Андрій Хімко - Між орлами і півмісяцем

Щодня, об'їжджаючи вдосвіта повздовжні вулиці міста: Вінницьку, Замкову, Трьох Північей. Журавлину, Ковальську, Вітряну, Мостову та Ратушну і поперечні: Теслярську, Ринкову, Стельмашну, Великояру, Шинкарну, Гуральну, Козацьку та Кальницьку, Сірко по-дитячому тішився, про себе сміючись із заспаного джури Архипка Рави, який плентався слідом на Шайтані. Стовпами зводився над бовдурами осель дим, свіжими воринами околювались обтиння дворів, пахнучи живицею та корою...

За теслями, плотарями, ковалями, мулярами та фірниками в місті появилися гутники і будники, гончарі і черепичники, колісники і пильщики, кожухарі, шевці та кравці. При відбудованій церковці з дзвіничкою здіймалася поволі школа, яку будували під орудою панотця прихожани по відправах разом із колибкою для дидаскалів. Під наглядом бурмистра Оксена Спичка і сотника Лавра Гука шостий день тижня ішов на відбудову замку і валів, значно легше стало, як поновилася цегельня.

Клепали молоти ковалів по насписниках, наральниках, заступах, косах, ножах і сокирах; десяту долю віддаючи козакам, палили гончарі разом з посудом черепицю і цеглу для замку і його мурів; готували плотарі та пильщики, крім чайок, ощепини й дрова для ратуші, школи, козацьких куренів та сотенного і полкового регіменту; возили фірмани і волами, і бовкунами чи кіньми жовту і білу глину. Жінки й дівчата, навіть діти носили рептухами для палива бур'яни, сіно та осоку для кіз і корів, збирали по бойовищах ядра, стріли, луки, всіляке залізо чи й зброю і здавали обозному за гроші, а той купчив усе в паківнях, а залізо передавав за пай ковалям.

Обозний Васюра Варениця був досить вдатний, бо належно вів і полкове господарство, і через кількох вірменів та євреїв відав рибалками, мисливцями, кадубниками, млинарями, косарями, зброярами і навіть гармашами.

Особливої уваги і Сірко, і Варениця надавали, окрім замку-фортеці, паленню вугілля, поташу та селітри, також саманникам та мазальницям, що не мали спочину від ночі до ночі. Довелося об'являти поспольству святкові дні, для перепочинку організовувати смачні обіди з пивом чи брагою, з троїстими музиками, танками, співами і штукарствами.

Стали неабиякою запомогою для полкових малят, найпаче у волостях, і додатково закуплені у Молдові отари овець та кізок, як і невелика череда молодих корів, що розподілялися в першу чергу багатодітним матерям без оплати аж до третього приплідку. Допомагало в харчуванні і немовлят, і їхніх годівниць та слабих і хорих на всьому полковому терені і молоко кобил...

Не було більшої і щиріщої радості і полковникові, і панові обозному і від отих підгодовувань малечі та старечі, і від святкових обідів та організованих забав, що давали і поспольству, і козакам просвітки в тяжкому, виснажливому будуванні, окопуванні, вишколюванні, як і від того, що в літі, вже по косовиці збіжжя та сіна, Вінниця «обмивала» замок-фортецю у всій її неприступності та грізності.

Та літо не бігло сарнами по степу, не мчалося покотилами, а летіло вітрами, і подібно їм, вітрам, неслися й події в світі та окружжях. Польща при помочі царя воювала тепер успішно зі свеями завдяки Віденському перемир'ю, вельми незажитковому, ворожому для України, що собі на убуток зберігала мирність до ляхів у помежжях, незважаючи на зискливі благання свеїв ударити на ляхів здругобіч. Мало було царатові того, що за віцем гетьмана спинив свої потуги за Любліном Антін Жданович, він змусив через хворого Хмельницького припинити і вибільні дії наказного Золотаренка у Смоленщині та Філейна Гаркуші у Пінщині. І то ж коли підсохли болота і шляхи!..

Із недугою гетьмана у козацьких військах запанувало розслаблення не на користь майбутнього. Не було його лише у полках наказного Богуна та в Сірка, бо застави їхні денно і ношно кріпилися, поповнювалися, зброїлися, школилися. І разом із наказним отаманом уманським Іваном Біловусом потроху рухалися на полудень і захід, досягши мирним шляхом Крижопілля, Покодим'я, Лисогір'я, Повисуння, Бузько-Лимання, Проскурів'я, Староушицця, Посмотриччя і Послуччя. Богун зумів укріпити кілька застав у Полиманні та на островах, чим спинив ординські людоловства. Сірко закріпився в Поубортті, Поовруччі, перекинувши сотні Спередвінниччини, Закиївщини аж до здвизьких боліт.

Більше сотень, аніж у Сірка, було лише у Філона Гаркуші на оборотних кресах. Пояснювалося це, зрозуміло, тим, що Сірків і Гаркушин терени були ближчими до ляхів і більш віддаленими від орди та турків. Якщо Богун кілька літ, як полководець і диспозитор, був тут наказним гетьманом, то Сірко лише за літо став відомий як умілий полковник та уболівальник за долю люду. Заздрили йому і Біловус, і Васюра Варениця та інші, а Богун неоднораз, втішаючись, хвалив його за регіментарство та вміле і дотепне розміщення залог, найбільше радуючись відбудові замку, хоч той ще був неопоряджений всередині оздобами та не пошпарований.

Життя йшло, Сірко неослабно горів відбудовами, оборонними мурами і ровами, господарськими вимислами, удачливими і трафунковими доборами місць розташування нових поселень і сотенних залог-застав. Його горіння запалювало і підпільних людей в осідлостях і осадництвах, вселяло в них віру на краще завтра. Недарма до нього плавом пливли люди, пізнавши в ньому суворого і переважно неговіркого, але уважного, чуйного та невтомного привідцю по відродженню і захисту краю...

Велика срібна серга в лівому вусі, два пістолі за поясом в дорозі, інкрустована золотом по піхви шабля, ніж-мечик, навішений справобіч; високо підняті, опалені сонцем чи морозом руки, голова з пишним смоляним оселедцем, який починав де-не-де братися сивинками, завидна статура на отакому ж заздрісно гарному коні з вигнутою шиєю, вкритою густою довгою гривою, стали поволі зразками наслідування і для козаків, і для підлеглих старшин, скрибів та челядців...

Особливістю Сірка було те, що він ніколи нікого не сварив за невиконане з поважних причин, але коли в якійсь сотні чи гмині йому щось не подобалося, він приглушено говорив гінцеві: «Вислухав тебе, вістуне, дякую! Хай прибуде до мене особисто сам сотник тоді-то й тоді-то. Чи зрозумів ти мене? Виконуй!..»

— А як же з сотнею, поки сотника не буде? — заїкався від страху гонець.

— Нужда й