Рафаелло Джованьолі - Спартак, Рафаелло Джованьолі

поклали поранену край шляху, притулили спиною до дуба, зняли шолом. Вони побачили, як по плечах розсипалося густе руде волосся, і в один голос скрикнули:

— Жінка!

Нахилилися, щоб роздивитися обличчя, вже покрите смертельною блідістю, і, одразу впізнавши, скрикнули в один голос:

— Евтібіда!

В цей час до дуба підійшла маніпула гладіаторів і обступила поранену.

— Якщо вона поранена, то хтось мусив її поранити, — сказав центуріон. — Ану, хай півсотні бійців спіймають убивць, боеони ще не встигли далеко втекти.

Півсотні гладіаторів побігли до храму Геркулеса Оліварія. Інші стояли навколо вмираючої, похмуро, в глибокому мовчанні дивлячись, як конає та, що заподіяла їм стільки лиха.

— Евтібідо! Тричі проклята зраднице! — суворо вигукнув центуріон. — Що ти тут робила в цей час?.. Хто тебе поранив? Нічого не розумію… Але гадаю, що це був якийсь новий злочинний задум… і його жертвою впала ти сама.

З посинілих уст вирвався болісний стогін, і вона зробила гладіаторам знак рукою, щоб її облишили.

— Ні! — крикнув центуріон і жестом прокляття простер над нею свою правицю. — Через твою зраду загинуло сорок тисяч наших братів… і ми тепер нагадуємо тобі про твої злочини, конай ще тяжче, і хай заспокояться їхні невідомщені тіні.

Евтібіда звісила голову на груди, немов сконала, і тільки тяжкі уривчасті зойки свідчили, що вона ще жива.

В цей час півсотні гладіаторів, посланих навздогін за каппадокійцями, повернулися назад і привели пораненого стрілою Ерцідана.

Він розповів усе, що йому було відомо, і гладіатори зрозуміли все.

— Що тут сталося? — почувся жіночий голос.

Це була Мірца. Озброєна, ішла вона в супроводі Цетул до храму Геркулеса.

— Стріли, які мерзенна Евтібіда наготувала, щоб вразити тебе, пронизали, хвала Геркулесові, зрадницю, — відповів центуріон, пропускаючи Мірцу в коло гладіаторів.

Почувши голос Мірци, Евтібіда підвела голову і втупила в неї палаючий ненавистю і розпукою погляд. Вона скривила губи, силкуючись щось сказати, простягла до Мірци руки з розчепіреними пальцями, немов жадала схопити її. Останнім зусиллям Евтібіда шарпонулася вперед, ще раз зойкнула, заплющила очі і впала мертвою, вдарившись головою об стовбур дерева.

— Цього разу птахолов сам попався в сильце, — вигукнув центуріон.

Покликавши Мірцу і всіх інших, він мовчки пішов від огидного трупа.

Розділ XXII

ОСТАННІ БИТВИ. — ПОРАЗКА БІЛЯ БРАДАНУ. — СМЕРТЬ

В той час, коли Евтібіда вмирала на очах Мірци, розплачуючись за свої злочини, до Темеси приплив човник, з яким Гранік послав Спартакові звістку про себе.

Спартак був дуже спантеличений звісткою про висадку Граніка на берегах Бруттії і довго розмірковував, що йому робити. Нарешті, звертаючись до Арторікса, сказав:

— Ну що ж… Коли вже Гранік з п'ятнадцятьма тисячами наших у Нікотері… переправимо туди морем усе військо і там розпочнемо ще завзятішу війну.

Він послав човен назад до Граніка з наказом уночі повернути флот назад до Темеси. Протягом восьми ночей фракієць переправив усе військо до Нікотери і всі ці ночі, крім останньої, посилав чотири легіони за місто, щоб відвертати увагу римлян на суходіл. Останньої ночі він відплив сам з усією кіннотою.

Тільки-но флот, що віз Спартака, Мамілія і кінноту, відплив кілька миль од берега, темесинці сповістили Красса про те, що сталося.

Римський полководець мало не сказився. Він осипав темесинців прокльонами за те, що вони побоялись його попередити раніше про втечу Спартака. Тепер, вирвавшись на простір, гладіатори розпочнуть ще запеклішу війну, яку він сам вважав закінченою і примусив Рим у це повірити.

Обклавши городян величезним податком за їхнє боягузтво, Красс наступного дня наказав військові знятися і повів його до Нікотери.

Але Спартак на світанку того ж дня, як приплив до Нікотери, вирушив з усім військом у путь і спинився тільки через двадцять годин біля Сцілли.

Другого дня він перейшов до Регія і скрізь на своїй путі закликав рабів до зброї. Там він став на зручному місці, наказавши гладіаторам за три дні викопати рів і зробити частокіл, щоб зробити табір неприступним для ворога.

Тоді Красс вирішив примусити Спартака прийняти бій або здатися через голод. І він збудував таку колосальну, справді римську споруду, яка, коли б не було одностайного свідчення про неї Плутарха, Аппіана і Флора, здавалася б неймовірною.

Прийшовши туди, Красс побачив, що сама природа місцевості підказує йому, як треба діяти. І він спішно почав будувати стіну через перешийок. Тим самим він не давав своїм бійцям байдикувати, а противника позбавив можливості діставати продовольство. За короткий час він викопав рів від одного моря до другого завдовжки триста стадій, завглибшки і завширшки п'ятнадцять футів. Уздовж рову спорудив такої ж висоти надзвичайно міцну стіну.

Поки сто тисяч римлян невтомно працювали над цією титанічною спорудою, Спартак створював ще два нових легіони з одинадцяти тисяч рабів, які збіглися до нього у Бруттії і навчав їх військової справи. Водночас він міркував, як вирватися з пастки і звести нанівець працю і наміри Красса.

Минуло дванадцять днів.

— Скажи, Спартак, — спитав якось Арторікс, — хіба ти не бачиш, що вони замкнули нас у пастці?

— Ти так гадаєш?

— Але я бачу стіну, яку вже кінчають будувати, і мені здається, що це справді так.

— Ще на Везувії бідолаха Клодій Глабр думав, що впіймав мене у пастку.

— Але через десяток днів не стане харчів.

— У кого?

— У нас.

— Де?

— Тут.

— А!.. Та хто ж тобі сказав, любий мій Арторіксе, що через десять днів ми ще будемо тут?

Арторікс мовчки похнюпив голову, зніяковівши, що зважився повчати такого передбачливого полководця. А Спартак приязно глянув на юнака і, зворушений його замішанням, ласкаво поплескав по плечу, сказавши:

— То добре, що ти попередив мене про стан з нашим продовольством. Але не бійся, я вже придумав, як пошити Красса у дурні і залишити з роззявленим ротом перед його страшенною стіною.

— Красс досвідчений полководець!

— Найдосвідченіший з усіх, які з нами за ці три роки воювали, — згодився Спартак і додав за хвилину: — Та він ще нас не переміг.

— 1 не переможе, поки ти живий!

— Ах, Арторіксе, адже я теж тільки людина.

— Ні, ти — думка, ти — сила, ти — прапор! У тобі втілилась і живе ідея: права пригнобленим, щастя знедоленим, свободу рабам! Великодушний і звитяжний, ти сяєш світлом, якому підкоряються найбільш буйні з наших товаришів. Поки ти живеш, вони слухатимуться тебе і робитимуть неможливе, як було досі. Поки ти живеш, вони здатні переходити по тридцять миль за день, зносити всякі злигодні, терпіти голод, битися як леви. Якщо, на лихо, ти загинеш, з тобою впаде наш прапор, і