Павло Федорович Автомонов - Галка

чекав: сконструюють нову зброю, про яку вже пише німецька армійська преса, пишуть газети власовців і латиських націоналістів під великими заголовками: «Фюрер дасть у руки своєї армії нову грізну зброю — зброю перемоги у війні з більшовицькою Росією».

Генерал-полковник Шернер говорив чітко й упевнено, час від часу позираючи на відчинене вікно, у яке вривалися промені осіннього, але ще теплого сонця. Інколи він затримував погляд на жовтолистих липах і на дубах.

Під вікнами кабінету Шернера був розарій, і там порався садівник, вирізуючи сухі віджилі гілки і складаючи їх на купку. Садівник Едуард Ермуш зрізав і півні троянди — червоного, жовтого, рожевого кольорів, щоб потім поставити їх у кабінеті на стіл командуючого.

Шернер побачив садівника і посміхнувся, а потім закліпав очима. До садівника підійшов вартовий і став виганяти того з розарію. Латиш щось говорив солдатові, не розуміючи німецької мови, і показував букетом квітів на відчинене вікно. Вартовий рішуче скинув з плеча «шмайсер», і садівник, поклавши троянди на стежку, взяв сухе, колюче, вирізане ним гілля троянд і пішов з розарію.

Незабаром садівник повернувся, щоб доповнити букет ще трояндами, можливо, останніми року сорок четвертого, бо розарій треба готувати до зими.

— Є відомості, що два Прибалтійських фронти перегруповують сили і розпочинають новий наступ: війська Єременка на Салдус, а війська Баграмяна на Лібаву. Ми повинні попередити руських і завдати удару силами ввірених вам восьми дивізій, пани генерали, і розсікти позиції 51-ї армії і 5-ї танкової армії маршала Ротмістрова, вийти у Східну Пруссію, з'єднавшись там зі своїми військами.

Командуючий Шернер ще зробив паузу, мовби для того, щоб сказане краще відклалося у голові кожного з присутніх. Він ждав запитань, пропозицій. Та всі мовчали. А це означало, що командуючий мав говорити далі.

— Будуйте оборону. Створюйте опорні пункти оборони. Кожен пункт має бути і самостійною фортецею, і зв'язаний з іншими по фронту, в глиб півострова. Це буде нове в нашій тактиці…

Командуючий змовк, підійшов до вікна, за яким буяла золота осінь. Як і раніше, замітав листя садівник у брилі з широкими полями.

— Часу в нас небагато. Кілька днів. Наступ розпочнемо від Прієкуле сорокахвилинною артпідготовкою. 24 жовтня розпочинаємо контрнаступ силою восьми дивізій. Готуватися вже сьогодні!

Генерал-полковник Шернер зробив жест рукою і самовпевнено повторив:

— Історія групи армій «Норд» скінчилася. Почалася історія групи армій «Курланд», армій, які здобудуть вічну славу в ім'я фатерлянду!

«Опелі», «мерседеси» один по одному покидали затишне подвір'я вілли нового командуючого.

Залишився тільки начальник штабу 18-ї армії генерал Ферч. На прохання Шернера Ферч викликав офіцера контррозвідки гауптштурмфюрера Вундерліха. Останній мав цікаві відомості про агентурну розвідку росіян. Поблизу Кулдиги між двома шосейними магістралями діє група радянських парашутистів в позивним OPA. Почерк радиста схожий з тими передачами, що їх час від часу слухали штабні радисти 18-ї армії в січні — лютому під Псковом. Потім ніби цей радист в ефір виходив у латиській провінції Відземе. Недавнє бомбардування росіянами лібавського порту, звичайно, наведене російськими вивідувачами. Раптова поява їх поблизу штабу «Курланд» небажана.

Гауптштурмфюрер СС Вундерліх доповів командуючому: він особисто полює за групою ще з січня сорок четвертого. Команди СД були близькі до успіху, перебивши половину вивідувачів. Однак радиста і головного резидента вбити не пощастило.

— Звідки ви дізналися, що це та сама група? — суворим голосом запитав генерал Шернер.

— Позивний і почерк у радиста той самий, мій генерал! — відповів гауптштурмфюрер Вундерліх.

— Наші запеленгували рацію?

— Ні. Одне з непорозумінь, мій генерал. Радіостанція, не піддається пеленгуванню. Рацію чули наші пілоти, пролітаючи над лісовими масивами. На літаку був радист.

Обличчя Шернера раптом пересмикнулося від згадки про ті, тепер далекі, позиції, що їх не міг утримати фельдмаршал Модель. Новий командуючий групою «Курланд» замислився.

Відлягло від серця й у Вундерліха. Він витер спітніле чоло й підборіддя, шкодуючи, що зірвалося з язика: «Коли ми стояли на лінії «Пантера».

— Ви прийшли повідомити, що ця група невловима? — в сарказмом у голосі запитав Шернер.

— Наші радіоінженери сконструювали підсилювач радіо-коливань. Пілоти скидають цей прилад на парашуті над масивом, у якому працює радист OPA, — повідомив гауптштурмфюрер Вундерліх.

Генерал кивнув головою:

— І ворожі розвідники давно тут?

— З'явилися ввечері 10 жовтня! — доповів бадьорим голосом Вундерліх.

— Ви знаєте навіть годину приземлення десанту? — здивувався командуючий.

— Так точно! Ми багато що знаємо! — не без гордості заявив гауптштурмфюрер Вундерліх. — Люди з моїх команд бачили два парашути.

— Ви мене дивуєте, гауптштурмфюрер. Люди бачили два парашути? І не пішли знищити парашутистів? — сердито докоряв генерал, пропікаючи наскрізь есесівця гострими очима.

Вундерліх був не радий, що похвалився тим, як на одному з айзсаргських пунктів помітили парашути. Однак помітити — діло одне, а піти вночі в ліс зовсім інше. Та зараз сказати отак грізному Шернеру — значить викликати гнів, від якого порятунку не жди. І гауптштурмфюрер вирішив схитрувати:

— Незвичайним для айзсаргів виявився той факт, що вони прийняли літак за «юнкерс». Був би літак транспортного типу, сумніви б усякі відпали. Але десант прилетів на бомбардувальнику, — інформував командуючого фронтові гауптштурмфюрер Вундерліх.

— І де зараз вивідувачі Баграмяна і Єременка? — про всяк випадок поспитав генерал Шернер і сам відповів: — Мабуть, група пішла в інший лісовий масив?

— Саме тому наступного ранку команди СД, айзсаргів і межа кеті не пішли у той ліс, куди опустилося два парашути, — посміливішав трішки гауптштурмфюрер. — З 20 годин 20 хвилин вечора до ранку можна пройти тридцять кілометрів.

Командуючий кивнув головою.