Юрій Олександрович Долгушин - ГЧ

в собі конструктивні помилки, які відрізняли б його від першого. Частоти хвиль навіть того старого генератора могла відрізнятися від хвиль мозку — адже невідомо, які саме випадкові обставини допомогли тоді передати потрібну хвилю від Миколи до Ридана. Нарешті, діапазон мозкових хвиль кролика міг взагалі бути іншим, ніж у людини, і не входити в частоти «ГЧ».

Словом, на той момент, коли Ридан уже з відчаєм («хай буде, що буде!») повернув важельок вимикача, він був майже певен, що випробування нічого не дасть…

Чи не такі самі сумніви охоплювали й Миколу, якщо він, втомлений монтажем, міг взагалі думати про що-небудь.

А в наступну мить кролик злетів угору… Це був гігантський стрибок, яких звичайно кролики не роблять — метра на півтора вгору і близько метра вбік від кормушки. Опинившись знову на підлозі, кролик спокійно повернувся і, наче нічого не сталося, знову попрямував до їжі.

Сам по собі стрибок цей міг і не означати перемоги Ридана. Конвульсивне скорочений м’язів легко викликати, наприклад, струмом від звичайної шкільної котушки Румкорфа, коли її електроди прикласти до тіла. Для цього не потрібні ніякі впливи на мозок. Могло статися, що й тут промінь генератора просто збудив нерви ножних м’язів і викликав цей різкий поштовх йогами.

Та ні! Хоч Ридан, як старший і вожак з цих двох «підлітків», і не втримався від честі першим самостійно ввімкнути промінь і, прийшовши сюди, насамперед досконально вивідав у Миколи нескладну техніку керування генератором, але з самого початку випробування, вже як досвідчений експериментатор, не зводив очей з кролика. І він бачив, що цей стрибок, незважаючи на всю його безглуздість і необгрунтованість у даних умовах, не був якоюсь автономною конвульсією кролячих ніг. Ні, це був рух організований, підготовлений, умисний; раніше ніж відштовхнутись од підлоги задніми лапами, кролик підгорнув під себе передні, потім витягнув їх, відкинувся весь назад, словом, зробив так, начебто якісь обставини, що виникли раптово, примусили його стрибнути — і саме так високо.

Усе це сталося в якісь частки секунди, але Ридан не пропустив жодної найдрібнішої деталі цього комплексу рухів, що свідчив про довгождану перемогу.

І Ридан, безмежно радіючи, кинувся до Миколи з обіймами й поцілунком — першим у їхньому житті і таким же значним та неминучим, як перший поцілунок кохання, бо тут було те саме: безмірне хвилювання душ, що знаходять щастя.

Ридан повторив дослід, не міняючи настройки. Кролик зробив той самий стрибок з точністю знову прокрученої кінострічки.

Йдучи сюди, професор не мав наміру займатись будь-якими дослідженнями, він хотів тільки перевірити «ГЧ». Але тепер, оскільки так точно визначилась дія на кролика цієї випадкової хвилі, навмання взятої десь на початку шкали настройки, безглуздо було б не записати її фізіологічного значення. Ридан це й зробив, — швидко, на клаптику паперу, олівцем.

Кінець, випробування закінчено, усе ясно, можна йти спати, головне, покласти Миколу, йому не можна перевтомлюватись…

Але, чорти б його вхопили… Ридан збагнув це, вже ховаючи запис у кишеню, — адже найголовніше не перевірено: чи містить у собі діапазон хвиль генератора всі хвилі мозку? А що як ця, тільки що випробувана на кролику хвиля, взята на початку шкали, одна з останніх хвиль мозку?! Тоді це означатиме, що «ГЧ» має в своєму розпорядженні тільки невеликий відрізок усієї смуги мозкових частот.

Неправильно почато випробування! Треба випробувати дві хвилі: першу і останню. Тільки так з’ясується, чи придатний взагалі генератор.

Вони вирішили виправити помилку.

Перша хвиля не дала ніякого видимого ефекту. Але він міг бути й невидимим — яка-небудь внутрішня функція, що одразу і безпосередньо не позначається на поведінці тварини. Щоб знайти її, треба інакше організувати дослід — з верстатом, приладами, які реєструють пульс, температуру, дихання, потрібні аналізи крові і т. д. Тепер про це пізно говорити, звичайно. Що робити далі?

Микола запропонував іти по шкалі вперед, поки помітить перший явний ефект на тому кроликові, а потім повторити те саме, почавши з другого кінця у зворотному порядку.

Професор назвав цей план кустарщиною, але не встояв і погодився, бо в противному разі довелося б просто відкласти все на завтра…

Випробовували, звичайно, тільки великі поділки шкали — двотисячні. Мікрометра не чіпали, хоч Риданові так і кортіло зсунути стрілку на одну двохсоттисячну від уже знайденої «хвилі стрибка» і подивитися, що буде…

Друга хвиля не дала нічого. Третя — теж. Четверта, п’ята, десята — теж.

Так перейшли за п’ятий десяток, коли, нарешті, кролик ліг набік і потягаючись простяг ноги.

Промінь вимкнули. Кролик лежав.

Знову постало питання: що робити?

Хоча щоразу, вимикаючи генератор, кормушку в кролика забирали, він все ж устиг непогано закусити за час дослідів, цілком міг наїстись і відчути природну потребу відпочити, навіть без впливу чергової хвилі. Могло бути й інше: позначилась дія хвилі, але вона або збіглася з потребою кролика, або викликала цілий комплекс функцій відпочинку, який і буде тепер, як заведений годинник, діяти доти, поки зв’язані реакції, пущені в хід, не завершаться самі собою.

— Не забувайте, Миколо Арсеновичу, — казав Ридан, усе більше проймаючись цікавістю до того, що відбувалося, — це вам не досліди старого Гальвані! Те, що в нас зараз відбувається, це не фізика, це біологія! Знаєте, що ми робимо? Ми штучно викликаємо природні явища в живому організмі. Ось що важливо! Це дуже важливо!..

Ридан, звичайно, одразу збагнув, як з’ясувати причину кролячого «відпочинку»: взяти другого кролика і поставити його під ту саму хвилю. Так він і зробив, але, вже випускаючи нове звірятко до кормушки, зрозумів, що тільки повторення того самого ефекту вирішить питання. Якщо цей кролик не ляже відразу, як його попередник, нічого не з’ясується. Виникла нова проблема: чи викликає кожна хвиля генератора однакові реакції в усіх тварин, — хоча б одного виду? Негативна відповідь призвела б до величезних ускладнень у майбутньому…

Так щохвилини у Ридана зринали нові