Камілла Лекберг - Крижана принцеса

ледве могла дихати і як результат забирала всі свої пожитки й ішла, навіть не озирнувшись. Парадоксально, але скільки Еріка себе пам’ятала, завжди хотіла родину й дітей, та роки спливали, і тепер їй уже тридцять п’ять.

Дідько, їй вдалося витіснити думки про Лукаса на весь день, а тепер вони повільно поверталися. Еріка розуміла, що змушена дізнатися, наскільки нужденним насправді було її становище. Вона була занадто втомленою, щоб думати про це зараз. Це має почекати до завтра. Вона відчувала термінову потребу відпочити решту дня, але думки поверталися до Лукаса або Александри Війкнер.

Вона швидко набрала номер мобільного телефону.

— Алло, це Еріка. Ви сьогодні ввечері вдома? Я думала заглянути на хвилинку.

Дан тепло засміявся.

— Чи ми вдома сьогодні?! Ти знаєш, що сьогодні ввечері?

Тиша, яка запанувала на іншому кінці, шокувала її. Еріка глибоко замислилася, але не могла пригадати, чи має відбутися щось особливе саме цього вечора. Не вихідний, не день народження, Дан і Пернілла одружилися влітку, тож це не міг бути й день весілля.

— Ні, насправді й гадки не маю. Посвяти мене.

Важке зітхання почулося в слухавці — і Еріка збагнула, що ця велика подія, імовірно, пов’язана зі спортом. Дан був завзятим спортивним фанатом, що, як було відомо Еріці, інколи призводило до конфліктів між ним та його дружиною Перніллою. Особисто Еріка знайшла власний спосіб помститися за всі вечори, які змушена була проводити перед якоюсь безглуздою спортивною програмою на ТБ, коли вони були разом. Дан був фанатичним прихильником футбольного клубу «Юргорден», тому Еріка взяла на себе роль затятого фаната АІК[2]. Насправді вона зовсім не цікавилася спортом, і зокрема футболом, але саме тому це, здавалося, дратувало Дана ще більше. Він просто шаленів, коли команда АІК програвала, і Еріка помітно хвилювалася.

— Швеція зустрічається з Білоруссю! — Він передбачав, що вона не зрозуміє, і ще раз важко зітхнув. — Олімпійські ігри, Еріко, Олімпійські ігри. Ти знаєш, що сьогодні відбудеться така подія…

— Ага, ти маєш на увазі матч. Так, звичайно, я стежитиму. Я думала, ти мав на увазі щось особливе сьогодні ввечері, окрім нього.

Еріка говорила награним голосом, який помітно виказував, що вона й гадки не мала, що сьогодні ввечері відбуватиметься матч. Вона всміхнулася, адже тепер знала, що Дан точно рве своє волосся від такого блюзнірства. Спорт не те, з чого, на його думку, можна було жартувати.

— Тоді я прийду до тебе дивитися гру, і побачимо, як Сальмінг переможе своїх білоруських супротивників…

— Сальмінг! Ти знаєш, скільки років уже минуло відтоді, як він пішов? Ти жартуєш чи як? Скажи, що жартуєш.

— Так, Дане, я жартую. Я ж не дурепа. Я прийду подивитися на Сундіна, якщо тобі так краще. Неймовірно гарний хлопець, до речі.

Він важко зітхнув утретє. Цього разу тому, що хтось міг глумитися й судити про такого гіганта хокейного світу не лише за спортивними досягненнями.

— Добре, приїжджай. Але я не хочу повторення попереднього разу! Тож без базікання під час гри, жодних коментарів, що гравці мають сексуальний вигляд у щитках для ніг. Та, найважливіше, жодних запитань, чи то вони мають лише захист паху, чи то ще й труси. Зрозуміло?

Еріка стримала сміх і серйозним голосом сказала:

— Чесне скаутське, Дане.

Він пробурмотів:

— Ти ніколи не була скаутом.

— Ага, так і є.

І вона натиснула «відбій».

Дан і Пернілла жили в одному з порівняно нещодавно побудованих будинків рядової забудови у Фалькелідені. Будинки розташовувалися прямими рядами вгору вздовж пагорба Рабе й були такими схожими, що їх заледве можна було відрізнити один від одного. Це був популярний район для сімей із дітьми, передусім тому, що тут не було виду на море, і відповідно будинки не коштували так дорого, як ті, що були до моря ближчі.

Був дуже холодний вечір, щоб прогулюватися, але автомобіль рішуче відмовлявся рухатися піщаним схилом. З глибоким полегшенням вона нарешті повернула на вулицю Дана й Пернілли.

Еріка натиснула на дзвінок, і за дверима одразу почувся тупіт дрібненьких ніг. Секундою пізніше їх відчинила маленька дівчинка в нічній сорочці — Лісен, найменша дочка Дана та Пернілли. Ревнощі переповнювали Малін, середню дитину, тому, що Лісен несправедливо дозволили відчинити Еріці двері. Суперечка не закінчилася, доки рішучий голос Пернілли не почувся з кухні. Белінді, найстаршій дівчинці, було тринадцять, і Еріка бачила її внизу біля ковбасного кіоску Аке в компанії кількох довговолосих хлопців на мопеді, коли проїжджала повз площу. Імовірно, батьки вже перестали тримати її під контролем.

Після того, як кожна з дівчат отримала свою порцію обіймів, вони зникли так само швидко, як і з’явилися, і нарешті Еріка мала змогу спокійно зняти верхній одяг.

Пернілла стояла на кухні й готувала їжу: на ній був фартух із написом великими літерами «Поцілуй кухарку», а щоки палали від задухи, що панувала тут. Здавалося, вона була в самому розпалі приготування їжі й лише розгублено помахала Еріці рукою, перш ніж знову повернулася до каструль та сковорідок, що пахкали парою й шипіли. Еріка зайшла до вітальні й була впевнена, що побачить там Дана, який умостився на дивані, закинувши ноги на скляний столик і затиснувши в правій руці пульт від телевізора.

— Привіт! Я бачу, що чоловік-шовініст сидить і байдики б’є, поки благовірна потопає у власному поті на кухні.

— Приві-і-іт! Так, ти ж знаєш, чоловік лише вказує, де має стояти шафа, і міцною чоловічою рукою керує будинком. З жінками переважно тільки так і треба поводитися.

Тепла усмішка Дана суперечила його словам, і Еріка знала, що той, хто керує будинком Карлссонів, — це в будь-якому разі не Дан.

Вони швидко обнялися, і вона сіла на чорний шкіряний диван і, наче в себе вдома, поклала ноги на скляний столик. Вони дивилися новини на четвертому каналі в приємній тиші, і Еріка вже не вперше задумалася про те, яким було б її життя, якби вони з Даном були разом.

Дан був її хлопцем і першим великим коханням. Вони були разом протягом усього періоду навчання в гімназії й не розлучалися три роки. Але мали різні пріоритети в житті. Дан хотів залишитися у Ф’єлльбацці й заробляти на хліб риболовлею, як його батько та дідусь, а Еріка не могла дочекатися, коли зможе переїхати звідти й урятуватися від тамтешньої задухи. Вона завжди знала, що її майбутнє очікує на неї десь в іншому місці.

Вони намагалися