Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

— І що має для цього статися? — спитав таким тоном, ніби підозрював, що кінець світу.

— В ідеалі — церемонія, — сумно сказала Томія. — Але ці печатки завжди спрацьовують якось не так. Через розмитість умов. Адже церемонії різні бувають. А я не хочу додому. Тим більше, я їх знаю, вони обов'язково спробують позбавити мене негідного і все!

Шелест усе-таки боднув дерево, легенько, але воно все одно помстилося, насипавши і йому, і Томії за комір трухи. Витрусивши все, до чого дотягнувся і почекавши, поки перестане стрибати дівчина, яка сподівалася, що так воно вивалиться на землю, студент тяжко зітхнув і спитав:

— Що за церемонія?

— Та весільна, — легко зізналася Томія, прислухаючись до неприємних відчуттів на шиї, спині і трохи навіть на грудях. — Будь-яка весільна. Навіть якщо в когось прийнято підходити до берізки та урочисто там цілувати наречену, цього цілком вистачить, щоб висмикнути додому і мене, і ідіота, якому закортить цілуватися. А там злий тато та інші родичі. І індики ще всякі, надуті. І… Та я просто не впевнена, що воно на будь-який необережний чих не спрацює. Забагато припущень, ось!

Шелест, як на зло, чхнув.

— Тому від мене краще триматися подалі, — додала Томія, борючись із бажанням почати чухати все, до чого дістанеться. Пристойні дівчата не чухаються у присутності чоловіків, особливо якщо у цих чоловіків такі гарні очі. — Дурна слива.

Шелест якось дивно пересмикнув плечима. Зробив крок до Томії і впіймав її за руку. А потім довго розглядав печать.

— Знаєш, перш ніж розводити трагедії, треба порадитись із фахівцями, — сказав серйозно. — Ця річ схожа на примітивний ритуальний малюнок. Он учитель Льєна, на основі схожих, якийсь захист для магів придумав. Тож і тут, напевно, той самий принцип — узяли щось старе і на нього навісили нове. І, напевно, це навішене можна якось нейтралізувати. Або перебити. Або відсікти. Потрібно просто зрозуміти, що воно таке.

Томія обережно кивнула.

— Отже, все буде гаразд, — додав Шелест. — І навіть якщо мені спочатку не пощастить, то потім пощастить обов'язково. Бо якийсь бог щось там не перемішав. І… Та я сам цими безглуздими ритуальними малюнками займусь. Вічно вони спливають у найнесподіваніших місцях. І нейтралізую, слово честі. А потім особисто одружуся.

— Щоб перевірити, чи спрацювало? — весело спитала Томія.

— І для цього теж, — серйозно підтвердив Шелест. — Ну, і просто так, чому б і ні?

— А якщо я не погоджусь? — спитала Томія. Так, про всяк випадок. Хоча зараз погоджуватися точно не збиралася, але це зараз.

— Я дуже переконливо попрошу, — пообіцяв Шелест і, посміхнувшись, додав: — Заради науки.

Томія пирхнула і з насолодою наступила йому на ногу. Вийшло, правда, не дуже ефектно, через листя, що не прибиралися багато років, і дрібні гілочки. А ось втекти, хихикаючи, не вдалося. Виявилося, у траві ховалися не лише дрібні сухі гілочки, а й чималі. А може, то було коріння. Спіткнулася об нього Томія знатно і не впала носом у колючий кущ тільки тому, що Шелест схопив за руку і втримав. А заразом ще й довів, що на поцілунки під деревами батьківська печать не реагує. Чи для цього обов'язково була потрібна береза.

Щоправда, навіщо вони там цілувалися, Томія так і не зрозуміла. Не заради науки ж. А жодних зізнань не було. Та й не дуже хотілося, якщо чесно. Не до того якось.

— Ну, хоч приємно, — сказала Томія, помахавши Шелесту на прощання долонькою, і в гарному настрої пішла до жіночого гуртожитку.

Там Весяна, мабуть, переживає. Та й облитися водою треба терміново, а то від подарунків сливового дерева вже все тіло свербіло.

— Більше ніколи під сливою не розмовлятиму, — пообіцяла сама собі дівчина.