Ярослав Гашек - Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек

І раптом це його розсмішило. Це був напад якогось істеричного сміху, який заразив кількох офіцерів по сусідству і привернув увагу полковника саме тоді, коли той перейшов до досвіду, здобутого при відступі німецьких армій в Арденнах. Переплутавши все, він закінчив:

- Панове, тут нема чого сміятися.

Потім усі пішли до офіцерського клубу, бо полковника Шредера викликав до телефону штаб бригади.

Швейк і далі дрімав біля телефону, аж раптом його розбудив дзвінок.

- Алло,- почув він,- говорить полкова канцелярія.

- Алло,- відповів Швейк.- Тут канцелярія одинадцятої маршової роти.

- Не затримуй,- почув голос,- візьми олівець і пиши. Прийми телефонограму. Одинадцята маршова рота...

Далі йшли одне по одному якісь речення в дивовижному хаосі, бо водночас на лінії говорили дванадцята і тринадцята маршові роти, а телефонограма зовсім загубилася в тому вихорі звуків. Швейк не зрозумів ані слова. Врешті втихло, і він почув:

- Алло, алло! Тепер перечитай і не затримуй!

- Що я маю перечитати?

- Що маєш перечитати? Ах ти, дурний осле! Телефонограму!

- Яку телефонограму?

- Чорти б тобі марша грали, чи ти глухий, чи що? Телефонограму! Я ж тобі її диктував, йолопе!

- Я нічого не чув, хтось втручався в нашу розмову.

- Ти, мавпо нещасна, то ти думаєш, я ще буду з тобою бавитися! Приймеш телефонограму чи ні? Маєш олівець і папір? Кажеш, нема? Ах ти, тварюко. Кажеш, почекати, поки знайдеш? Ну й вояк! Так що, вже знайшов? Кажеш, уже готовий? Нарешті з печі зліз! Може, ти для цього парадний мундир начепив? Ну, слухай: Elfte Marschkompanie... 325 Повтори!

- Elfte Marschkompanie...

- Kompaniekommandant... 326 Написав? Повтори!

- Kompaniekommandant!..

- Zur Besprechung morgen... 327 Готовий? Повтори!

- Zur Besprechung morgen...

- Um neun Uhr. Unterschrift. 328 Ти знаєш, що таке Unterschrift, мавпо? Це підпис. Повтори.

- Um neun Uhr. Unterschrift. Ти знаєш, що це таке Unterschrift, мавпо, це - підпис.

- Ну й йолоп! Отже, підпис: оберст Шредер, теля, Маєш? Повтори.

- Оберст Шредер, теля.

- Добре, бараняко. Хто прийняв телефонограму?

- Я.

- Чорт тебе побери, хто це я?

- Швейк. Буде ще щось?

- Слава тобі боже, вже нічого. Але тобі годилося б називатися Ослом. Що у вас нового?

- Нічого. Все по-старому.

- А ти й радий, правда? У вас, кажуть, там когось прив’язували?

- Денщика пана обер-лейтенанта. Зжер його обід. Не знаєш, коли їдемо?

- Знайшов що спитати! Цього й сам дідок не знає. На добраніч. А блохи там у вас є?

Швейк відклав трубку і почав будити фельдфебеля-рахівника Ванека. Той скажено відбрикувався, а коли Швейк почав його торсати, вдарив його в ніс. Потім ліг долілиць і в усі боки хвицав ногами.

Але Швейкові все ж таки вдалося настільки розбуркати Ванека, що той, протираючи очі, нарешті обернувся навзнак і перелякано спитав, що трапилося.

- Власне, нічого,- відповів Швейк.- Я тільки хочу з вами порадитися. Ось тільки що передали телефонограму, що завтра о дев’ятій годині пан обер-лейтенант Лукаш має знову прийти на нараду до пана полковника. Я тепер не знаю, як мені бути. Чи треба бігти й повідомити його про це зараз, чи аж уранці? Я довго вагався, будити вас чи ні, ви так гарно хропли, але потім подумав, що ж тут такого, треба ж порадитися...

- Ради бога, дайте мені поспати,- застогнав Ванек, позіхаючи на весь рот.- Підете туди аж уранці, а мене не будіть!

Перевалився на бік і тієї ж миті заснув.

Швейк знову підійшов до телефону, сів, поклав голову на стіл і почав дрімати. Пробудив його дзвінок.

- Алло, одинадцята маршова рота?

- Так, одинадцята маршова рота. Хто там?

- Тринадцята маршова. Мене щось довго не змінюють. Глянь на годинник. Не знаю, котра година, а телефонної станції не можу докликатися.

- У мене стоїть.

- То в тебе так, як і в мене. Ти не знаєш, коли їдемо? Ти не говорив з полковою канцелярією?

- Вони там ніякого біса не знають, як і ми.

- Не грубіяньте, панночко! Ви вже дістали консерви? Наші туди ходили й не принесли нічого. Склад був зачинений.

- Наші теж прийшли з порожніми руками.

- Це взагалі зайвий переполох. Як ти думаєш, куди ми поїдемо?

- В Росію.

- Я думаю, що скоріше в Сербію. Це побачимо аж у Пешті. Якщо повезуть праворуч, так Сербія, а якщо ліворуч - Росія. Маєте вже речові мішки? Кажуть, що тепер підвищать платню. Ти граєш у фрішефіре? 329 Граєш? То приходь завтра. Ми товчемо кожного вечора. Скільки вас там сидить біля телефону? Ти сам? То начхай на це і лягай спати. Там у вас дивні порядки. Ти, мабуть, надибав на це, як сліпий на стежку? Ну, нарешті, прийшли мене змінити. Хропи на здоров’ячко.

І Швейк, справді, солодко заснув біля телефону, забувши повісити трубку, так що ніхто не порушував його сну біля столу. А телефоніст у полковій канцелярії від злості аж зі шкіри вискакував, бо ніяк не міг додзвонитися до одинадцятої маршової з новою телефонограмою, щоб завтра до дванадцятої години надіслати до полкової канцелярії список усіх, кому ще не зробили щеплення проти тифу.

Надпоручник Лукаш у той час розмовляв в офіцерському клубі з військовим лікарем Шанцлером. Той, сидячи в кріслі, як на коні, розмірено бив більярдним києм по підлозі, а потім виголошував одне за одним такі речення:

- Сарацинський султан Салах-Еддін уперше визнав нейтральність санітарного корпусу.

Треба піклуватися не тільки про своїх поранених, а й про ворожих. Для ворожих треба купувати ліки, й утримувати їх за рахунок іншої сторони.

Треба посилати до них лікарів і фельдшерів, забезпечених генеральськими посвідченнями про надання допомоги пораненим ворогам.

Поранених полонених слід або відсилати назад з охороною під запорукою тих посвідчень, або їх обмінювати, але так, щоб їм було дозволено потім знову служити в армії.

Хворих з