Олександр Дюма - Королева Марго, Олександр Дюма
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
От чому королева не турбувалась за Ла Моля, якому вона, побоюючись, щоб його не вислідили, уперто відмовляла в інших зустрічах, крім цих побачень на іспанський лад, які почалися після його втечі і відбувались щовечора в дожиданні аудієнції послам, призначеної, згідно з точним приписом Амбруаза Паре, через п’ять днів.
Напередодні цієї аудієнції, коло дев’ятої години вечора, коли всі в Луврі були зайняті готуванням до завтрашнього дня, Маргарита відчинила вікно і вийшла на балкон; та щойно вона з’явилась, як Ла Моль, не дожидаючись її листа і поспішаючись більше, ніж звичайно, кинув їй із своєю звичайною вправністю записку, що впала перед ногами його царственної коханки. Маргарита зрозуміла, що в посланні цьому має бути щось надзвичайне, і пішла до кімнати прочитати листа. В записці, на першій сторінці, стояли слова:
„Пані, мені треба поговорити з королем Наварським. Справа негайна. Чекаю“.
А на другій сторінці було написано, так що можна було відірвати першу частину листа від другої:
„Пані моя і королево, влаштуйте так, щоб я міг дати вам один із тих поцілунків, які я посилаю вам у мріях. Чекаю“.
Ледве встигла Маргарита прочитати другу частину листа, як почула голос короля Наварського; він, з звичайною своєю обережністю, стукав у двері, якими заходили всі, і питався в Жільйони, чи можна зайти.
Королева розірвала лист на дві частини, одну сунула собі в корсет, другу поклала в кишеню, підбігла до вікна, зачинила його і, переходячи до дверей, сказала:
— Увійдіть, сір.
Хоч як тихо, швидко і спритно зачинила Маргарита вікно, а легенький стук все ж дійшов до слуху Генріха.
Його постійно напружені почуття набули серед цього оточення, в якому він мусив до всього ставитися з великим недовір’ям, майже такої ж гостроти, як у дикуна. Але король Наварський не належав до тих тиранів, що не дають своїм жінкам дихати свіжим повітрям та лічити зорі.
Генріх усміхався і був люб’язний, як завжди.
— Пані, — сказав він, — поки наші придворні готують урочисті вбрання, я вирішив зайти до вас поговорити про свої справи, на які ви, гадаю, дивитесь, як на ваші власні, — так?
— Звичайно, пане, — відповіла Маргарита, — хіба ваші Інтереси не є разом з тим і мої?
— Так, пані, і через те я хотів спитатись вашої думки з приводу того, що герцог д’Алансон ось уже кілька днів уникає мене, а позавчора виїхав навіть до Сен-Жермена. Чи не є це підготовка до того, щоб втекти самому, бо за ним мало доглядають, а чи він зовсім не думає тікати? Як ви гадаєте, пані? Ваша думка, признаюся, матиме для мене велике значення, бо підтримає мою.
— Ваша величність маєте рацію, коли турбуєтесь з приводу мовчання мого брата. Сьогодні я думала про це цілий день, і моя думка така, що з зміною обставин і він міняється.
— Тобто, бачачи, що король Карл недужий, а герцог д’Анжу стає королем польським, він не мав би нічого проти того, щоб залишитись у Парижі і не спускати з очей французької корони?
— Атож.
— Хай так. Мені однаково, — сказав Генріх, — хай залишається, тільки це міняє весь наш план; бо щоб мені виїхати самому, мені треба втроє більше забезпечення, ніж тоді, коли б я виїхав з вашим братом, який забезпечував би мене своїм ім’ям і участю в справі. Дивує мене одно — нічого не чути про де Муї. Сидіти так, без діла, — не його звичка. Ви не маєте про нього якихось звісток, пані?
— Я, сір? — здивовано сказала Маргарита. — Яким способом?
— Е, їй-богу, люба, це було б цілком натурально. Ви ж згодились, щоб зробити мені приємність, врятувати життя Ла Молю... Хлопчина повинен був виїхати в Мант... а, поїхавши туди, легко й вернутись...
— А, це дає мені розгадку до тієї загадки, яку я все ніяк не можу зрозуміти, — відповіла Маргарита. — Я лишила відчиненим вікно і, вернувшись, знайшла в себе на килимі якусь записку.
— От бачите! — сказав Генріх.
— Я в ній нічого не зрозуміла і не надала їй ніякої ваги, — казала Маргарита. — Може я помиляюсь, і записка ця йде звідти?
— Можливо, — сказав Генріх, — скажу більше: мабуть, що так. Можна бачити записку?
— Звичайно, сір, — відповіла Маргарита, подаючи королю клаптик паперу, який вона сховала була в кишеню.
Король глянув на записку.
— Це рука часом не пана де Ла Моля? — сказав він.
— Не знаю, — відповіла Маргарита, — писання здалось мені підробленим.
— Все одно, прочитаємо, — сказав Генріх.
І прочитав:
„Пані, мені треба поговорити з королем Наварським. Справа негайна. Чекаю“.
— А, от що! — сказав Генріх. — Він пише, що чекає!
— Звичайно, я бачу, — сказала Маргарита. — Але чого ж ви хочете?
— Ну, чорти б його взяли! Я хочу, щоб він прийшов.
— Щоб він прийшов! — скрикнула Маргарита, з подивом глянувши на чоловіка своїми прекрасними очима. — Як можете ви казати це, сір? Людина, яку король хотів убити... чиї прикмети відомі, хто під загрозою... Щоб він прийшов, кажете ви!.. Хіба це можливо?.. Хіба двері для тих, хто...
— Мусить тікати через вікно... це хочете ви сказати?
— Атож, і ви докінчили мою думку.
— Ну, коли вже їм відома дорога через вікно, то хай вони знову йдуть цією ж дорогою, якщо входити дверима їм ні в якому разі не можна. Річ зовсім проста.
— Ви гадаєте? — сказала Маргарита, червоніючи від задоволення, що зустрінеться з Ла Молем.
— Я певен.
— Як же вилізти? — спитала королева.
— Ви не сховали тієї вірьовочної драбинки, що я кинув вам у вікно? Ах, не пізнаю вашої звичайної передбачливості.
— Вона є, сір, — сказала Маргарита.
— То все добре, — сказав Генріх.
— Що ж
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королева Марго, Олександр Дюма», після закриття браузера.
