Айріс Мердок - Чорний принц, Айріс Мердок

можу заспокоїтися. Тато відвезе мене до одного свого прихильника в Італії, сам поїде додому, а мене залишить там; вони майже не говорять англійською, і мені весь час доведеться розмовляти італійською! Минулого року я трохи вчила її, отже, знаю кілька слів. Сеньйора навчатиме мене. Вони живуть у досить віддаленому селі, у невеличкій місцині, де лише «ці сніги і я», тож довкола не буде нікого, хто розмовляє англійською. Думаю, поки буду в Італії, теж візьмуся писати роман, ми вже говорили про це з батьком; здається, що тепер я насправді маю, що сказати.

Будь ласка, будь ласка, не думайте про мене погано, не сумуйте й не гнівайтеся на мене. Пробачте, що я сама себе не розумію, пробачте мені мою нікчемну, порожню, егоїстичну юність. Тепер я навіть не можу повірити у ваше неосяжне кохання. Чому б ви кохали мене? Зріла жінка привабить вас значно сильніше. Мені здається, що чоловікам подобаються «юні квіточки» та всіляке таке, але вони, напевно, не надто розрізняють молодих дівчаток; і правильно — ми всі ще такі несформовані. Сподіваюся, ви не вважаєте, що я поводилася, як «розпутна жінка». Я мала дивовижні почуття й чинила так, як тієї миті здавалося неминучим. Якщо не образила вас і ви пробачите мені, тоді я ні про що не шкодую. Мушу завершувати листа, бо весь час повторюю одне й те саме, ви вже, мабуть, «наїлися». Мені страшенно шкода, що я пішла не попрощавшись. (Між іншим, я легко дісталася Лондона, хоча ніколи раніше не подорожувала автостопом.) Я відчула, що мушу піти, хоча тоді більше ні про що не думала; а потім мені здалося розумнішим не змінювати цього рішення, щоб не заплутуватися ще гірше й не завдавати нікому страждань, хоча страшенно, страшенно хотіла вас бачити. Ми ж зустрінемося знову, чи не так? Можливо, згодом, коли мине трохи часу, і спробуємо стати друзями, коли я буду трохи зрілішою. Це буде новий і теж цінний досвід. Тепер мені здається, особливо коли ми рухаємося південніше, що життя сповнене яких завгодно можливостей. Дуже сподіваюся, що впораюся з італійською! Ох, пробачте мені, Бредлі, пробачте. Гадаю, зараз вам лише здається, наче наснився дивний сон. Сподіваюся, це був приємний сон. Мій був приємний. Ох, я все ж така нещасна, у моїй душі все перевернулося догори дриґом. Навіть не знаю, коли ще так багато плакала. Я була такою дурною й безмозкою. Я кохаю вас по-справжньому. Це було одкровення. Я не хочу забирати своїх слів назад. Але все це було частиною не-нашого життя.

Не можу закінчити цього листа, розумію, що нічого не пояснила як слід, і мушу ще дещо додати. (Щось на кшталт «дякую, що взяв мене» чи щось таке!) (Пробачте, я не навмисно вигадала цей жахливий каламбур.) Я справді не можу зосередитися, тут такий галас. На мене витріщається якийсь француз, вони постійно так витріщаються. Бредлі, я сподіваюся, що пізніше ми зможемо бути друзями, це було б так цінно для мене. Нам нічого не вдалося б, справді, нічого не вийшло б. Не через якусь особливу причину — просто не вийшло б. Але я все одно щаслива, що ви розповіли мені про своє кохання. (Я не писатиму про все це в моєму романі, як, підозрюю, ви подумали!) Сподіваюся, попри все, ви відчули полегшення та свободу. Дякую. І не сумуйте. Пробачте мені, що я така молода, нерозумна й так усе заплутую. Ой, не можу закінчити цього листа, але мушу. Ох, коханий-бажаний, на все добре, з усім усім усім коханням

Джуліан.

— Бреде, можна мені ввійти?

Я вдягався.

— Гарні новини, Бреде?

— Вона в Італії, — відповів я. — Поїду за нею. Вона у Венеції.

Листа, звичайно, було написано про Арнольдове око. Фраза «дасть мені марку» це чітко пояснювала. Дівчина перебувала під наглядом, була фактично полоненою. Звісно, вона не могла, як написала, «пояснити чітко». Вона й далі писала одні й ті самі незрозумілі потоки слів, сподіваючись, що останньої миті вдасться передати справжнє повідомлення, ось звідки ці натяки, що вона «не може закінчити». Але їй не вдалося. Можна не сумніватися: Арнольд прийшов, прочитав листа й наказав завершувати. А потім забрав його й надіслав. Він попіклувався б, щоб у неї не було грошей на марки. Проте їй удалося повідомити мені, що її примушують писати. Також їй удалося повідомити, куди вони їдуть. Фраза «ці сніги і я», до якої вона привертала увагу, поза сумнівами, означає Венецію. Італійською сніг буде «неве», а разом зі згадкою про «італійські слова» дістаємо очевидну анаграму «ЦІНЕВЕ і Я — ВЕНЕЦІЯ». А у словах «догори дриґом» ховалася підказка, що маленька місцина в горах — це насправді велике місто біля моря. Арнольд теж згадував Венецію, хоча й удавав, що хоче збити мене з пантелику. Назви геть невипадкові.

— Ви збираєтеся до Венеції сьогодні? — поцікавився Френсіс, поки я натягав штани.

— Так. Одразу поїду.

— Ви знаєте, де Джуліан?

— Ні. Листа зашифровано. Вона зупинилася в Арнольдового прихильника. Я не знаю, хто це.

— Що мені робити, Бреде? Тобто, може, мені поїхати з вами? Я можу допомогти влаштувати пошуки, залишатися на посту й таке інше. Дозвольте мені поїхати, я буду вашим Санчо Пансою!

На мить я замислився.

— Гаразд. Ви можете знадобитися.

— Ой, чудово! Мені піти купити квитки? Ви мусите залишатися тут, самі знаєте. Вона може зателефонувати, чи надіслати повідомлення, чи ще щось.

— Гаразд.

Він мав рацію. Я сів на ліжко. Знову стало млосно.

— І, чуєте, Бредлі, може, мені трохи понишпорити? Я можу піти до Арнольдового видавця й дізнатися, хто його венеціанський поціновувач.

— Як? — не зрозумів я. Перед очима знову замиготіли спалахи, і Френсісове обличчя, набрякле від завзяття, оточив водоспад зірок, як у святого на іконі.

— Я вдам, що пишу книжку про те, як ставляться до Арнольдової творчості різні національності. І запитаю, чи можуть вони дати мені контакти його італійських шанувальників. Вони можуть мати адресу, варто спробувати.

— Блискуча ідея, — визнав я. — Геніальна думка.

— І, Бреде, мені знадобляться гроші. Тоді я замовлю нам квитки до Венеції.

— Якщо не буде одразу прямого перельоту, зарезервуйте через Мілан.

— А ще я прихоплю кілька карт і путівників. Нам знадобиться мапа міста, чи не так?

— Так, так.

— Тоді, Бреде, випишіть мені чек. Ось ваша чекова книжка. Випишіть «на пред’явника», і я віднесу його до вашого банку. Не скупіться, Бреде, щоб я міг замовити нам найкращі місця. А ще, Бреде, якщо не заперечуєте, у мене зовсім немає