Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Саме про це говорив сьогодні з Магістром Золд. Я тільки тиждень тут пробув, а вже відчув себе кротом в норі. Вдень з таким задоволенням гуляв по парку і допомагав їй. Не думаю, що зможу витримати тут довго.

— Чотири роки ще. Тому звикай до цих кам’яних стін.

— Навіть не збираюся. Тут можна місяцями сонця не бачити. Живеш, вчишся, їси, відпочиваєш і все всередині Школи. От коли ти закінчила Школу, не було важко звикати до життя навколо?

— Особливих проблем не було. Коли довго вчишся, то, навпаки, із задоволенням вириваєшся з цих стін.

Хочеться їздити, дивитися світ, щось робити, застосовувати знання, які отримав тут.

— Тоді чому ти повернулася сюди? — запитав він, сідаючи зручніше в крісло.

— Я не хочу зараз про це говорити. Так склалося. Більшість магів мріють після практики по всій країні повернутися сюди і викладати. Тим більше що робота в Школі добре оплачується, легка, приємна, почесна, та ще й сприяє просуванню по магічних кар’єрних сходах, — відповіла Квіта.

— Я сподіваюся, що колись ти все-таки мені розкажеш про причини повернення до Школи. А про кар’єру. Я думав, що маги, закінчивши Школу, просто насолоджуються своєю роботою десь в інших містах. Яка може бути кар’єра у мага? Ну, стане головою клану, що в цьому такого? — здивувався учень.

— Ти не правий. Маги навіть більше, ніж звичайні люди, прагнуть до влади. Адже королівська влада, як і інша, передається у спадок. А маги — це відмічені Богами. У них є Зерно. Уяви собі, як почуває себе маг, коли ним керують та зневажають прості смертні, які мають владу, лише тому що народилися в знатній сім’ї. Маги ніколи не вважали себе простими ремісниками. Тому у світі магів йде своя боротьба за владу, гроші, посади. Нічого, через пару місяців ти сам в цьому переконаєшся.

— Ну й грець з ними, з магами. Ми з тобою тут для того, щоб приємно провести вечір, а не розбиратися з проблемами. Хоча це теж мені цікаво, але не зараз. Я приготував тобі ще один невеликий сюрприз, — сказав Нік і почав діставати з рюкзака речі. Він поставив на стіл чашки, чайник з кавою та коробочки з солодощами. — Сподіваюся, ти не відмовишся від вечірнього десерту?

Він налив Квіті у чашку кави та подав до нього солодке. Собі він налив апельсиновий сік і з задоволенням почав наминати торт. По майданчику розійшовся прекрасний аромат кави, який огорнув їх.

— Яка неймовірно смачна кава! — вигукнула Квіта, відпивши декілька ковтків. — Я таку смачну ніколи не пила. І взагалі, як тобі вдалося дістати її? У Школі навіть викладачам її дають не щодня. Така вона дорога та рідкісна. Та й смак у неї значно гірший.

— Я привіз із собою трохи зерен ось такої смачної кави. Ще справа в способі приготування. Але то все дурниці. Кращій дівчині — кращу каву, — не втримався від таких грубих лестощів Нік.

— Ох ти й підлабузник. Але я все готова пробачити за таке частування. А солодке як дістав?

— Ось невгамовна, — посміхнувся у відповідь. — Замість того щоб просто насолоджуватися і радіти, так тобі все треба знати.

— Вибач. Для мені ніхто і ніколи такого не робив. Та й простих гарних слів я вже багато років не чула. Я ж знаю, як важко щось випросити у Майстра Маукаса. А квіти у Магістра Золд це взагалі щось нереальне.

— Насправді все просто. Ви тут якісь закриті один від одного. Я так не звик. Звичайне людське спілкування, невеличкі подарунки, невелика допомога, це ж така дрібниця, а завжди допомагає. А ви забилися кожен у свій кабінет, свої кімнати і не бачите одне одного. Для вас головне магія. Але життя це не тільки магія, але й стосунки. Я дуже сподіваюся, що не стану таким, як ви. І ще дуже сподіваюся, що і в тобі відшукаю щось ніжне, тепле, жіноче.

Квіта подивилася Ніку в очі та хотіла щось відповісти, але тут рипнули двері і хтось почав йти до них по майданчику. В очах магеси промайнув переляк, вона мало не скрикнула від несподіванки, але тільки щільніше закуталася у ковдру. З темряви в коло світла вийшов чоловік. Вони придивилися і впізнали в ньому директора Школи.

— А, це ви тут, — сказав Магістр Хеган, коли підійшов ближче та роздивився їх. — Добрий вечір, Квіто, і вам, молодий чоловіче. А я думаю, хто це під моїми вікнами шумить? Сюди ж давненько ніхто не заходив. А ще цей ваш запах кави. Зовсім не дає старому заснути.

— Добрий вечір, Магістре Хегане. Приєднуйтеся до нас, — запросив Нік, хоча зовсім був не радий тому, що директор перервав їх вечір. — Хочете кави?

— Ну, вже якщо я спустився до вас, то не пошкодуйте для мене філіжанки.

Нік дістав ще одну чашку та наповнив її кавою. Тарілки ще одної не було, тому він серветкою витер свою і простягнув директору разом зі шматочком торта.

— Шлухайте, яка шмачна кава, — промимрив Хеган з повним ротом. — Чому цей негідник Маукас готує нам якісь помиї, а не таку каву? Завтра отримає у мене на горіхи.

— Не варто лаяти Майстра Маукаса. Це я приготував каву особливим способом зі своїх зерен, — Нік з жахом розумів, що його таємниця почала занадто швидко поширюватися по Школі. Але треба було рятувати шкуру шеф-кухаря, тому довелося виправдовуватися. — Я багато подорожував і навчився готувати каву особливим способом, та й трохи припас дуже хороших зерен. Тому шеф тут не винен. Хоча я навчив його своєму способу приготування, тому навіть з тих зерен, що є в Школі,