Вольф-Дітріх Гайке - Українська дивізія «Галичина»

відвідав райхсфюрер СС Гіммлер. У відвідинах брав участь також губернатор Вехтер. Свою візиту Гіммлер почав промовою до німецького й українського старшинського корпусу. [17] На другий день відбулися бойові вправи з участю майже усіх родів зброї. Потім відбувся урочистий марш вибраних відділів з усіх частин і підрозділів Дивізії, який тривав близько півтори години. Відвідини закінчилися закритим обговоренням. Гіммлер виявив багато зрозуміння для усіх інтересів Дивізії, був задоволений станом бойового навчання і кілька разів висловив своє визнання. Гіммлер також схвалив пропозиції Дивізії щодо введення її в бої та запевнив з свого боку повну підтримку. У загальному склалося враження, що він мав багато зрозуміння для українських інтересів, якщо вони були йому належно з'ясовані. В ім'я правди треба також зазначити, що Дивізія не натрапляла на жадні труднощі з його боку, а поступки, які вона одержувала, відбувалися за його заходами або згодою. На третій день Гіммлер відлетів з Вехтером до Галичини, до головної квартири Моделя, щоб з ним обговорити подробиці майбутніх бойових дій Дивізії.

В червні 1944 року Дивізію відвідала репрезентація батьків вояків під керівництвом професора В. Кубійовича й полковника А. Бізанца. На жаль, склад репрезентації не був зовсім вдалий, бо вона складалася переважно з мешканців міст, а менше - сіл. Батьки оглянули приміщення, де жили їхні сини, були на деяких вправах, а далі провели деякий час з своїми синами. Ці відвідини ще раз встановили зв'язки Дивізії з батьківщиною. Гості дивилися на вправи Дивізії й дефілювання її частин (дивись розділ другий).

У половині червня фельдмаршал Модель теледепешою запросив командира Дивізії і його помічників до себе на обговорення майбутнього введення Дивізії в бойові дії. Це запрошення прийшло на пропозицію Вехтера, і ми негайно кур'єрським літаком полетіли до Львова, де спершу обговорили з Вехтером організаційні й політичні питання, пов'язані з Українською Дивізією. У Вехтера, між іншим, ми довідалися від Ґунтера д'Алквена (Gunter d'Alquen) про так званий «Плян Скорпіона». Це - пропаґандивна акція, що мала за завдання намовляти українців з Червоної Армії переходити на німецький бік. Дивізія мала б відкомандирувати більше пропаґандивних ґруп, складених з інтеліґентних українців, які діяли б на цих відтинках фронту, де німецькі й совєтські лінії були близько розташовані одна від однієї. Пізніше командування Дивізії відрядило такі ґрупи, але про них не одержано більше вісток. Сумніваємося, що вони мали якесь більше значення.

Із Львова ми поїхали до головної квартири фельдмаршала, недалеко Львова, де нас приймав Модель і вислухав звіт про своєрідні властивості Дивізії та її боєздатність. Він погоджувався з оцінкою і пропозиціями Фрайтаґа і призначив для неї відтинок фронту в околицях Станиславова в районі 1-ої танкової армії. Закінчивши свої наради, на другий день командир і начальник штабу Дивізії поїхали на ділове обговорення до 1-ої танкової армії. Їхали в чудову соняшну погоду, серед зелених квітучих ланів затишної Галичини. Командувач армії, генерал танкових військ Ергард Раус (Erhard Raus), старшина колишньої австрійсько-угорської армії, виявив повне зрозуміння до завдань Української Дивізії, тим більше, що він знав українців ще з часів своєї служби в цісарсько-королівській армії. Для Дивізії він призначив фронтовий відтинок недалеко на схід від Станиславова. Ще того самого дня виїхали ми до відповідного армійського корпусу, щоб обговорити решту подробиць про наш відтинок. Ночували в Станиславові і ранком повернулися до головної квартири фельдмаршала, щоб здати звіт з наших обговорень. Перші ешельони повинні виїхати на фронт за яких 14 днів після повороту командира до Нойгаммеру. Негайно повернулися літаком на Сілезію і приступили до приготувань виїзду Дивізії на фронт.

Дивізія діставала останнє шліфування в своєму вишколі. Час проходив в суцільних вправах всієї Дивізії. Як перед тим, так і тепер найбільші труднощі зустрічалися в заміщенні мережі зв'язку. Командна мова була німецька, а серед численних радистів і телефоністів було обмаль німців. Українці, навіть найінтеліґентніші, хоч знали німецьку мову, в службі зв'язку не завжди могли нею як слід користатися та її розуміти.

На вправах у Нойгаммері

Крізь пшари віконниць простої старшинської кімнати пробиваються перші проміння весняного ранку і сповіщають новий робочий день, повний праці й обов'язків. Його радісно зустрічає природа: дрозди й шпаки весело співають, жвава вивірка перестрибує з гілки на гілку. З казарм чути до нас голосний спів українського вояцтва, що вирушає на ранішні вправи.

У штабі Дивізії перебуває український гість з Галичини. Сьогодні ми поїдемо на бойові вправи різних родів зброї наших добровольців. Точно пів на сьому зупинився автомобіль перед нашою квартирою. Після 20-хвилинної їзди степом і густим лісом, нас зупиняє український вояк, зв'язковий куреня. Він відрапортовує своє завдання і веде нас крізь гущавину чагарників до командного пункту піхотного куреня. Командир куреня якраз відбував ділове обговорення з своїми сотенними. Кожний з них у стрілецькому шанці, щоб сховатися від ворожого спостереження і вогню. Завдання куреня - заатакувати укріплені позиції ворога й оволодіти ними. Сьогодні початок наступу пересунено з досвідку на 7.00 годину ранку. Під час обговорення прибуває командир дивізіону легкої артилерії і зголошує свою готовість до вогню. Командир куреня видає останні накази та розпорядження. Курінь ще вночі вкопався у вихідні становища й очікує наказу до наступу. Ми знаємо, що навколо нас повно вояцтва, яке жваво готується до наступу, але воно так добре замасковане, що на перший погляд важко щонебудь помітити. Ми перевіряємо пункти спостереження артилерії, піхотної артилерії, становища ґранатометів і важких кулеметів. Старшини і підстаршини рапортують свою готовість до наступу та подають стан амуніції.

Година 6.57. Усе готове. Поодинокі старшини востаннє перевіряють правильність націленої зброї. Усі накази і розпорядження видані, усі старшини на своїх місцях. Точно о 7.00 годині зривається вогонь усіх родів зброї. Понад нашими головами сичать ґранати артилерії, піхотної артилерії, ґранатометів. Перед нами і поряд з нами гавкають кулемети. Направо повітря прорізують дзвінкі постріли протитанкової гармати. Розбурхалась пекельна музика. На ворожих позиціях, заледве 800 метрів перед нами, вибух за вибухом. Густий дим оповив ворожі позиції. Наші позиції оживають. Всюди розсувається галуззя і дернина. Виринають постаті наших вояків. О годині 7.10, на звуки коротких свистків і команди, з лісу вискакують піхотні сотні. Наступ розпочався. Наш вогонь посилюється ще раз у потужний гураґан, щоб придушити вогонь противника. Коли наші сотні підходять ближче до ворожих шанців, вогонь нашої важкої зброї притихає і переходить на обстріл поодиноких цілей, установлених наперед. Наша артилерія стріляє димовими ґранатами й закриває густою димовою заслоною нашу піхоту перед ворогом. Під її прикриттям наша піхота підсувається під