Джон Ернст Стейнбек - Грона гніву

її пошуків, і почалося миття в душових. На сьому пообідали, і чоловіки вбралися в найкраще: чисті комбінезони, свіжі блакитні сорочки, а дехто й у пристойні чорні костюми. Дівчата вдяглись у ситцеві сукні, випрасувані й чисті, волосся заплели в коси та оздобили стрічками. Стурбовані жінки спостерігали за сім’ями, миючи ввечері посуд. На майданчику репетирував струнний оркестр, оточений подвійною стіною хлоп’ят. Люди хвилювалися від радісного передчуття.

У наметі Езри Гастона, голови Центрального комітету, що складався з п’ятьох осіб, відбувалися збори. Гастон — високий худорлявий чоловік, почорнілий від вітру, з очима гострими, як кинджальчики,— говорив з членами комітету, представниками від кожної санітарної частини.

— Неабияк пощастило, що нас попередили: на танцях спробують учинити бучу! — казав він.

Заговорив низенький черевань — представник третього блоку:

— Думаю, ми повинні до пекла їх вичавити, усім показати.

— Ні,— заперечив Гастон.— Вони ж цього й домагаються. Ні, сер. Якщо вони хочуть бійку затіяти, то потім до колів побіжать і скажуть, що ми змовилися. Вони ж і раніше намагалися так зробити — в інших місцях,— він обернувся до смаглого сумного юнака з другого блоку.— Чи зібрав хлопців, щоб поставити охорону біля паркана — аби ніхто не підкрався?

Сумний юнак кивнув.

— Так! Дванадцятеро. Нікого не битимуть. Просто в шию виштовхають.

Гастон промовив:

— Підеш, знайдеш Віллі Ітона. Він розпорядник розваг, так?

— Еге.

— Ну то перекажи, що ми хочемо його бачити.

Юнак вийшов і невдовзі повернувся з довготелесим сухорлявим техасцем. Віллі Ітон був довгообразий, з вузькими щелепами, сірувато-брунатним волоссям. Руки й ноги в нього теліпались, а сірі очі були опалені сонцем, як у всіх вихідців з Техаського Клину. Віллі стояв у наметі, всміхаючись, неспокійно покручуючи зап’ястями.

Гастон спитав у нього:

— Ти чув про сьогодні?

— Еге! — всміхнувся Віллі.

— Чимось зарадиш?

— Еге!

— Розкажи, що зробиш.

Віллі Ітон радісно всміхнувся.

— Ну, сер, зазвичай у нас до святкового комітету п’ятеро входять. А я більше поставив — двадцятьох дужих хлопців. В’ни теж танцюватимуть, а самі позиратимуть, на обидва вуха слухатимуть. І от як раптом розмова розбурхається, гризотня заведеться — в’ни міцно в кільце стануть. Чисто все зроблять, як слід. Ніхто не взнає. Просто підуть начебто з майданчика, і той скандаліст — з ними.

— Ти їм скажи, аби не били.

Віллі весело засміявся:

— Та казав,— мовив він.

— Ти так скажи, аби зрозуміли.

— Та розуміють вони. Біля воріт п’ятеро стоять, стежать, хто заходить. Спробувати б скандаліста виявити, доки чвари не почав.

Гастон підвівся. Його сталеві очі стали жорсткими.

— Слухай-но, Віллі. Ми не хочемо, аби когось набили, їхні нишпорки — представники шерифа — біля входу стоятимуть. Якщо ви кров пустите, вас до представників потягнуть.

— Є над чим голову ламати,— сказав Віллі.— Їх через чорний хід виведуть у поле. І хлопці простежать, аби ніхто не вернувся.

— Ну, звучить, як пісня,— Гастон досі хвилювався.— Але стеж, аби нічого не сталося, Віллі. Ти несеш відповідальність. Не бийте їх. Ні кийків, ні ножів, ні зброї — нічого такого.

— Ні, сер,— сказав Віллі.— Ми ж їм не зашкодимо.

Гастон недовірливо подивився на нього.

— Хотілося б довіряти тобі, Віллі. Якщо надавати їм хочете, то хай не до крові.

— Так, сер! — відповів Віллі.

— А ти у своїх хлопцях певен?

— Так, сер.

— Гаразд. Якщо не впораються, я праворуч буду, на танцмайданчику.

Віллі жартома віддав честь і вийшов.

— Не знаю,— сказав Гастон. Сподіваюся, хлопці Віллі нікого не вб’ють. Якого біса ці представники до нашого табору сікаються? Чому вони не можуть дати нам спокій?

Сумний юнак з другої дільниці мовив:

— Я в Санленді жив, у таборі від Земельно-Скотарської компанії. Далебі, там по копу на десятьох. На двохсот людей — один водопровідний кран.

Озвався черевань:

— Господи Ісусе і пророку Єреміє! Не розказуй мені — я там був. Там халупи отак-о в ряд стулені — тридцять п’ять штук, а за кожною ще п’ятнадцять. А туалетів — десять усього на всі халупи. А смердить — Боже мій — на милі чутно! Один представник якось душу розкрив. Ми там жили, а він і каже: «От трикляті урядові табори,— каже.— Дайте людям гарячу воду — а вони назавжди її вимагатимуть. Дайте їм туалети — а вони назавжди їх вимагатимуть». І каже: «От потурайте цим клятим окі — а вони все загарбають. А ще в них червоні мітинги в урядових таборах. Усі тільки й міркують, як на грошову допомогу стати»,— так він казав.

Гастон спитав:

— Так-таки ніхто йому в пику не дав?

— Ні. Був там один, той пита: «Про яку таку ви допомогу?» — «Та про ту, яка нам, платникам податків, руки викручує, а всі гроші оцим клятим окі пливуть».— «Ми теж платимо податки — і на товари податки, і на газ податки, і на тютюн податки,— каже цей хлопець.— От кажуть: фермери від уряду одержують чотири центи за фунт бавовни — хіба це не державна допомога?» — так і каже. «Вони роблять як належно»,— представник одказує. «Ну гаразд,— цей хлопець каже,— а хто ваш чортів урожай збирає, як не ми?» — Черевань оглянув усіх навколо.

— А що представник сказав? — запитав Гастон.

— Ну, розлютився. І каже: «Від вас, клятих червоних, завжди неприємності, підбурюєте,— каже.— Ану ходи зі мною». Узяв за комір оцього хлопця, і дали йому шістдесят діб тюрми за волоцюзтво.

— Та як вони це зробили — він же працював? — спитав Тімоті Воллес.

Черевань розсміявся.

— Та ви ж краще знаєте,— відповів він.— Ви ж знаєте: кого коп незлюбить, той і волоцюга. Й ось чому вони наш табір ненавидять: копам сюди ходу нема. Тут Сполучені Штати, а не Каліфорнія.

Гастон зітхнув:

— Хотілося б тут довше пожити. А то ж скоро доведеться з місця зніматися. Мені тут до душі. Люди тут дружно живуть. Але, Господи Всемогутній, чому нас не облишать, а чіпляються до нас, вистежують і за ґрати кидають? Богом клянуся: вони на бійку нарвуться, якщо не припинять за нами пантрувати.— Потім він опанував себе, голос став спокійнішим.— Ні, ми повинні зберігати мир,— нагадав він собі.— Комітет не має права проти рожна перти.

Черевань від третього блоку промовив:

— Як хтось вважає, що в комітеті робити — це саме задоволення,