Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

можна було лише з другого поверху. Нерозумно, але Школа існувала вже давно, а це не змінювалося, значить, була вагома причина зберігати такий порядок. Ніку пощастило, на кафедрі ще були викладачі і він зміг без проблем забрати букет, якщо не вважати проблемами спопеляючі погляди за зрізані квіти. Замотавши букет у куртку, щоб не привертати уваги, він вирушив на четвертий поверх до мети своїх вечірніх задумів.

Задоволений, що все встиг, в приємному очікуванні Нік піднявся на четвертий поверх, де знаходилися житлові кімнати викладачів. Ще вранці він непомітно випитав у Матотору номер кімнати Квіти Лоре і саме туди зараз прямував. На відміну від житлових приміщень учнів, ніякого залу та Хранителя тут не було. Довгий коридор з дверима з обох боків. Нік сподівався нікого не зустріти з викладачів, але удача на цей раз йому зрадила. Не встиг він зробити й пари кроків по коридору, як зіткнувся з худим невисоким чоловіком, який, судячи з одягу, був викладачем Школи. Маг був на голову нижчий від Ніка, з дрібними рисами обличчя і неприємним тонким голосом.

— Хто ви і що тут робите в такий пізній час? — суворо запитав він.

— Я новий учень Школи. Нік Еліша Гаммел Крігер. Йду до свого викладача-куратора Магістра Квіти Лоре, — відповів спокійно Нік, хоча починав закипати всередині.

— Ви новий учень? Щось я не бачив вас на представленні новачків, — недовірливо запитав маг.

— Через важливі причини я затримався та не був присутній там. Магістр Хеган був в курсі і дозволив, — продовжував тихо злитися Нік.

— Припустимо, це так. Чому ви не в формі учня і де ваш знак учня? Вам що, не пояснювали, що в Школі треба завжди носити одне і друге, інакше це буде не Школа, а базар. Порядок обов’язковий для всіх, отже будете покарані. Ви сказали, що прямуєте до Магістра Квіти Лоре. Ось обов’язково передайте їй, що Магістр Лурдіан Бат вас покарав. Нехай призначить покарання. І навіть не плануйте приховати це від неї. Я завтра перевірю, чи передали ви мої слова і чи призначили вам покарання.

— Добре, Магістре Бате. Я усвідомив свою помилку і обов’язково передам ваші слова викладачеві-куратору, — Нік ледве стримувався, щоб не стукнути викладача-недомірка, але вирішив зобразити покірність, щоб не розпалювати ситуацію та швидше його позбутися. Щоб хоч якось пом’якшити враження викладача, вирішив звернутися до нього за допомогою. — Пробачте. Не могли б ви мені допомогти? Я знаю номер кімнати, але не знаю, де розташована кімната Магістра Лоре. Підкажіть, будь ласка.

— Так, звичайно. Шості двері праворуч, — відповів маг. Відчувши свою перевагу, він одразу пом’якшав і навіть голос перестав здаватися сильно противним.

— Дуже вам вдячний, — сказав Нік та пішов шукати двері Квіти.

Відрахувавши шість дверей праворуч, Нік опинився перед кімнатою з номером тридцять три. Озирнувшись і перевіривши, що занудний викладач вже пішов, Нік постукав. Він сильно хвилювався, хоча й намагався приховати це. Його ретельно спланований та підготовлений план міг розвалитися зараз повністю. Він не знав, чи є в кімнаті Квіта та як сприйме його витівку. За дверима почулися кроки, що наближалися, і серце у Ніка зупинилося. Він навіть встиг здивуватися своєму хвилюванню, адже останнім часом зустрічі з жінками вже так не хвилювали його, як у молодості. «Ось що значить піти на старості років в перший клас школи», — встиг подумати Нік, як двері відчинилися. На порозі стояла Квіта і радувала око Ніка навіть в домашньому одязі.

— Ніку, що ти тут робиш? — чомусь він анітрохи не здивувався такому логічному запитанню.

— Прийшов до свого викладача-куратора, — спокійно відповів учень. — Хіба це заборонено в Школі?

— Ні, взагалі-то, — зніяковіло відповіла Квіта. — Але не в такий пізній час. Щось трапилося?

— Звичайно, трапилося. Мені захотілося провести вечір з красивою і розумною жінкою, — чесно та нахабно відповів Нік. Квіта навіть втратила мову від такого нахабства. — Ти так і будеш тримати мене на порозі, щоб всі чули та бачили нас?

— Ось нахаба. Заходь, хоча, якщо хтось дізнається, чуток не уникнути, — Квіта пропустила Ніка в кімнату, швидко зачинивши за ним двері.

— Так, Ніку, я тобі вже казала, що твоя поведінка порушує всі правила Школи та правила пристойності. Думаю, що тобі краще негайно піти звідси, — сказала вона. Було помітно що нестандартна ситуація її лякає і турбує.

— Це тобі, — Нік вирішив, що наступ буде кращим розвитком, розгорнув куртку і простягнув букет квітів.

Далі сталося те, на що й розраховував Нік. Квіта очманівши від побаченого, взяла букет, вдихнула його запах та притиснула його до себе.

— Які красиві… — тільки й змогла сказати дівчина.

— Я радий, що тобі сподобалося, — посміхнувся учень. — Тільки треба їх поставити у воду, тоді вони простоять не менш двох тижнів, ну, так мене запевнили.

— Так, звичайно, — прокинулася Квіта та, не випускаючи букет з рук, пішла шукати, у що їх поставити.

Поки магеса шукала, куди прилаштувати квіти, Нік вирішив трохи роздивитися. Кімната була невеликих розмірів і, мабуть, слугувала робочим кабінетом. У ній був стіл, кілька стільців, шафа з книгами та рукописами і двері в іншу кімнату. Подивившись у вікно, він побачив тільки чисте небо та зірки. Було темно, тому гість не зміг розгледіти, що за вікном. До кімнати увійшла Квіта, несучи невелике відерце з квітами. Поставивши його на стіл, вона наблизилася до нього.

— Хоча тобі й вдалося мене здивувати, але залишатися учневі в такий час в кімнаті викладача це неправильно і непристойно. Особливо, якщо викладач жінка — впоравшись з першим напором, сказала Квіта.

— Ти хочеш мене переконати в тому, що сидіти одній