Жюль Верн - 20 000 льє під водою

полюса! Я навіть перевершив його, залишив позаду… Я почувався жалюгідним хвальком! Що ж, капітан Немо знав краще за мене усі за і проти цього плану. І він напевне під’юджував мене у нашій суперечці, коли я захопився нездійсненними мріями!

Однак капітан Немо не гаяв часу. Він викликав свого помічника. І вони жваво про щось заговорили своїм незрозумілим наріччям. І чи був помічник попереджений заздалегідь, чи він вважав пропозицію здійсненною, але він не виявив ні найменшого подиву.

Але як холоднокровно не зустрів помічник пропозицію капітана, Консель ще більш холоднокровно сприйняв звістку про наш намір іти до Південного полюса. «Як буде завгодно пану професору», — відповів він своєю звичайною фразою. І це було усе, що він сказав. Що стосується Неда Ленда, він так високо підняв плечі, що його голова сховалася в них.

— Бачите, пане, — сказав він, — ви з вашим капітаном Немо викликаєте у мене жалість!

— Ми відкриємо полюс, містере Ленде!

— Можливо, але назад ви не повернетеся!

І Нед Ленд пішов до себе в каюту, «щоб не зурочити лиха», як він сказав наостанок.

Тим часом почалися приготування до нашої сміливої експедиції. Могутні насоси «Наутілуса» напитали повітря в резервуари під високим тиском. Близько четвертої години капітан Немо оголосив, що двері в люку невдовзі будуть задраєні. Я кинув останній погляд на суцільні льоди, що ми їх готувалися подолати. Погода стояла ясна, повітря чисте, хоча було досить холодно — дванадцять градусів нижче нуля, але вітер затих, і мороз не був такий діткливий.

Десять чоловік з екіпажу з кирками в руках піднялися» на палубу і стали розбивати лід навколо корпуса судна. Операція ця не вимагала великих зусиль, оскільки молодий лід лежав тонким шаром. Коли усе було зроблено, ми ввійшли досередини корабля. Резервуари, як звичайно, були наповнені водою до ватерлінії. «Наутілус» почав занурюватися.

Я ввійшов у салон разом з Конселем. Через відкриті вікна ми могли бачити глибинні шари Антарктичного океану. Ртуть у термометрі піднімалася. Стрілка манометра відхилялася вправо по циферблату.

На глибині трьохсот метрів, як і передбачав Капітан Немо, ми спинилися під хвилястою нижньою поверхнею суцільної криги. Але «Наутілус» усе ще продовжував занурюватися. Ми досягли глибини восьмисот метрів. Температура води була вже не дванадцять градусів, як на поверхні моря, а всього одинадцять градусів. Один градус уже був виграний! Само собою, що температура усередині «Наутілуса», який обігрівався електричними приладами, була значно вищою. «Наутілус» маневрував з надзвичайною точністю.

— Якщо пану професору цікаво знати, то ми все-таки пройдемо, — сказав мені Консель.

— Сподіваюся, — відповів я тоном найглибшої впевненості.

На цій вільній від криги глибині «Наутілус» узяв курс прямо до полюса, не ухиляючись від п’ятдесят другого меридіана. Залишалося пройти від 67°30΄ до 90°, двадцять два з половиною градуси широти, інакше кажучи, трохи більше п’ятисот льє. «Наутілус» йшов у середньому зі швидкістю двадцяти шести миль за годину, тобто зі швидкістю кур’єрського потяга. Якщо судно не сповільнить ходу, ми через сорок годин підійдемо до полюса.

Частину ночі ми з Конселем провели в салоні. Новизна пейзажу прикувала нас до вікон. Води іскрилися при сяйві нашого прожектора. Але морські глибини були пустельні. Риби не населяли ці сковані крижаним покривом води. Тільки у певний період часу вони з’являються в цих зонах, прямуючи з Антарктики у водойми, вільні від льодів. Ми йшли великим ходом. Але це відчувалося лише з дрижання сталевого корпусу судна.

Близько другої ночі я пішов до себе, поспати кілька годин. Консель зробив так само. Проходячи корабельним коридором, я сподівався зустріти капітана Немо, але він, мабуть, був у штурвальній рубці.

Наступного дня, 19 березня, я з п’ятої ранку зайняв своє місце в салоні. Електричний лаг показував, що «Наутілус» йшов із помірною швидкістю. Судно обережно піднімалося до поверхні океану, поступово спорожняючи свої резервуари.

Серце скажено билося. Чи удасться нам вийти на поверхню? Чи вільне від криги море коло полюса?

Але який жаль! Сильний поштовх засвідчив, що «Наутілус» наштовхнувся на нижню поверхню товстого шару суцільної криги, судячи з глухого удару при зіткненні. Справді, ми «торкнулися дна», кажучи мовою моряків, але в протилежному смислі і на глибині тисячі футів! Отже, над нами лежав шар криги завтовшки дві тисячі футів.

Отже, крижаний покрив у цьому місці був товщий, ніж там, де ми занурилися!

Обставина маловтішна!

У той день «Наутілус» кілька разів намагався пробитися крізь кригу, але кожного разу вдарявся об крижану стелю. Часом крига зустрічалася на глибині дев’ятисот метрів, з чого випливало, що товща крижаного покриву дорівнювала тисячі двомстам метрам, беручи до уваги і ті триста метрів, що виступали над рівнем моря. Це уже втричі перевищувало висоту крижаної поверхні в момент нашого занурення у воду!

Я ретельно відзначав різні глибини залягання суцільного льоду і одержав у такий спосіб рельєф підводної частини крижаного покриву.

Настав вечір, а наше становище не змінилося. Крижана товща коливалася між чотирма і п’ятьма сотнями метрів. Правда, крижаний покрив помітно тоншав. Але все-таки, яка товща криги відокремлювала нас від поверхні океану!

Була восьма година вечора. За встановленим розпорядком, «Наутілус» мав іще чотири години тому поновити запаси повітря. Утім, я не відчував гострої потреби подихати свіжим повітрям, хоча капітан Немо досі не скористався запасними резервуарами.