Наталія Ярославівна Матолінець - Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець

Шматочки історії затанцювали, вибудовуючи візерунок.

«Так наказала велика Герес».

Велика Герес, яка разом із Гекатою зустрічалася в підземеллях Академії з Мойрами та уклала з ними угоду, що призвела до розтину Ниток. Велика Герес, яка дійсно могла наказати своїй підопічній, юній та наївній богині, пожертвувати життям задля того, щоб убезпечити свою діяльність від зайвих свідків.

Проте найбільше тривожила думка про те,

що ]]> такого могла зробити їхня зустріч у підвалах Академії в далекому минулому, щоб могутні богині згадували про неї дотепер. Чим загрожувала ця мандрівка, окрім того, що Енліль та Рен викрили давніх студенток?

Єдина особа, котра знала бодай частину відповідей, — Бентен — уже не могла відповісти.

«Звідки ти, Савітрі? Хто ти така? Що ти забула тут?..» — прошелестіли голоси.

— Тож як ми до цього докотилися? — озвався інший, цілком сущий голос, і Закс Нортон наблизився до скляної стіни. Біле світло, що падало згори, відкидало густі моторошні тіні на його лице.

— Так, геть неприємна ситуація, — усміхнулася Рен, котра, хоч і втратила лік часу, була певна, що вже за північ.

Зовні ніщо не видавало Заксового хвилювання щодо того, що він пробрався в ізолятор посеред ночі та явно без дозволу директорки. Кінчики волосся хлопця диміли, а отже, він щойно застосовував стихійну силу. Дівчина вирішила, що проникнення сюди видалося не простим.

— Як день? — спитала Рен.

— Доволі продуктивно, — хлопець розчепірив долоню і почав загинати пальці: — Посварився з Одіном, Ама і Нут. Я молодець?

— І що, ти досі кандидат у Тріаду?

— Певна річ. Адже це не стосується мого навчання: ми обговорювали твою ситуацію.

— Мені вже осточортіло її обговорювати. Це абсурд. Сам знаєш.

— Та всі це знають…

— І все ж Ама тримає мене тут, як… Ох, я ж до неї на індивідуалки ходила. Вона мене знає як облуплену! А Енліль — найдобріша душа серед усіх тут. Він і мухи не скривдить. Та ще замирився з темним своїм… Тут два варіанти: чи це я здуріла і чогось не розумію, чи Аматерасу.

— Я щось придумаю, — Зак говорив на диво заспокійливо.

— Знаю. Я теж маю кілька ідей. До того ж, у Діке проблеми. Щойно виберуся звідси, треба вирішити, чим їй зарадити.

— У всіх проблеми, Рен. Дивуюся тому, звідки в тебе бажання шукати вирішення для всіх.

— Професійна деформація мрієростів. Щойно бачу проблему — вже думаю, як її позбутися.

— Цікаво мені, які ж проблеми були у Бентен Акай, що вона вирішила вкоротити собі віку, — спохмурнів Зак.

— Вона не сама вирішила — їй наказали. Бентен хотіла вирощувати вселенські мрії і вірила, що ми, мрієрости, можемо все. І що можна заподіяти собі смерть задля вищої мети. Вона… — раптом Рен відчула, як думки вислизають із голови, а перед очима ожила картина вчорашньої ночі: закривавлена схема і худорляве тіло на підлозі. І скляні уламки.

Губи задрижали, хоч як Рен силкувалася стримати хвилю гіркоти, яка накотилася на неї, та Зак однаково помітив це. Він спохмурнів і тихо наказав:

— Савітрі, знаєш, я тут подумав: годі з тебе. Відійди до протилежної стіни.

Дівчина послухала його, але аж ніяк не очікувала, що Закс оживить свій вогонь, і — всупереч усім законам — скло посипалося додолу, мовби хтось розкришив його. Надривність сирени змусила здригнутись. А хлопець лише примружив одне око і покрутив пальцем у вусі.

— Ми звідси звалюємо, — заявив він упевнено і схопив Рен за руку. — Ух, та ти змерзла!

— Заку, зараз прийде Ама і…

— І я скажу їй

усе ]]> , що про це думаю.* * *

На виході з ізолятора їх перестріли — та не директорка, а професор Одін. Він перепинив шлях утікачам і спокійно спитав:

— Кандидате в Тріаду Нортоне, ви розумієте сповна, що робите?

— Цілком.

— Тоді поверніть Савітрі до ізолятора. Нічого їй там не станеться. Тільки-но ми розберемось у цій ситуації, то…

— У вас же немає способу дізнатись правду про той вечір, так? — спитав хлопець. — У вас є лист Бентен Акай — більше нічого. Віддалений дім, заблокований від проникнення ваших сил — ідеальний майданчик для вбивства, так? Але це Бентен покликала Рендалл прийти туди. Я свідок того, що вона приперлась побалакати саме напередодні. Вона перша. Рен не вибирала цього місця, вона, відповідно, не могла підготувати всі ці блоки. А якби й могла… В ім’я Зевса, не могла ж! А Енліль узагалі не в місті. Схаменіться вже.

— Нортоне, — почав заступник директора повільно. — Ми все вирішимо. Якщо тут справді немає провини Савітрі й Енліля…

— То я про це дізнаюся, — до розмови влився четвертий голос, і з темряви коридору вийшла Діке.

Дівчина вдихнула і видихнула, а тоді дістала з кишені срібні ножиці. Рен одразу ж упізнала їх — цими ножицями подруга обрізала по одному пасму щоразу, коли їй потрібно було дізнатися про те, чого вона знати ніяк не мала б, чи непомильно відкрити правду.

— Мені знадобиться Ніколас Ньєрд, — Діке перевела погляд на Одіна. — І я зможу безумовно точно відтворити події минулої ночі.

— Студентко, — спохмурнів професор, — директорка попереджала, що це вміння надто виснажило вас і не варто…

— Та в ім’я справедливого суду! Мені не потрібні ваші застереження — мені потрібен Ніколас Ньєрд. Негайно.

* * *

Перше пасмо впало на підлогу, і Діке відчула, як щось відривається і від її серця. Так було завжди. Волосся належало обрізати невеликими пасмами, бо якщо зітнути все зразу — вона можевигоріти. Вигоріти — це назавжди. Ті, хто вигоряє, більше ніколи не кажуть і слова, і ніхто не знає, куди мандрують їхні душі, котрі покидають тіла чи ховаються десь на споді. Але що є життя без ризику?