Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

Їжачий спів нікуди не подівся.

Ваня важко зітхнув, виліз з-під такої приємної, хоч і короткуватої, ковдри, натягнув штани, сорочку, щоб не дай боже не збентежити якусь студентку, якщо така буде гуляти внизу, і висунувся до пояса з вікна.

Їжака вдалося роздивитись. Вмовити його заткнутися і не співати, не вийшло, а коли Ваня втягнувся назад у кімнату, спів став гучнішим. Напевно, їжак запідозрив, що його збираються так і покинути в саду. Пояснення про те, що Іван зараз спуститься сходами і підбере співака, на жаль, не допомогли.

Та й поверхи тут були не дуже високі, а те, що будівля встигла врости в землю ще й наблизила цю землю до другого. Так що Ваня роздратовано плюнув, не попавши у їжака, сів на підвіконня і стрибнув униз. І десь на півдорозі між вікном і бур'янами примудрився збагнути, що не здогадався відчинити двері. І повертатися, мабуть, доведеться так само, як спускався. Точніше, зображати людину-павука на стіні.

— А їжака кидати, як камінь у вікно, — буркнув Ваня, нахиляючись до шкідливої ​​тварини.

Їжак його зрозумів, бути каменем не захотів і спритно рвонув у зарослий сад.

Ваня його обізвав, нецензурно побажав розмаїття в особистому житті і кинувся слідом.

Їжака це тільки підбадьорило, і він рвонув у лопухи з усіх лап. Прошмигнув під нахиленим праворуч деревом, чимось загадково пошуршав у кущах, змусивши Ваню їх обминати, і вибіг до облізлої альтанки, на якій практично лежало ще одне дерево. Ваня спіткнувся і вдало впав зовсім поруч із спритною твариною. Безстрашно зграбастав їжака обома руками і тільки після цього почув, що в альтанці хтось плаче, схлипуючи і шморгаючи носом. І було дуже схоже, що плакала жінка. І навіщо Іван туди пішов, він і сам не знав. А побачивши Весяну на лавці, дуже здивувався. Сиділа вона, схоже, там довго, бо її трусило від холоду, незважаючи на накинуту кофту.

— Ось зараза, — пробурмотів Ваня, миттєво забувши про їжака, якого все ще тримав у руках.

Кидати дівчат, що плачуть, особливо плачуть ось так, забравшись туди, де навряд чи хтось побачить, не можна. А то вони можуть поплакати і додуматися до якоїсь феєричної дурості, аж до отруєння снодійним, того, хто образив, або самої себе.

А ще у Вані була підозра, що це він довів Перчика до сліз. Дуже вона бурхливо реагувала на невинні з його погляду жарти. Так, бурхливо і кумедно. Соромилася, злилася.

Тому він глибоко вдихнув, як перед стрибком у воду, підійшов до Весяни, поклав руку їй на плече і поставив ідіотське запитання:

— Гей, ти чого?

А вона особливо трагічно схлипнула, розмазала сльози по щоках, підняла схилену голову і заявила:

— Я стара діва.

А потім розплакалася ще сильніше.

— Е-е-е-е… — тільки й зміг відповісти на цю заяву Ваня.