Луї Фердінанд Селін - Смерть у кредит

Ви — співучасник! Ось! Чуєте мене? Ви всі скінчите у в'язниці!.. Ось до чого це призведе!.. Всі ці ваші вибрики!.. ваші підступи!.. мерзенні махінації!..

Вона знову впала в крісло, спершись ліктями на коліна, вона більше не стримувалася… після спалаху гніву, знеможена… крізь ридання вона забурмотіла щось нерозбірливе!.. І виклала мені все!..

— Знаєте, я ж розумію!.. Я не хотіла приходити! Я завжди знала, що мені буде погано!.. Я чудово знаю, що він невиправний!.. Ось уже тридцять років, як я його терплю!..

У Монтрету їй було спокійніше… вона могла стежити за собою. Вона почувалася слабкою… Не любила виходити з дому… Хіба що раніше… Раніше! Зразу після весілля вона з де Перейром багато подорожувала… Тепер вона більше не любила змін… їй був до вподоби лише свій інтер'єр… Особливо через хвороби… Якщо вона переохолоджувалася або потрапляла під дощ, то потім мучилася кілька місяців… Нещадний ревматизм, а потім ще й жорстокий бронхіт, справжній катар… Недуги дошкуляли їй всю зиму та весь минулий рік… Коли мова зайшла про справи, вона детально пояснила, що їхній будинок ще потрібно оплатити… Треба ще чотирнадцять років економії… Вона намагалась здобути мою довіру, вдаючись до ніжностей…

— Мій маленький Фердінане! Мій хлопчику! Пожалійте стару добру жінку!.. Я могла б бути вашою бабусею, не забувайте цього! Скажіть мені, будь ласка! Скажіть мені, прошу вас! чи справді він утратив «Завзятого»? Куртіалю не можна вірити… В його оповідях ніколи достоту не знаєш, де правда… Як йому довіряти? він завжди стільки брехав!.. Він так зледащів… Але ви, Фердінане! Ви ж бачите, в якому я стані!.. Ви розумієте моє горе!.. Ви не станете розповідати мені байки! Ви знаєте, я зовсім стара!.. У мене великий життєвий досвід!.. Я все можу зрозуміти!.. Мені потрібно лише, щоб мені пояснили…

Я був змушений їй усе повторити… Заприсягтися своєї власною головою, що цей «Завзятий» пропав, розвалився, прогнив, як зовні, так і зсередини! У всій його оболонці не залишилося жодної цілої нитки!.. І каркас, і гондола… це лише брудне клоччя… Жалюгідні уламки… абсолютно невідновні!..

Поки я все це говорив, вона все більше засмучувалася! Зате тепер вона мені довіряла, переконалася, що я її не дурю… Знову повернулася до своєї сповіді!.. І все докладно мені розповіла… З дня їхнього весілля… Коли вона була ще акушеркою, дипломованою за першим розрядом!.. Як вона допомагала Куртіалю готуватися до польотів… Через нього і його кулю вона відмовилася від власної кар'єри! Тільки щоб не залишати його на жодну секунду!.. Вони здійснили на повітряній кулі свою весільну подорож!.. Перелітали з одного ярмарку на інший!.. Тоді вона ще підіймалася разом зі своїм чоловіком… Вони добралися так до Берґамо в Італії… Навіть до Феррари… і до Трентино побіля Везувію… Мірою того як вона виливала мені свою душу, я починав розуміти, що ця жінка напевно захоче зберегти «Завзятий»!.. і ярмарки теж!.. Усе це мало існувати далі!.. до того ж для цього був хороший привід, абсолютно безперечний… Плата за будинок!.. Будиночок у Монтрету… Вони повинні були ще виплатити залишки боргу за шість місяців за векселями… Куртіаль більше не приносив грошей… Вони вже затримали виплату земельного податку на два з половиною місяці… Вона говорила про цю ганьбу тремтливим голосом… Це навело мене на думку, що плату за нашу контору він теж затримує!.. А за газ?.. А телефон!.. Про це й годі говорити!.. Цього разу, напевне, матимемо клопіт з друкарем… Було очевидно, що це прокляте поріддя Тапоньє зуміє владнати справу на свою користь! він накладе арешт на наш заклад… Одержить його задарма!.. Справу було вирішено!.. він був наймерзеннішим з усіх!.. Ми добряче влипли!.. Я знову відчув увесь трагізм свого становища, всю лавину негараздів, що невтримно накочувалась на мене… Все було перекреслено — наше майбутнє і наші мрії!.. Ілюзій більше не залишалося!.. Стара лялька щось там хрипіла у свою вуаль!.. врешті позіхнула й вмостилася трохи зручніше!.. Зняла капелюшок!.. Я впізнав її з портрета та опису де Перейра… Але все-таки був подивований… Він розповідав мені про її вуса… які вона не хотіла видаляти… Виявилося, він не жартував!.. Вони почали рости одразу після операції… їй видалили одним махом обидва яєчники і матку!.. Спочатку думали, що це апендицит… але, коли розкрили очеревину, то виявили величезну фіброму… Її оперував сам Пеан…

До того, як її так покалічили, вона була дуже вродливою жінкою, ця Ірен де Перейр, привабливою, симпатичною, чарівною і все таке!.. Та після хірургічного втручання, а особливо через чотири або п'ять років, у неї стали виразно проступати чоловічі риси!.. У неї росли справжні вуса й навіть щось на кшталт бороди!.. Все це тепер було залито сльозами! Через макіяж краплі стали кольоровими! Тепер вона пудрилася… накладала білила… і рум'яна значно більше, ніж колись! Коли вона збиралася вийти в місто, то робила собі вії одаліски!.. Вона знову нацупила свій чималенький капелюшок з квітами гортензії… він гойдався, як у шторм… І пристукнула по ньому зверху… й знову встромила свої довгі шпильки… та зав'язала вуаль. Тут я помітив, що вона порпається у своїх спідницях… Нарешті вона добула велетенську люльку… Про це він мене теж попереджав…

— Вам не заважатиме, якщо я запалю? — запитала вона…

— Ні, шановна пані, ні, лише потрібно пильнувати за попелом! через папери на підлозі! Все це може легко спалахнути! Хи! Хи!.. — я лише хотів трішки розрядити обстановку…

— А ви не палите, Фердінане?

— Ні! Знаєте, я обходжуся без цього. Я недостатньо уважний. Боюся перетворитися на смолоскип! Хи! Хи!..

Вона почала випускати клуби диму… попльовуючи на підлогу! То туди, то сюди!.. Вона трохи заспокоїлася!.. Знову накинула свою вуаль! І лише злегка піднімала куточок мізинцем! Докуривши люльку до кінця, вона знову дістала кисет… Я вже подумав, що вона збирається набити її!..

— Скажіть-но, Фердінане, — звернулась вона до мене… Раптом їй ніби щось спало на думку й вона враз випросталась… — Ви справді впевнені, що він не ховається нагорі?..

Я боявся здатися надто категоричним… Це було делікатне запитання!.. Я хотів уникнути конфронтації…

— О! — не чекаючи відповіді, вона підхопилася, — Фердінане! Ви мені брешете! Ви такий самий брехун, як і він!..

Вона більше не бажала нічого слухати… Відштовхнула мене з дороги… застрибнула на маленькі гвинтові сходи і як фурія притьмом кинулась нагору… Той був вочевидь не готовий… Вона заскочила його зовсім зненацька!.. Я прислухався… Одразу ж почалася справжня баталія!.. Вона дала йому добрячої прочуханки! Спочатку кілька ляпасів! а потім крики…