Шенна Кахрет - Зраджений коханням, Шенна Кахрет

Заграла весела музика. Росс вилаявся. Ми зупинились.

Діставши телефон, хлопець звернувся до мене:

—Це по роботі. Іди до своєї кімнати, на вулиці холодно. Ми потім побачимось. На добраніч, Мелл-Мелл.

Росс швидко поцілував мене в губи і відійшов, відповідаючи на дзвінок.

На дерев'яних ногах я поспішила повернутись до кімнати. У думках досі стояв бардак.

«Вбивця! Вбивця! Ти зустрічаєшся з убивцею!»

Я поспішно витерла поцілунок Харісона тильною стороною долоні. Мене починало нудити.

Написавши Лестерну, я поспішила швидше опинитись у його кімнаті.

«Вбивця! Він убив Дарена. Він убив Іві – свою подругу. Що може завадити йому розправитися з тобою?»

Акоста підвівся з ліжка, випроставшись, як стріла. Хлопець не збирався першим розпочинати розмову. Він чекав. Чекав, коли я буду готова сама завести діалог.

Ком нудоти підкотив до горла. Я зачинила двері.

—Якого біса, Лестерне?! - закричала я. —Якого біса ти віддав мене в лапи вбивці? Ти знав. Знав і просто мовчав!

Акоста насупився. Я продовжила:

—Як ти міг так зі мною вчинити? Так, ми не були сильно близькі, коли вперше зустрілися тут, але віддати невинну людину в лапи маніяка... Це переходить усі межі! Адже ти був знайомий з Іві. Чорт, Лестерне, як ти міг так брехати мені? Після всього...

Мене почали душити сльози. Ком нудоти зростав.

—Я попереджав тебе, - видав хлопець. —Я здогадувався, що Росс може тобі про це розповісти.

—Здогадувався?! - загарчала я, скорочуючи між нами відстань. —Про що ти ще здогадувався?! Дарена вбили тільки тому, що він був бідний! Так і з тобою покінчать, і зі мною покінчать.

—Дарен був у нас у шістках. Його було не шкода. Сумніваюся, що Росс вирішить вбити свого найкращого друга чи дівчину.

—У шістках? Кожна людська душа коштує дорого! Як ти взагалі можеш говорити про це так спокійно? - я похитала головою, відступаючи назад. —А якщо зі мною щось трапиться? Ти так само спокійно скажеш: земля тобі пухом?

Я затулила рота рукою, намагаючись зупинити сльози. Рука Акости потяглася до мене.

—Ти знаєш, що цього не станеться.

—Що саме? Моєї смерті чи цих слів?

—Я закрию тебе від смерті.

—Та я живу поруч із убивцею! Я спілкуюся з ним щодня, гуляю, цілуюсь. Чорт, він може позбавити мене життя будь-коли!

Голова закружляла. Я притулилася плечем до стіни.

—Скільки б ти про це мовчав?

Мій лютий погляд пройшов по обличчю Лестерна.

—Я говорю: я не знав.

—Досить брехати! - я наблизилася до хлопця і дала йому дзвінкий ляпас. —Досить брехати, Лестерне. На карту поставлено не тільки моє життя, а й твоє. Як ти не розумієш?

—Я все розумію, - прогарчав у відповідь Акоста. — І я справді не хотів, щоб ти про це дізналася. Я закопував безліч трупів, але не Дарена. Я нічого не знав про нього.

—Ти його найкращий друг!

—І між друзями є секрети! Прірва!

Я дала хлопцеві другий дзвінкий ляпас.

—А як щодо Елсі? Вона дружила з Гастман. Вона явно щось знала, чого ми не знаємо. У нас навіть шантажу на Харісона немає! Ти, - я тицьнула вказівним пальцем у тверді груди хлопця, —явно спав з нею. Томпсон, очевидно, мала щось розповісти тобі!

—Я ніколи не переходив з нею межу дружби, - прогарчав він.

—А як ти поясниш свої ранкові приходи напівголим?

—Я плаваю в басейні.

Лестерн отримав третій дзвінкий ляпас.

—Збреши мені ще раз і я розірву наші стосунки, які до того висять на тонкій ниточці.

—Я не люблю шантаж.

—Правда! - зажадала я.

—Я ж її вже сказав.

Я замахнулася, щоб дати хлопцеві четвертий ляпас, але він перехопив мою руку всього за три дюйми від свого обличчя.

Очі кольору океану спопеляли мене гнівним поглядом. Мій позір був нікуди не добріший.

Схопивши другою рукою поруч стоячу вазу, я замахнулася на хлопця, але він ухилився. Кераміка білого кольору розбилась.

Лестерн розповідав, що цю вазу йому подарувала ніхто, як Томпсон. Розбивати мені її було не шкода.

А очі продовжували кидатися пекучими іскрами гніву. У синьому серпанку було стільки кохання, що я починала трохи здавати позиції.

Лестерн відпустив мою руку і обійшов, покидаючи кімнату.

Закричавши на все горло, я сміла зі столу всі підручники та зошити на підлогу. Тяжко впавши на коліна, я закрила обличчя руками. Хотілося рвати волосся від розпачу. Біль у коліні мене зараз зовсім не турбував.

Я квапливо встала і рвонула на кухню. Через секунду в раковині виявився жовч упереміш зі шматочками нещодавньої трапези. Змивши все водою, я повільно опустилася на підлогу.

День не почався добре, і закінчився не краще. Туман почав розсіюватись у голові. Тверезі думки почали відвідувати голову, кілька хвилин пізніше.

Вставши, я на ватних ногах попрямувала в бік горища. Мені треба було знайти Акосту.

Якщо Лестерн справді говорив правду, то ця сварка була порожнім звуком у тій ситуації, в якій ми перебували з хлопцем. Зараз ми маємо бути підтримкою один одному, а не топити звинуваченнями. Це була моя помилка.

Сівши поруч із Лестерном на сходинки, я важко зітхнула. Рідкий дим проник у горло, викликаючи кашель.

—Не знала, що ти куриш, - зруйнувала я тишу.

Ми були біля горища. Акоста опустив сходи і сів на її щаблі.

—Вибач, - промовила я. —Я не мала так зриватися на тебе.

—Ти мене ненавидиш. Не приховуй це. - Лестерн затягнувся, а потім продовжив: —Твоє кохання було лише швидкоплинним. Можеш говорити зі мною про це відверто.

—Це не так, - заперечила я. —Моя довіра до людей у цьому місці руйнується з кожним днем все більше і більше. Але я не хочу тебе втрачати.

Акоста випустив клуб диму. Тиша.

—Я прощаю тебе за всі недомовленості і... кохаю. Сильно кохаю.

Склавши голову на плече хлопцю, я відігнала долонею дим від сигарет.