привид викликають заради першокурсників у напівтемній кімнаті разом з обезголовленими жертвами автокатастроф, малоліткою, яка повісилася на горищі Патнам-Гаусу, та рештою тіньового паноптикуму гемпденських мерців.

Похорон запланували на середу. Уранці в понеділок у моїй поштовій скриньці знайшлося два листи: від Генрі та Джуліана. Першим я розпечатав конверт від Джуліана. На ньому стояв нью-йоркський штемпель, а сам лист він писав похапцем червоним чорнилом, яким правив наші роботи з греки.

Любий Річарде!

Сьогодні вранці я дуже нещасливий і впевнений, що не зможу позбутися цього почуття багато наступних ранків. Я страшенно засмучений новинами про загибель нашого друга. Не знаю, чи пробували ви зі мною зв'язатись, адже я трохи занедужав і зараз у від'їзді, з якого навряд чи повернуся до похорону…

Так прикро думати про те, що середа стане останнім днем, коли ми зберемося всі разом. Сподіваюся, цей лист не загубиться по дорозі. Адже з ним я переказую свою любов.

Внизу аркуша стояли його ініціали.

Коннектікутський лист від Генрі був пишномовним, ніби яка криптограма із західного фронту.

Дорогий Річарде!

Сподіваюсь, у тебе все гаразд. Я вже кілька днів живу в Коркоранів. Попри те що я відчуваю свою неспроможність розрадити їх у їхньому горі, вони ґречно не зважають на це й дозволили допомогти їм у дрібних побутових справах.

Пан Коркоран попросив мене написати університетським друзям Банні та запросити всіх приїхати на день раніше за похорон, переночувати в них удома. Наскільки я розумію, вам постелять у підвалі. Якщо ви не плануєте приїжджати, будь ласка, зателефонуйте пані Коркоран і повідомте її про своє рішення.

Із нетерпінням чекаю вас на похороні або навіть, сподіваюся, раніше.

Підпису він не поставив, натомість закінчив рядком по-грецьки з «Іліади». Це був уривок одинадцятої пісні, коли Одіссей опиняється далеко від своїх друзів, сам на ворожій землі:

В груди б’ючи себе, серцю він мовив своєму з докором:

«Серце, терпи! І мерзеннішу ти перетерпіло днину»[194].

У Коннектікут ми вирушили разом із Френсісом. Я сподівався, що однією машиною з нами поїдуть і двійнята, але вони виїхали на день раніше з Клоуком, який, на велике здивування всіх нас, одержав особисте запрошення пані Коркоран. А ми вважали, що його взагалі проігнорують. Після того як Шіола з Девенпортом зловили його на спробі покинути місто, вона навіть відмовлялася говорити з ним («Зберігає обличчя», — пояснив Френсіс). Хай там як, а він не тільки розжився персональним запрошенням, а ще й через Генрі