Андрій Анатолійович Кокотюха - Вогняна зима

Щербань відмахнувся. Птаха знизав плечима.

— І я про те, — кивнув Батон. — Значить, щось почнеться вже скоро. І це щось за будь-яких розкладів нікому з тих, хто тут ще стоїть, не сподобається. Будь-яке рішення не наше, ясно вам? Хіба іноземці за нас почнуть толково вписуватися. Не так, як раніше.

— Мовчав би, політик, — зітхнув Ігор. — Ніхто за оце, — він знову обвів розгромлену територію жестом, — уписуватися не хоче й не буде. Я сам далекий від різної там високої дипломатії. Але скажу так, і ти, Батон, зі мною погодишся. Бо ти правий. З Майданом як таким треба всім щось вирішувати. І з ним вирішать. Запропонують звільнити проїжджу частину, лишать намети по обох боках, виведуть із переговорного процесу. Тільки тоді почнеться «движняк».

— Куди?

— Не знаю. Тільки згадай, як ми вирішуємо справи з капітаном Драчуком. Поки не скінчилася буза, він розмовляти не хоче. Ну, ось Птаха, — рука Щербаня лягла йому на плече, — крутився під ногами тоді зі своєю заявою. Хорохорився, правдолюб, пнувся не знати, куди й для чого. Ми його вивели з гри і далі вже з капітаном Драчуком більш-менш нормально домовилися. Ні вашим, ні нашим. Птаха в наших розкладах узагалі ні при чому.

Богдан зрозумів хід його думки.

— Уважаєш, ми усім заважаємо домовитися нормально?

— Це як? — швидко спитав він, забравши руку.

Зі сторони Інститутської знову гримнуло.

Птаха наморщив лоба, намагаючись підібрати правильні слова для пояснення. Та Щербань не дочекався, сам відповів:

— Їхнє «нормально» і наше «нормально» — різні теми, щоб ти знав. Вони, усі вони, навіть тепер, після вчорашнього, думають — здатні сісти гуртом і реально все розрулити, вирішити, прийти сюди й сказати: буде отак. А ось! — він зігнув праву руку в лікті, переломив лівою на згині. — Не буде! Люди тут хочуть завершити все інакше, ніж оті всі запропонують! Це значить, що ніхто не скаже напевне, чим саме все скінчиться. Єдине можу сказати: на все про все днів три, не більше.

— Чому?

— Згадай, Птахо, — десь стільки ж терли, коли почалося на Груші. Знову поставлять на паузу, і тижнів на три все заглохне. Потім… Краще не думати, що закрутиться потім. І все, ходімо глянемо периметр, бо ляпати язиками можна до морквяного говіння.

— Так людей же змінити треба!

— Ми, уважай, змінили. Ти прийшов — уже сила, — добродушно реготнув Батон.

День сплив відносно спокійно, канонада стала звичною. Птаха навіть припустив: якби зараз раптом настала тиша, народ, напевне, захвилювався б більше. Жодних розпоряджень, закликів, зборів, наказів, утішних новин. Складалося враження — довкола все вимерло, не відбувається нічого, Майдан узагалі перестав мати будь-яке значення.

Найгірше Птаха помітив під вечір: людей не ставало більше.

Ті, хто лишився, або розчинялися в сутінках, або зливалися в темряві, — а може, справді вчинили так, як добу тому планував зробити він сам. Чкурнули через невизначеність. І Богдан не збирався за це нікого засуджувати.

Достоявши до півночі, усі троє подалися спати цього разу — у Головпошту, тут ближче.

Сон виявився міцнішим, ніж напередодні, хай коротшим, ворочатися почали, не було ще сьомої. Ззовні панувала та тиша, якої вчора так боявся Птаха. Майдан далі окутував дим, уже не такий чорний, сіруватий. Тліла барикада на Інститутській. Біля сцени відзначив активніший, ніж зазвичай, рух, побачив чоловічий гурт, ніби свіже підкріплення — лиця ще не встигли закоптитися. Трохи відпустило: раз пройшли — значить, не все заблоковано, впускають і випускають, таки довкола відбуваються процеси, не підвладні його та решти розумінням.

Хтозна.

За спиною прокашлявся Щербань, і коли Птаха обернувся, мовив крізь зуби, так, ніби повідомляв державну таємницю:

— Я, походив, послухав… Коротше… Стволи в мужиків на руках.

— У смислі?

— У прямому. Ще коли людей клали біля парку, хтось заговорив — дістало палицями махати, треба серйозно огризатися. Ясно, їх не світять. Полізуть, так уже не терпітимуть. Валитимуть на ураження.

Птаха збив каску на потилицю.

— І що буде?

— Не войнушка, серйозна війна. Усе, Птахо. Зовсім усе. Гратися в різні віча або переговірників уже ніхто ні з ким не збирається. Побалакав зі знаючими людьми… Коротше, є ідея запустити ментам і беркутівцям інформацію, що наші стрілятимуть у відповідь.

— Полізуть же, відразу!

— Мало вони лізли, коли розмови про зброю були провокаціями? Узагалі, Птахо, відчепися. Говорю те, що почув. Може, тринділи… Не знаю.

Наблизився Батон, спортсмени відступили, перемовляючись про щось своє, а Птаха, не знаходячи собі місця, просто вирішив пройтися, аби не стояти.