Іван Карпенко-Карий - Сто тисяч. Хазяїн, Іван Карпенко-Карий
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Роман. Та де ж ми їх достанемо? Украдемо, чи як?
Копач. Оце! Яке ти сказав слово — украдемо! Боже борони! Ти собі цього не думай... Я, слава Богу, вік прожив, а і тріски чужої не взяв! Спитай своїх, мене всі знають.
Роман. То яка-небудь комерція, чи що?
Копач. Тут пустяшная комерція: позич де-небудь рублів п’ятдесят — тобі повірять, і ми достанем силу грошей. Вір, це моя судьба, само провідєніє мені цей путь указує.
Роман. Може, фальшивих?
Копач. А-а! Який-бо ти! Ти все на лихе вернеш: викопаєм.
Роман. Щось ви давно їх копаєте, а ще нічого не викопали.
Копач. То все нічого не доказує. Іщітє — і обрящете! Сьогодня нема, завтра нема, післязавтра — міліон! Е! У мене опит. Оцей раз як не найду грошей — годі, кінець, амінь. Засяду десь і буду писать — все одно гроші; я за год напишу стільки, що й на воза не забереш. А тілько цей раз треба одкрить, треба, хоч кров з носа. Вік шукаю, а такого предмета не находив. Викопаємо — все пополам. Станеть і тобі, і мені, і нашим дітям, і внукам на весь вік... Правда, ми ще не жонаті, хе-хе-хе! Ну, та це не штука, ще поспіємо. Ти тілько те візьми — які предмети: скала... та яка скала? Прямо шапка! Балка — так і балка — так; клином сходяться до скали; на пригорку — два копили, висічені оскардами; один показує на восток, другий — на запад; і посередині в землі одкопав кам’яну фигуру чоловіка, робота чудова, тож оскардами висічена. Як ти думаєш, хто б дурно наставив таких прикмет, га? Отото-бо й є! От поїдемо, сам побачиш і тоді зразу згодишся. Я тебе люблю і хочу з тобою попробувать щастя.
Роман. Це ви мене дуже заохотили... Що ж, поїдемо, тілько щоб батько не знав.
Копач. Секрет, секрет! Отоді, як вивернемо червінців бочонків п’ять, тоді тілько скажемо. А є!.. Є!.. Душа моя чує, опит — велике діло!
Входять Параска і Мотря.
Поговоримо потім. Здрастуйте, Івановна!
Ява V
Ті ж, Параска і Мотря.
Параска. Здрастуйте! А чом же ти, сину, не йдеш до волів?
Роман. Та забалакався, я зараз повечеряю та й піду.
Копач. А ви ще не вечеряли? Це добре діло, бо й я не вечеряв.
Параска. То ідіть же у ту хату, там вечеря стоїть на столі.
Копач. Альом, ле-козак! Та попоїмо, а потім ти — до волів, а я — в клуню на солому, можна?
Параска. А чому ні — спочивайте з Богом.
Копач. Я не люблю, знаєте, там всяких нєжностей: перин, подушек. Є солома — добре, а нема — кулак в голови, свиту послав, свитою укрився, заснув — мало журився, проснувся, встав — встрепенувся, шапку насунув та й далі посунув... Хе-хе-хе! (Вийшов.)
Роман. Скажете, мамо, батькові, що тут приїздив жид і сказав, щоб вони завтра були у Смоквинова в обідню пору з грішми, бо Жолудь землю перекуповує. (Вийшов.)
Ява VI
Параска і Мотря.
Параска. Добре. Іди ж, дочко, внось сюди з комори вечерю, а я трохи поприбираю.
Мотря пішла.
І що це старий задумав? Щось тут є, а що — не розберу. То не хотів у церкву коней давать, а то і сам поїхав, і цілу обідню стояв навколішках; то не хотів Мотрю сватать за Романа, то посватав; ніколи не гуляв, а то так добре випили з кумом; та все радіє чогось, веселий такий. І куди вони оце поїхали? Чи він кого привезе з собою, чи Господь його знає? Звелів, щоб вечеря була готова, щоб ставні були зачинені, свічка поставлена на столі і щоб і ляльки тут не було. Аж страшно мені робиться од цих приборів, і слова тобі не скаже, що задумає робить.
Мотря вносе вечерю і ставить на столі, між іншим, пляшу з горілкою, пироги і сметану.
Мотря. Хто це до нас сьогодня приїде?
Параска. Не знаю, я вже боялась старого розпитувать; доволі того, що він був веселий і згодився на ваше весілля. А сірники є?
Мотря. Є!
Параска. Ходім же.
Одчиняють двері, з другої хати виходять Копач і Роман.
Копач. Спасибі за вечерю! Тепер залізу на солому, як у пуховики.
Виходять; на кону яке врем’я пусто.
Ява VII
Входе тихо Герасим, а за ним Савка, несе на плечах здоровий мішок з кожі.
Герасим. Ідіть же ви, куме, розпряжіть коней і поставте їх біля фургона.
Савка. Ходім удвох.
Герасим. От тобі й маєш!.. А хто ж буде біля грошей?
Савка. Хіба ж їх хто візьме тут?
Герасим. Е, куме, на гріх майстра нема! Краще я тут посидю — береженого й Бог береже.
Савка. І одходить од грошей не хочеться, так би й держався за мішок. (Вийшов.)
Ява VIII
Герасим сам. Світить свічку, засвітив, поставив, глянув на мішок, поцілував його.
Герасим. Отепер Пузир нехай скаже: голяк масті, чирва світить! Ще поміряємось — хто голяк. Він думає, що дуже розумний. Ні, братіку, потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе! Я не то що, я й жида сьогодня обманив; поки мішок розшили — дзвінок, він вийняв пачку, глянув я на неї — гроші... всередині колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвінок — жид зашамотався, бере мішок, не дає... «Давай гроші», — каже. Слово за слово, а тут — третій; я тоді йому тиць замість п’ятьох та тілько три тисячі. Ха-ха-ха! Отак ушквар! А він, не лічивши, прямо в вагон.
Входе Параска.
Ява IX
Герасим і Параска.
Параска (тихо). Старий!
Герасим. Ой! (Кида свиту на мішок і заступа мішок спиною.) Ти чого, навіжена, сновигаєш? Хіба не я тобі велів, щоб тут і ляльки не було? Геть пішла!
Параска. Та не ґвалтуй, божевільний! Я зараз піду. Тут діло дуже важне, таке, що треба тобі зараз сказать, бо щоб після гірше не вийшло.
Герасим. Яке там діло?
Параска. Жид прибігав до тебе...
Герасим. Який? Коли? Чи не скочив з поїзда?
Параска. Та з якого поїзда? Опам’ятайся, чого ти такий збентежений? Жид Гершко, що за землю Смоквинова з тобою балакав.
Герасим. Тьфу! Ну?
Параска. Казав, щоб ти був в обідню пору у Смоквинова з грішми, бо Жолудь землю перекуповує.
Герасим (ненароком глянув на мішок). Ха-ха! Чорта лисого перекупе.
Параска. Що там ти привіз, чого ховаєшся від жінки? Покажи!
Герасим (несамовито підступа до неї). Я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сто тисяч. Хазяїн, Іван Карпенко-Карий», після закриття браузера.
