Євген Стеблівський - Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара

до всіх навколо. І, в найкращих Звенигородських звичаях, кпив недоліки навіть найближчих людей. Міг сказати якусь прикру правду, як то кажуть — в самісіньку душу. Рудь змалку помічав цю рису людського характеру. Йому завжди було досадно: чому люди не вміють згуртуватися разом? Чому не можна сказати: «Так, сусід мій трохи не такий, як я. Зате — які він майструє човни і як любить дітей!» Знайти найкращі риси одне в одному. Допомогти в біді. Згуртуватися й відстоювати своє! Замість того, щоб шпиняти поза очі одне одного.

У часи миру все було б і нічого. Та в діях Леніна, більшовиків Максим уже бачив оту саму згуртованість. Протистояти якій можна було тільки всім миром…

* * *

Грудень 1917 р.

— Курва мама! Кращої нагоди у Леніна й не було! Ти бач, як йому допомагає війна! Без війни у нього б нічо' не вийшло. Як тільки у більшовиків не стає сили — агітатори їдуть на фронт, знімають цілі полки зі зброєю, гарматами, кулеметами — й кидають залізницею в нас, — завівся Семен. — … Ми отримали наказ від Скоропадського: готувати по три сотні від Звенигородського, Черкаського і Уманського коша. Криленко знімає з фронту збільшовичений Другий корпус і нагально переводить під Київ! А замість нього фронт затикають українськими частинами! Кажуть, корпусом буде командувати та навіжена есерка — Евгенія Бош.

— Так Криленко ж — главком…

— Червоний главком! Царською армією тепер командують більшовики! Ти не знав?…

Скоропадський, правда, теж не пальцем роблений, зняв тільки одну українську дивізію, а другу потай завантажив на Київ. Напереріз бошівцям. Їй ми й будем допомагати. Підеш ти, Антін Шкільний і Піхота!

— Так я ж… не на сотні…

— В отамана не дві голови на плечах! У Києві зараз важко, більшовики готують повстання. Готуйте сотні на Жмеринку, а чи й далі — на Шепетівку! Загрузка з кіньми — післязавтра в Єрках…

Розділ 10
Роман Рудинський. Хто такий Рудь?

— Чуєш, Жвездик, а баба Келя колись казала, що твого батька дід — Рудь, — якось сказав Вовчик-Пістолет Рому. — Я на шість років від тебе старший, я «помню»!

— А хто такий Рудь? — спитав Ром діда Михая.

— О-о, Рудь — то був славний козак, — сказав дядько Михай. — Він був, ну як… як Гонта чи Залізняк. Звенигородське Вільне козацтво!.. Стара баба Мотя, пам’ятаю, колись розказувала… — дядько Михай скоса глянув на Рома. — Ну, та всяке бувало… То і в тебе така розбишацька кров тече. Ти як був малий, проїжджали мимо ці… кавалеристи, історська раставрація називається. Так у них шашка була, будьоновська, настояща, тільки не нагострена. Тобі козак дав потриматися — а ти за неї обома руками як вчепився — втрьох не могли забрати. Криком кричав, плакав, аж поки мамку на покликали. Пойняв? Тільки нікому це не розказуй!

Ром повірив дядьку Михаю. Він відчував напівсвідомо, з якихось найдрібніших відчуттів, згадок, снів, розповідей старих людей, яких залюбки слухав малим. Бо звідки воно — відчуття важкого леза в руці, від якого аж солодкою судомою зводить тіло? Тому про себе вирішив: шукати, розпитувати. Не може бути, щоб за вісімдесят років так забули козаків!

В історичному довіднику Ром знайшов скупі стрічки:

«…B околицях Холодного Яру діяли гайдамацькі загони під проводом отамана Шелеста, Медвідя, Теслі, Журби, Чорного, Рудя, Тарана, Беркута.

…Отаман Рудь. Ім’я та прізвище невідомі. Сотник Звенигородського коша Вільного козацтва. Воював на Черкащині з німецько-австрійськими військами і Денікіним. Очолював загін повстанської кінноти чисельністю до 500 вершників…»

Цікаво, адже Рудь — це точно кличка, прізвисько. Рома так прозивали черкащани на спортивних зборах. То, може, той славнозвісний Рудь — також Рудинський? А якщо Рудинський — то однофамілець чи родич? Адже Рудинських в Звенигородському довіднику добрий десяток, щоправда багато з них — і родичі, хоча й з десятого коліна.

Та в роду про нього вперто мовчали. Щось знала баба Келя, щось знав Віктор Рудинський, та на всі розпити Ром чув тільки: «То все нам невідомо». В тій відповіді відчував якийсь потаємний острах.

Тепер Ром був впевнений: тут точно є якась таємниця! Пізніше, вже не від Алєкса, а з вуст самої старої баби Ані з Вільнюса почув, як захмеліла після чарчини для всіх старших в роду «тітка» Ганна сказала: «За Рудя ще й Келю по тюрмах тягали…»

Й знов — якраз коли Віктора Рудинського не було за столом, а коли той зайшов, то знов балакали про те, про се, а не про таємничого «Рудя». І запам’ятав: як це — бабу Келю, та по тюрмах? Вона ж не якийсь злочинець, а найрозумніша бабця на світі!

Розділ 11
Перша кров

Грудень 1917 р.

— Сотня, сідай!.. Праворуч по три — за мною! Руш!!!

На станцію Максим прибув уже сотником. Дощ зі снігом лив стіною. Півсотні зміїлись по схилу пагорба.

— Відділами — ліворуч! — Цією командою Максим вишикував сотню у дві шеренги.

— В атак-у-у — руша-а-а-й!!! — протяжно кричить команду Рудь, дощ б’є в лице потужними струменями, стікає по одежі й конях.

Козаки вихоплюють шаблі, не всі чують наказ у ревінні дощу, рівняються на найближчих бійців — і лава з оголеними лезами охоплює схили пагорбів. Ковані копита б’ють по кам’янистих горбах. Раптом попереду виникає струмок з обривистими берегами.

— Вперед! — кричить Рудь, і сотня з розгону падає з крутого схилу в холодну воду. Вода сягає до коліна коням, вирує під лісом копит.

Ось сотня вже на іншому березі. Червоні