Елізабет Гілберт - Місто дівчат

моди, ми залишилися au courant. Ми з самого початку продавали вінтажні сукенки — задовго до того, як слово «вінтаж» увійшло в моду. Тож коли настала епоха контркультури й гіппі почали вдягатися в чудернацький старий одяг, ми втрималися на своєму місці. І навіть знайшли нових клієнток. Чимало багатих «дітей квітів» обрали мене за свою кравчиню. Я шила сукні донькам заможних банкірів — дівчата-гіппі хотіли виглядати у весільній сукенці так, наче виросли відразу дорослими на якомусь сільському лузі, а не народилися на Верхньому Іст-Сайді й вчилися у школі Брірлі. Я обожнювала шістдесяті, Анджело.

За всіма критеріями, я повинна була ненавидіти той період. У своєму віці я б мала бути набридливою старою каргою, яка оплакує занепад суспільства. Але я ніколи не належала до затятих його прихильниць і тому не обурювалась змінами. Навпаки, я насолоджувалася бунтом, повстанням і можливістю самовираження. І, звісно ж, обожнювала тодішню моду. Гіппі перетворили вулиці нашого міста на цирк — як чудесно! Шалене відчуття свободи й веселощів!

Шістдесяті викликáли в мені гордощі, бо моє товариство до певної міри передбачило всі ці перетворення й заворушення.

Сексуальна революція? Я вже давно в неї занурилася.

Гомосексуальні пари, які мешкали разом як подружжя?

Тітка Пеґ і Олів були тут чи не першими.

Фемінізм і виховання дитини без чоловіка? Марджорі роками несла цю службу.

Нелюбов до конфліктів і прагнення залагоджувати все ненасильницьким шляхом? Що ж, познайомтеся із солоденьким хлопчиком на ім’я Натан Ловцкі! Я спостерігала за всіма культурними заворушеннями й перетвореннями 1960-х років з великим захватом — і скажу тобі ось що.

Мої у всьому були першими.

А 1971 року Френк попросив мене про одну послугу.

Запитав, чи не пошию я для тебе, Анджело, весільну сукню.

Його прохання з багатьох причин заскочило мене зненацька.

По-перше, я щиро здивувалась, почувши, що ти виходиш заміж. Ця новина якось не відповідала тому, щó твій тато завжди розповідав про тебе. Він так пишався тобою, коли ти закінчила магістерку в Бруклінському коледжі й докторські студії — звісно ж, із психології — в Колумбії. («Хіба вона могла вивчати щось інше з такою родинною історією, як наша?» — казав він.) Твій тато дуже втішився, коли дізнався, що ти не збираєшся відкривати власну практику, а працюватимеш у Бельв’ю і щодня матимеш справу з найважчими, найгнітючішими випадками психічних захворювань.

Твоя робота стала твоїм життям, казав він. І всіляко це схвалював. Він радів, що, на відміну від нього, ти не одружилася зовсім молодою. Він знав, що ти не така, як усі, знав, що ти — інтелектуалка. Він страшенно пишався, що ти така розумна. Був у захваті, коли, захистивши докторську, ти почала досліджувати травми, спричинені пригніченими спогадами.

Він розповідав, що ви нарешті знайшли спільну тему для розмов і що деколи він допомагав тобі сортувати дані. Твій батько казав:

— Анджела надто порядна й серйозна для будь-якого з чоловіків, які їй досі траплялися.

І от одного дня він розповів мені, що в тебе з’явився хлопець.

Такого Френк не сподівався. На ту пору тобі виповнилося двадцять дев’ять, і, напевно, він думав, що ти вже ніколи не вийдеш заміж. Мені здається — тільки не смійся, — що він вважав тебе лесбійкою! Але ти познайомилася з хлопцем, який тобі сподобався, і вирішила запросити його в неділю на родинний обід. Виявилося, що твій коханий очолював службу безпеки у Бельв’ю. Він був ветераном, який недавно повернувся із В’єтнаму. Уродженцем району Браунсвілл у Брукліні, який планував далі вивчати право в Міському коледжі Нью-Йорка. Темношкірим чоловіком на ім’я Вінстон.

Те, що ти почала зустрічатися з темношкірим, не засмутило Френка. Зовсім. Сподіваюсь, ти про це знаєш. Він, навпаки, був вражений твоєю впевненістю в собі й тим, що ти наважилася привести Вінстона в південний Бруклін. Він бачив гримаси на лицях сусідів. Йому подобалось спостерігати за тим, як увесь квартал мало не корчився від твого вчинку, і бачити, що чужий осуд не може тебе зупинити. Але основне, що він відчував до Вінстона симпатію й повагу.

— Я радий за неї, — казав він. — Анджела завжди знала, чого хоче, і ніколи не боялась іти своєю дорогою. Вона зробила правильний вибір.

Наскільки я розумію, твоя мати була не така задоволена.

За словами твого батька, Вінстон був єдиною причиною суперечок між ним і Розеллою. Френк завжди дослухався до думки твоєї матері про те, що для тебе найліпше. Але в цьому питанні їхні погляди розійшлися. Не знаю всіх деталей їхнього конфлікту. Та й це неважливо. Урешті-решт твоя мама таки змінила свою думку. Принаймні так мені сказали.

(Але знову-таки, Анджело: перепрошую, якщо я в чомусь помиляюсь. Я розумію, що зараз розповідаю тобі твою ж історію, і мені від цього незручно. Звісно, що ти краще за всіх знаєш, як усе відбувалося. Хоча, може, й ні. Ну бо я не впевнена, чи чула ти сварки своїх батьків. Я просто не хочу пропустити нічого з того, про що ти можеш не знати.) І от ранньої весни 1971 року Френк повідомив, що ти зібралася заміж за Вінстона і що весілля буде скромне, тільки для своїх. І він спитав мене, чи зможу я пошити для тебе сукню.

— Анджела сама цього хоче? — запитала я.

— Вона ще не знає, — відповів він. — Я планую з нею про це побалакати. Хочу попросити, щоб вона прийшла й поговорила з тобою.

— Ти хочеш познайомити мене з Анджелою?

— Я маю тільки одну доньку, Вівіан. І я знаю Анджелу — вона виходитиме заміж тільки один раз. Я хочу, щоб ти пошила для неї сукню. Для мене це дуже важливо. Тому так, я хочу познайомити тебе з Анджелою.

Ти завітала до нашого салону у вівторок вранці. Раненько, бо о дев’ятій вже мала бути на роботі. До входу під’їхала автівка твого батька, і ви вдвох увійшли всередину.

— Анджело, познайомся — це моя давня приятелька Вівіан, про яку я тобі розповідав, — мовив Френк. — Вівіан, це моя донька. Думаю, далі ви вже дасте собі раду.

І він вийшов геть.

Я ще ніколи так не хвилювалась перед зустріччю з клієнткою.

Найгірше те, що я відразу помітила твою неохоту. Ти не просто не мала жодного бажання — ти поводилася страшенно нетерпляче. Я бачила, що ти не можеш зрозуміти, чому твій батько, який ні на хвилину не втручався у твоє життя, чогось наполіг, аби привезти тебе сюди. Я бачила, що тобі не хотілось тут