Лі Бардуго - Дев'ятий дім, Лі Бардуго

«Я знаю, що тебе тут немає, — написала вона Доус, вийшовши із заняття, — та чи вдалося тобі знайти, як розірвати зв’язки із Сірими? У мене проблема з Нареченим».

Утративши терпіння, Алекс увірвалася до вбиральні біля входу до обідньої зали й жестом покликала Норта всередину.

— Скажіть-но мені одну річ, — кинула вона йому. — Ви знайшли Тару за Серпанком?

Привид заперечно похитав головою.

— Тоді мені потрібно, щоб ви звалили куди подалі. Угоду розірвано. Справу розв’язано, і я не хочу тусуватися з вашою дупою — любителькою вбивати дівчат.

Алекс насправді не вірила, що Норт відповідальний за вбивство; вона просто хотіла, щоб він дав їй спокій.

Наречений тицьнув пальцем в умивальник.

— Якщо думаєте, що я збираюся приймати тут ванну, аби ми змогли побазікати, ви помиляєтесь. Відпочивайте.

Стерн подумала про те, щоб прогуляти лекцію й повернутися до спокійної захищеної кімнати в гуртожитку. Але вона вже завдала собі клопоту і вдягнулася. З не меншим успіхом можна було досидіти до кінця. Принаймні темою був Шекспір, а не сучасні британські романи.

Дівчина перетнула Ельм-стріт у напрямку Гай-стріт і Лінслі-Читтенден-голлу. Сіла біля проходу, втиснувшись за парту. Варто було Нареченому з’явитися в полі її зору, вона відводила погляд. Домашнього завдання вона не виконала, але «Приборкання норовливої» знають усі, і їй подобався той уривок, де йшлося про сестер і музику.

Алекс дивилася на слайд зі 130-м сонетом, коли відчула, як від раптового спалаху болю розкололася голова. Дівчину накрило велетенською хвилею холоду. Вона побачила блимання вулиці, залитої світлом гасових ліхтарів, димар, що вивергав у сіре небо темні хмари. Відчула в роті смак тютюну. Норт. Норт був у неї всередині, а вона його не запрошувала. Їй вистачило часу, щоб відчути спалах люті, а тоді світ навколо став чорним.

Наступної миті Алекс дивилася на свою письмову роботу. Професорка розповідала далі, проте дівчина майже не розуміла, що та каже. Алекс побачила слід від ручки в тому місці, де урвалися її записи. На сторінці хистким почерком було записано три дати:

«1854,1869,1883».

А ще сторінку вкривали бризки крові.

Алекс здійняла руку й мало не ляснула себе по обличчю. Здавалося, наче вона забула, яка в неї довга рука. Дівчина поспіхом витерла лице рукавом. З носа йшла кров.

Сусідка праворуч витріщилася на неї.

— З тобою все гаразд?

— Гаразд, — озвалася Алекс.

Вона затиснула ніздрі пальцями, намагаючись зупинити кровотечу, і рвучко згорнула зошит. Норт висів простісінько перед нею; на обличчі закляк упертий вираз.

— Ти, сучий сину.

Дівчина поряд зіщулилася, та Алекс не могла завдавати собі клопоту справляти гарне враження. Норт заволодів нею. Він був усередині. Він міг легко запхати руку їй у дупу й керувати, як маріонеткою.

— Ти, грьобаний виродку, — буркнула дівчина собі під ніс.

Вона запхала зошит у наплічник, схопила пальто й кинулася проходом до дверей лекційної зали та затильного виходу з Л.-Ч. Рушила прямісінько до «Іль-Бастоне», розлючено написавши Доус: «SOS».

Діставшись парку, Алекс уже кульгала, від болю в боку важко було дихати. Дівчина шкодувала, що не прихопила парацетамолу. Норт досі йшов назирці, тримаючись за кілька кроків.

— А тепер тримаєшся на шанобливій відстані, ти, мудило безтілесне? — гавкнула вона через плече.

Привид був похмурий, але чорта з два він шкодував про скоєне.

— Не знаю, яке лайно можна заподіяти привидові, — зізналася Алекс, — проте збираюся довідатись.

Уся ця балаканина була лише прикриттям для страху, від якого шалено калатало серце. Якщо він увійшов раз, чи зможе знову заволодіти нею? Що він здатен змусити її робити? Нашкодити собі? Нашкодити комусь іншому? Вона скористалася Нортом приблизно так само, як тоді, коли на неї напав Ленс, але тієї миті її життя було в небезпеці. Вона не примушувала його силоміць вирушати в місію з пошуку фактів.

А що, як інші Сірі дізнаються про це й увірвуться в неї? Напевно, це стало результатом зв’язку, який вона встановила між ними. Алекс особисто двічі його запрошувала. Вона знала його ім’я. Називала його на ім’я. Можливо, якщо двері одного разу відчинили, зачинити їх знову неможливо.

— Алекс?

Дівчина різко крутонулася, потім схопилася за бік — біль у рані простромив усе тіло. Тріпп Гельмут стояв на хіднику в темно-синій вітрівці команди з вітрильного спорту й надітій козирком назад бейсболці.

— Чого тобі треба, Тріппе?

Хлопець, захищаючись, скинув руки вгору.

— Нічого! Я просто... З тобою все гаразд?

— Ні, насправді негаразд. Але буде.

— Я просто хотів подякувати тобі за те, що ти, знаєш, зберегла в таємниці всю ту історію з Тарою.

Алекс цього не робила, але якщо Тріппові хотілося так думати, хай буде.

— Не сумнівайся, друже.

— Але історія з Блейком Кілі просто божевільна.

— Справді? — перепитала дівчина.

Тріпп зняв бейсболку, провів рукою по волоссю і надів її знову.

— Може, і ні. Він мені ніколи не подобався. Деякі чуваки просто народжені падлюками, знаєш?

Алекс здивовано витріщилася на хлопця. Може, він і не був такий дурноголовий, як здавалося.

— Знаю.

Вона застережливо глипнула на Норта, який гасав туди-сюди, раз по раз проходячи крізь Тріппа.

Гельмут здригнувся.

— От лайно, здається я зляжу з грипом.

— Відпочинь трохи, — порадила Алекс. — Тут розгулює якась зараза.

«Зараза, що скидається на мертвого вікторіанця».

Алекс похапцем рушила вздовж Ельм-стріт до Орандж-стріт, мріючи опинитися під захистом. Вона посунула змучене тіло трьома сходинками на ґанок «Іль-Бастоне», і, щойно відчинила двері й переступила поріг, її накрило відчуття спокою. Норт завис посеред вулиці. Дівчина гупнула дверима й побачила у вікно, як привида віднесло назад порухом повітря — немов увесь будинок глибоко зітхнув. Вона притулилася чолом до зачинених дверей і пробурмотіла: «Дякую».

Та що зупинить його наступного разу, коли він захоче прокласти собі шлях до неї всередину? Невже доведеться повернутися в потойбіччя, щоб розірвати зв’язок? Так вона і вчинить. Кинеться на поталу Саломеї Нільс, аби та знову пустила її до «Вовчої голови». Дозволить Доус утопити себе ще тисячу разів.

Алекс розвернулася, тримаючись спиною дверей. Цей будинок здавався тихою гаванню. Пообіднє світло лилося крізь уціліле вітражне вікно в передпокої. Друге вікно було забите дошками, у глибокому затінку лежали похмурі кругляки та скалки розбитого скла. На старих шпалерах, у тому місці, де Алекс ударилася головою, засохла кров. Ніхто й не пробував витерти