Ернест Міллер Хемінгуей - Прощавай, зброє. Старий і море. Оповідання

class="p1">Знадвору долинало те саме дивне виття гієни, що розбудило її. Та вона не чула його за стукотом власного серця.

БІБЛІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

До однотомника ввійшли вибрані твори, написані в 1925–1952 роках — у період найбільшої творчої активності Хемінгуея.

Роман «Прощавай, зброє» побачив світ у 1929 році, коли його автор був уже визнаним письменником і мав у своєму доробку кілька книжок, зокрема збірники оповідань «За нашої доби» (1925), «Чоловіки без жінок» (1927) та роман «І сходить сонце» («Фієста»), опублікований у 1926 році.

«Прощавай, зброє», поряд в пізнішим романом «По кому б'є дзвін» (1940), справедливо вважається одним з найвищих досягнень Хемінгуея-романіста. Готуючи роман до перевидання в 1948 році, після другої світової війни, автор написав до нього передмову, в якій наголосив на антивоєнному спрямуванні твору:

«Назва книжки — «Прощавай, зброє», а відтоді, як її написано, у світі майже весь час, за винятком хіба трьох років, точаться якісь війни. Дехто не раз казав: «І чого це він так переймається і непокоїться війною?» — але тепер, після 1933 року (тобто після фашистського перевороту в Німеччині. — Ред.), мабуть, усім зрозуміло, що письменник не може не брати до серця безнастанного страхітливого, кривавого, брудного злочину, яким в війна. Бачивши надто багато воєн, я, певно ж, ставлюся до них упереджено, сподіваюсь, що навіть дуже упереджено… Я вважаю, що всі ті, хто хоче нажитися на війні і допомагає її розпалювати, мають бути розстріляні першого ж дня війни довіреними представниками чесних громадян своєї країни, які мусять іти воювати. Автор цієї книжки з великим задоволенням узяв би на себе керівництво таким розстрілом, якби ті, що мусять іти воювати, офіційно уповноважили його на це…»

Повість «Старий і море» (1952) — останній значний твір Хемінгуея, опублікований за його життя. Повість викликала величезний інтерес: лише за два дні було продано понад п'ять мільйонів примірників журналу «Лайф», у якому її вперше надруковано. У 1953 році Хемінгуею присуджено найвищу літературну премію США — премію Пуліцера, а в 1954-му — Нобелівську премію.

Оповідання, включені до однотомника, взято із збірників «Чоловіки без жінок» (1927), «Переможець не бере нічого» (1933) і «П'ята колона» та перші сорок дев'ять оповідань» (1938). Деякі з них друкувалися перед тим у різних журналах, інші вперше побачили світ у згаданих збірниках. Оповідання «Картяр, черниця і радіо» та «Столиця світу» мали в журнальних варіантах інші назви: перше — «Дайте нам рецепт, лікарю», друге — «Роги бика».

У першій публікації «Снігів Кіліманджаро» (журнал «Есквайр», серпень 1936) було вгадано відомого американського письменника Скотта Фіцджеральда і наведено початок одного з його оповідань; та, зважаючи на протест Фіцджеральда, а яким Хемінгуей приятелював, у подальших виданнях він замінив прізвище Фіцджеральда на вигадане ім'я Джуліан (див. стор. 563 нашого видання).

Оповідання «Старий коло мосту», як свідчить сам автор у передмові до збірника «П'ята колона» та перші сорок дев'ять оповідань», передане телеграфом в Барселони в квітні 1938 року. Воно належить до циклу іспанських оповідань письменника, що друкувалися в 1938–1939 роках у періодиці («Викриття», «Метелик і танк», «Ніхто не вмирав!» та ін.). Проте Хемінгуей за життя не включав решти оповідань цього циклу до збірників, вважаючи їх ще не довершеними.

Українською мовою роман «Прощавай, зброє» та повість «Старий і море» перекладено вперше. Оповідання друкувались у збірнику «Сніги Кіліманджаро» та інші новели» (К., «Дніпро», 1968).

Інші українські видання творів Хемінгуея: «П'ята колона» (К., Держлітвидав України, 1957); «За рікою, в затінку дерев» (К., «Радянський письменник», 1961, 1968); «По кому б'є дзвін» (К., «Радянський письменник», 1969); «Весняні потоки» (Львів, «Каменяр», 1970).

ЗМІСТ

Ернест Хемінгуей. Передмова Дмитра Затонського

ПРОЩАВАЙ, ЗБРОЄ. Роман

СТАРИЙ І МОРЕ. Повість

ОПОВІДАННЯ

Непереможений

Десять індіан

Убивці

Півсотні тисяч

Гонка з переслідуванням

Гори як білі слони

Канарка для дочки

Альпійська ідилія

На чужині

А тепер — спати

Ви такі не будете

Батьки й сини

День чекання

Чиста, ясно освітлена місцинка

Світло життя

Картяр, черниця і радіо

Столиця світу

Недовге щастя Френсіса Мекомбера

Сніги Кіліманджаро

Старий коло мосту

Бібліографічна довідка

Примітки

1

Молодший лейтенант… лейтенант… капітан… майор… підполковник… (іт.).

2

Ciao — Чао — італійське фамільярне вітання.

3

Італійський апельсиновий лікер.

4

Signor tenente — Пане лейтенанте (іт.).

5

Граппа — Виноградна горілка.

6

Abbastanza bene — Непогано (іт.).

7

Pas encore — Ще ні (фр.).

8

A rivederci, tenente. — A rivederla. — До побачення, лейтенанте. — До побачення (іт.).

9

ДДС — Добровільна допоміжна служба.

10

Smistimento — Евакуаційний пункт (іт.).

11

Zona di Guerra — Воєнна зона (іт.).

12

Capri bianca — Капрійське біле (вино) (іт.).

13

Берсальєри — Солдати добірного стрілецького корпусу.

14

Evviva l’esercito — Хай живе військо (іт.).

15

Mamma mia! Oh, mamma mia! — Матінко моя! Ой матінко! (іт.).

16

Dio te salve, Maria. Dio te salve, Maria… — Спаси тебе боже, (свята діво) Маріє (іт). — початкові слова католицької молитви.

17

Portaferiti — Санітари (іт.).

18

Ca va bien? — Ca va — Усе добре? — Усе (фр.).

19

Coup de main — Удар (фр.).

20

Gran Sasso D’Italia — Велика скеля Італії — гора Корно, найвища вершина Центральних Апеннін (іт.).

21

Signorino — Паничу (іт.).

22

Ospedale Maggiore — Головний госпіталь (іт.).

23

Capitano Varini — Tenente Enry — Капітан Варіні — лейтенант Енрі (іт.).

24

«Corriere della Sera» — «Вечірній кур'ер» — міланська газета (іт.).

25

Rinaldo Purissimo — Rinaldo Sporchissimo — Рінальдо Найчистіший — Рінальдо Найбрудніший (іт.).

26

Dolce — Солодке (іт.).

27

Alto piano… але не piano — Плоскогір'я (дослівно: висока рівнина), але не рівнина (іт.).

28

Sorella — Сестра (іт.).

29

Viva la Pace! — Хай живе мир! (іт.).

30

Andiamo a casa! — Розходьмося по домівках! (іт.).

31

Гельвеція