Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

— Я його боюся, — пошепки сказала дівчина, не забувши перед цим оглянутись, перевірити, чи немає в лопухах охочих підслухати, і налякати сірого смугастого кота.

— Кого? — спитав Шелест, провівши поглядом кота.

— Птахолова. У нього знак майстра на підвісці, я бачила, коли він сумку перекладав, — сказала Томія.

— Кого? — повторив запитання Шелест.

— Птахолова, але це не має значення. Бо тут він зовсім не пташок ловить.

— Та якого ще птахолова?! — взагалі нічого не зрозумів Шелест.

Томія глибоко вдихнула, трохи помовчала і монотонно розповіла про майстрів, які вміють ловити співочих птахів. У них там навіть якісь змагання були на найкращу пташку. І про те, що ці майстри існують у рідному світі Томії. І що цього разу один із майстрів з'явився ловити не пташку, а дівчину, а те, що він зволікає, тільки більше лякає, напевно ж готує якусь грандіозну пакость.

— А давай ми йому морду наб'ємо й допитаємо, — великодушно запропонував Шелест.

Томія на нього зашипіла не гірше розсердженої кішки і пояснила, що якщо цей тип зміг слідом за нею прийти в цей світ, то він, напевно, сильний і вмілий маг... втім, те, що сильний, вона й так бачить. І якісь хлопчаки йому на один укус. І…

— І ти все більше себе лякаєш, — впевнено сказав Шелест, потім схопив Томію за руку і, не слухаючи белькоту про те, що треба подумати й розпланувати, відвів її до будинку, довів до мужика, що похмуро сидів на лаві, зупинився перед ним і грізно спитав:

— Ну?

Птахолов глянув на нього з великим інтересом.

— Що тобі від неї треба? — доповнив питання Шелест.

— Вже нічого, — відповів чоловік із підкресленою байдужістю і поскріб підборіддя, закинувши голову. — Від неї нічого, я передумав. Зараз мені потрібно лише поголитися.

Томія обурено пирхнула.

— Ти пішов за мною…

— Я мисливець. — чоловік посміхнувся. Широко-широко. — Хотів упіймати одну зеленоперку. Але вона така дурна виявилася ... зусилля, витрачені на її переслідування, явно не варті того. А потім ще в клітку її сади, приручай, вчи співати, коли треба, і мовчати, коли не треба. І... і в процесі лову ця дрібна пташка примудрилася вимахати до крокодила, ось яка дивина, а крокодилів запихати в клітки складніше. Та й мені тут подобається більше, ніж там, звідки ми прийшли. Немає пташиних будинків, що ховають секрети і не дозволяють талановитим ставати сильнішими. Тож хай собі бігає, без мене.

Томія знову пирхнула.

— Якщо ти їй щось зробиш… — з погрозою забурчав Шелест, як пес, який попереджає, що краще триматися подалі від господарського добра.

Птахолов глянув на нього з незрозумілою цікавістю, задумливо хмикнув.

— Знаєш, хлопче, немає нічого дурнішого, ніж почати полювання на пташку, нічого про неї не знаючи. Я б на твоєму місці, перш ніж захищати і комусь погрожувати, спитав у цієї крокодилихи в пір'ї, що за візерунки у неї на зап'ясті і що буде з тобою, якщо вони засвітяться.

І знову посміхнувся. Широко-широко

А Томія чомусь спалахнула, сказала щось незрозумілою мовою, викликавши у птахолова чергову посмішку, цього разу задоволену, схопила Шелеста за руку і потягла його до друзів.

— Дякую, — видихнула, на півдорозі. — Усе не таке страшне, як я встигла придумати.

— Ти йому віриш? — спитав Шелест.

— Ні. Але він не такий страшний, як мені здавалося.

— Крокодил у пір'ї, — пробурчав Шелест.

А Томія чомусь усміхнулася.

PS: Сьогодні знижка на Ліїн з роду со-Ялата. Спадкоємці