Поліна Ташань - Хранителька темряви, Поліна Ташань

Вона полетіла додому.

***

Анабель впала колінами на тверду підлогу зали й, вдихнувши холодне, смердюче повітря, одразу розплющила очі. Один раз кліпнула, другий, третій, але довкола бачила лише суцільну темряву.

— Анабель! — з неприхованою радістю вигукнув Нейт.

Його, як і Арона, досі прив’язували до землі ліани. Це її трохи здивувало, але, коли вона натрапила рукою на ногу сплячої Люсі, то подив миттєво зник. Арон побоявся її розбудити, бо знав, що якщо вона прокинеться, то одразу побіжить в портал за Анабель. І правильно зробив.

Анабель прибрала рослини, і обоє одразу кинулися до неї. Нейт хотів допомогти їй підвестися, але натомість вона перевернулася, сівши на підлогу, й двома руками простягнула йому кулю, кажучи просто:

— Ключ.

Хлопець кивнув, принаймні їй так здалося, і забрав у неї камінь.

Поки він з Ароном зосередилися на порталі, Анабель перевела увагу на інше.

— Прокинься, — тихо промовила вона, трясучи Люсі за плече. — Будь ласка, прокидайся.

Вона отямилася й зі стогоном взялася за голову.

— Анабель? Якого дідька?

Хотіла б вона бачити її докірливий вираз, її злий погляд з-під насуплених темних брів. Це все одно краще, ніж уявляти картинки, спираючись на спогади, коли вона навіть не пам’ятала її колір очей. Анабель просто мусила повернути свій зір.

— Люсі, будь ласка, перенеси мене до Джейн, — ледь чутно попросила вона, взявши її долоню у дві руки.

— Чому в тебе сірі очі? — запитала вона зі звинуваченням в голосі й раптом замовкла, напевно, бо повернула голову до порталу.

— Будь ласка, просто перенеси.

Майже водночас Нейт переможно вигукнув:

— Зник. Портал зник! Спрацювало.

Люсі мовчки висмикнула руку й підвелася на ноги. Анабель почула радісний сміх брата, як її хлопець плеснув його по плечі, і ледь не заплакала від того, що, замість їхніх облич, бачила довкола лише нерухому темряву. 

— Люсі… — так само тихо почала вона, але подруга її перебила.

— Ароне, йди до генерала й повідом йому новину, а тоді перенесешся в Академію за допомогою ціпка, — говорила вона серйозним тоном. — Нейте, нам потрібно терміново повертатися. Анабель не бачить.

— Як «не бачить»? — видихнув він, не вірячи.

У наступну мить вона відчула, як він присів навпроти неї й огорнув плечі руками, ймовірно, розглядаючи її обличчя. Анабель натягнула невелику усмішку, щоб хоч якось пом’якшити ситуацію, але саме в ту мить по її щоці підступно покотилася сльоза.

— Нічого, я поруч, — лагідно сказав він, але його спроба приховати стурбованість була невдала.

Нейт взяв її під руки, підіймаючи з холодної підлоги. Тільки-но долоня відірвалася від каменю, її відчуття послабшали. Тоді Люсі взяла її за руку й, хоч Анабель не помітила, як вони перемістилися, але одразу ж впізнала свіжий запах оранжереї. Нейт, не запитуючи, підняв її на руки.

— Радею, клич Джейн, — вигукнув він. — Генрі, не заважай.

— Привіт, — відповів той з легкою образою. — Що сталося?

— Анабель засліпило. Нам потрібна твоя сестра, — пояснила Люсі.

— Вона у вбиральні, зараз прийде. — На мить він замовк. — Можеш покласти її тут.

Нейт зрушив з місця.

— Ай! — зойкнула вона, коли він поклав її на спину. — Без зору стіл здається ще твердішим.

— Але ти все ще розумієш, що це стіл! — весело кинув Генрі, намагаючись її підтримати своєрідно.

— Бо я елементал, телепню. Я відчуваю майже все, що є в цій кімнаті.

Після недовгого мовчання Генрі запитав:

— Портал закрили?

— Ні, трясця! — Анабель плеснула руками по животу. — Я просто осліпла, впавши в болото на півдорозі.

Люсі йому мовчки кивнула.

— Не нервуй. Джейн вправна лікарка і зможе вилікувати твої очі, — долинув лагідний голос Нейта. Він поклав руку їй на чоло й почав повільно гладити голову. А тоді, нахилившись, поцілував її в щоку й жвавіше додав: — Кому, як не тобі, знати?

Від його турботи вона почувалася ще гіршою людиною. Знову. Вона знову вирішила діяти самотужки, і все знову пішло через сраку. Однак, як і в попередні рази, зараз вона теж раділа, що там не було нікого з її близьких. Її вчинок хоч і дурний, але правильний.

— На рахунок очей я б не квапився з висновками, — зронив Генрі.

А от його Анабель могла б і взяти з собою в портал.

З лабораторії долинули кроки, а за ними й зашаруділа ширма.

— Нащо ви її на стіл поклали? — вигукнула Джейн. — Ідіть сюди.

Анабель завчасно поклала руку на груди Нейта, злегка відштовхуючи.

— Вона сказала: «Ідіть».

Тоді підвелася й пішла по їхніх слідах у лабораторію. Там її посадили на невеликий стілець, і Джейн почала огляд, мабуть, чимось світячи в очі. Потім протирала ватою, змоченою якоюсь настоянкою. Жах, яка неприємна процедура.