Редьярд Джозеф Кіплінг - Кім

Лама нюхав тютюн і перебирав вервицю, а Кім, схрестивши ноги, посміхався, радіючи приємному відчуттю повного шлунку.

— Які у вас у Бенаресі є річки? — несподівано запитав Лама, звертаючись до всього вагона загалом.

— У нас є Ганг, — відповів лихвар, коли підгигикування замовкло.

— А ще які?

— Які ж іще, крім Гангу?

— Ні, я мав на увазі таку собі Річку Зцілення.

— Це і є Ганг. Хто скупається в ньому, очиститься і піде до богів. Я тричі здійснював паломництво до Гангу, — він гордо оглянувся довкола.

— Тобі це на користь, — сухо сказав молодий сипай, і сміх мандрівників упав на лихваря.

— Очиститися… щоби повернутися до богів, — пробурмотів Лама, — і знову обертатися в круговороті життя, будучи, як і раніше, прив’язаним, до Колеса! — він роздратовано похитав головою. — Але, може, тут помилка. Хто ж спочатку створив Ганг?

— Боги. Якої ж ти віри? — запитав лихвар, збитий із пантелику.

— Я дотримуюся Закону, вседосконалого Закону. То, значить, боги сотворили Ганг? Що це були за боги?

Весь вагон у подиві дивився на нього. Ніхто не розумів, як це хтось може не знати про Ганг.

— Який… який в тебе бог? — запитав, нарешті, лихвар.

— Слухайте! — мовив Лама, перекладаючи вервицю з однієї руки в іншу. — Слухайте, бо я буду говорити про нього! Слухай, о народе гінді!

Він почав розповідати історію владики Будди мовою урду, але, захоплений своїми думками, перейшов на тибетську і став наводити монотонні тексти з однієї китайської книги про життя Будди. М’які, віротерпимі люди благоговійно дивилися на нього. Вся Індія кишить святими, які бурмочуть проповіді незнайомими мовами; фанатиками, ураженими й охопленими вогнем релігійного завзяття; мрійниками, базіками і ясновидцями. Так було від початку часів і так буде до кінця.

— Гм! — почав солдат із полку лудхіанських сикхів. — У Пірзай-Коталі поруч із нами стояв мусульманський полк і в ньому служив якийсь їхній жрець, — пригадується мені, він був наїк, — так от, коли на нього находило, то він пророкував. Але бог береже всіх божевільних. Начальство багато попускало цій людині.

Лама, згадавши, що перебуває в чужій країні, знову перейшов на урду.

— Послухайте розповідь про Стрілу, яку Владика наш випустив із лука, — сказав він. Це значно більше відповідало смакам присутніх, і вони з цікавістю вислухали його розповідь.

— А тепер, о народе гінді, я йду шукати цю Річку. Чи не можете ви вказати мені шлях, бо всі ми, і чоловіки, і жінки, живемо у злі?

— Ганг, тільки Ганг змиває гріхи, — прокотилося по всьому вагону.

— Однак у нас у Джаландгарі теж добрі боги, це вже ж так, — сказала дружина хлібороба, визираючи з вікна. — Дивіться, як вони благословили збіжжя.

— Обійти всі річки в Пенджабі — чимале діло, — промовив її чоловік. — Із мене вистачить і тієї річки, яка покриває моє поле хорошим намулом, і я дякую Бхумі, богині родючості, — він пересмикнув вузлуватим бронзовим плечем.

— Ти думаєш, наш Владика заходив аж так далеко на північ? — спитав Лама, звертаючись до Кіма.

— Можливо, — заспокійливо відповів Кім, випльовуючи на підлогу червоний сік бетелю.

— Останнім із великих людей, — авторитетно промовив сикх, — був Сікандар Джалкарн [Олександр Македонський]. Він вимостив вулиці Джаландгара і побудував велику водойму близько Амбали. Бруківка тримається аж до сьогодні, і водойма теж вціліла. Я ніколи не чув про твого бога.

— Відрости собі волосся і говори на пенджабі, — жартівливо звернувся молодий солдатик до Кіма, цитуючи північну приказку. — Цього достатньо, щоби стати сикхом.

Однак він сказав це не дуже голосно.

Лама зітхнув і заглибився у себе. Він здавався темною безформною масою. Коли серед загальної розмови наступали паузи, чулося низьке монотонне гудіння: «Ом Мані Падме Хум! Ом Мані Падме Ом![42]» — і стукіт дерев’яних чоток.

— Це стомлює мене, — сказав він нарешті. — Швидкість і стукіт стомлюють мене. Крім того, мій чело, чи не пропустили ми нашу Річку?

— Тихенько, тихенько, — говорив Кім, — хіба Річка не поблизу Бенареса? А ми ще далеко від цього місця.

— Але якщо наш Владика був на Півночі, так, може, це одна з тих річок, через які ми переїжджали?

— Я не знаю.

— Але ти був посланий мені, — був ти мені посланий, чи ні? За ті заслуги, які я надбав там, у Сач-дзені. Ти прийшов через гармати, дволикий… і подвійно вбраний.

— Мовчи. Тут не можна говорити про ці речі, — зашепотів Кім. — Один я був там. Подумай — і ти згадаєш. Тільки хлопчик… хлопчик-індус… біля великої зеленої гармати.

— Але хіба там не було англійця з білою бородою, святої людини серед священних зображень, який сам укріпив мою віру в Річку Стріли?

— Він… ми… пішли в Аджаб-Ґхер, в Лагорі, щоб там помолитися богам, — пояснив Кім оточуючим, які, не криючись, прислухалися до них. — І сагиб із Будинку Чудес говорив із ним, — так, це істинна правда, — як із братом. Він дуже свята людина, родом здалеку, з-за гір. Відпочинь! У належний час ми приїдемо до Амбали.

— Але моя Річка… Річка мого Зцілення?

— І тоді, якщо схочеш, ми пішки підемо шукати цю Річку. Так, щоб нічого не пропустити, жодного найменшенького струмочка на полях.

— Але в тебе свій власний пошук? — Лама випростав спину від задоволення, що так ясно все пам’ятає.

— Так, — підтвердив Кім, аби не сперечатися. Хлопчик був зовсім щасливий тим, що кудись їде, жує бетель і бачить нових людей у великому доброзичливому світі.

— Це був Бик, Червоний Бик, який прийде, щоб допомогти тобі й повести тебе… куди? Я забув. Червоний Бик на зеленому полі, чи не так?

— Ні, він нікуди мене не відведе, — сказав Кім. — То я просто казку тобі розказав.

— Що таке? — дружина хлібороба нахилилася вперед, і браслети на руках її збрязнули. — Або ви обоє сни бачите? Червоний Бик на зеленому полі, який понесе тебе на небо… так, чи що? Це було видіння? Хто-небудь це віщував? У нас у селі, за містом Джаландгаром, є червоний бик, і він пасеться, де хоче, на найзеленіших наших полях!

— Оце дай тільки жінці бабину казку, а ткачикові — листок і нитку — і вони понаплітають усяких чудес, — сказав сикх. — Усі святі люди бачать видіння, а їхні учні ходять слідом і теж навчаються такого.

— Адже це був Червоний Бик на зеленому полі? — повторив Лама. — Можливо, що в якомусь із колишніх життів своїх ти надбав заслугу, і Бик прийде, щоб винагородити тебе.

— Ні, ні… це мені просто казку розповіли… напевно, жартома. Але я буду шукати Бика навколо Амбали, а ти будеш шукати свою Річку і відпочинеш від стукоту поїзда.

— Можливо, Бик знає,