Ігор Ільюшин - Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

і прибути до визначеного району концентрації. Звичайно, у цьому можна звинувачувати командувача округу, який, зважаючи на зіткнення з представниками Делегатури польського уряду у зв’язку з масовою мобілізацією всіх бойових сил Ковельського інспекторату, дав згоду на те, щоб на території Луцького інспекторату партизанські і конспіративні загони залишалися якомога довше й охороняли місцеве польське населення.

У затримці мобілізації можна звинувачувати і командувача Луцького інспекторату капітана Л. Швіклу, який міг би напевно передбачити можливі наслідки швидкого наступу радянських військ. Запізніла спроба останнього провести мобілізацію була вже приречена на поразку. У березні 1944 р. його разом зі штабом було заарештовано.

Проте, на нашу думку, винних у цьому разі шукати не слід. Надто мало часу було у поляків між відступом німецької і наступом радянської армій, щоб зібрати всі наявні сили і виступити «у всеозброєнні», як того прагнув полковник Бомбінський. Навіть те, що було зроблено в тій досить складній ситуації, викликає подив.

Ще гіршими виявилися результати мобілізації на території Рівненського та Дубненського інспекторатів. Причиною цього було також запізнення з оголошенням мобілізації і швидке наближення фронту. Після тривалого переходу з районів Острога і Здолбунова до володимирського угруповання приєднався лише партизанський загін підпоручника Ф. Пукацького («Гзимса»), який пізніше було віддано в розпорядження командувача сформованої 27-ї Волинської дивізії піхоти.

Зважаючи на ситуацію, що склалася, на нараді офіцерів штабу округу, яка відбулася 28 січня 1944 р. в селі Сушибаба, було вирішено відмовитися від попередніх намірів щодо формування корпусу і створити піхотну дивізію. Вже існуючі кістяки двох бригад було перейменовано на полкові з’єднання: «Громада» в районі Ковеля на чолі з майором Я. Шатовським («Ковалем») і «Основа» в районі Володимира-Волинського на чолі з капітаном К. Жаняком («Гардою») (з лютого 1944 р.). На думку командувача ковельського угруповання майора Я. Шатовського, саме цю нараду можна вважати початком існування 27-ї Волинської дивізії Армії Крайової. Однак ще минуло багато часу, перш ніж її було сформовано остаточно[656].

При створенні дивізії взяли до уваги те, що до війни на території Волині знаходилися 27-ма і 13-та Дивізії піхоти, а також Волинська бригада кавалерії, тобто новоутворена дивізія мала стати продовженням традицій довоєнних польських військових з’єднань і зберегти їхню нумерацію полків, зокрема 23-го, 24-го і 50-го піхотних полків 27-ї Дивізії піхоти, 43-го, 44-го і 45-го піхотних полків 13-ї Дивізії піхоти, а також 19-го і 21-го уланських полків Волинської бригади кавалерії. У ковельському угрупованні було відтворено: 50-й піхотний полк у складі 3-х батальйонів: I б. — загін «Сокола», II б. — загін «Ястреба», III б. — загін «Тшаска»; 43-й піхотний полк у складі 2-х батальйонів: I б. — загін «Корда», II б. — загін «Сивого»; І ескадрон 21-го уланського полку на чолі з поручником Є. Нейманом («Хінчою»).

У володимирському угрупованні було відтворено: 23-й піхотний полк у складі двох повних батальйонів — I б. — загін поручника С. Броковського («Богорії») (з 8 квітня батальйон очолював поручник З. Гурка-Грабовський («Зайонц»), II б. — загін «Леха» — та однієї самостійної роти під командуванням підпоручника Я. Вітковського («Сокола II»), яка становила кістяк так і не сформованого III батальйону; лише I батальйон 24-го піхотного полку, яким став загін «Луна» поручника «Ольгєрда»; I ескадрон 19-го уланського полку на чолі з поручником Л. Домбкою-Дембіцьким[657].

Було сформовано також штаб дивізії (з 28 лютого 1944 р. начальником штабу був майор Т. Штумберк-Рихтер («Жегота»)) і штаби угруповань. Штабу дивізії безпосередньо підлягали лінійні підрозділи: рота зв’язку (радіозв’язок з ГК АК дублювали кур’єри), рота саперів (була створена на основі прибулої у березні 1944 р. варшавської роти на чолі з поручником З. Золочинським («Петром»)), рота переправи, взвод жандармерії. Разом з усіма допоміжними підрозділами, загонами самооборони та охорони, службами інтендантства, зв’язку, санітарною та деякими іншими дивізія наприкінці березня 1944 р. налічувала близько 6,5 тисяч бійців[658].

Протягом усього лютого й березня командування округу проводило інтенсивну організаційну роботу зі створення дивізії та бойового навчання її особового складу. Приблизно з 10 лютого обов’язки коменданта Волинського округу й одночасно командувача майбутньої дивізії АК перейняв на себе високодосвідчений офіцер, з 1942 р. керівник диверсійних загонів на території Центральної Польщі, майор Я.-В. Ківерський («Оліва»). Його попередник — полковник Бомбінський — залишив Волинь і повернувся до Варшави.

Одним із перших розпоряджень нового командувача був наказ від 12 лютого 1944 р., яким оголошувалося створення 27-ї Дивізії піхоти АК. Назву «Волинська» було додано вже пізніше, у наказі ГК АК від 4 квітня 1944 р., який у дивізії було отримано 12 квітня. Тим останнім наказом 27-ма Волинська дивізія піхоти АК оголошувалася регулярною частиною Війська польського. Ну а поки що, у лютому 1944 р., наказ про створення дивізії був зачитаний в усіх загонах обох полкових угруповань і ті солдати, які ще не склали присягу в підпіллі, склали її зараз.

Організаційна структура дивізії АК відрізнялася від структури волинських довоєнних військових з’єднань. При її створенні було, передусім, враховано те, що вже у найближчий час аківським загонам доведеться воювати з відступаючими німецькими підрозділами (фактично ж польські партизанські загони Волинського округу вели боротьбу з німцями та УПА за розширення своєї оперативної бази від самого початку формування дивізії). Окрім полкової нумерації, у найменуванні батальйонів, рот, взводів повсякденно використовувалися старі назви загонів (наприклад, «Луна») або псевдоніми їхніх командувачів («Корд», «Ястреб» та ін.). Це робилося, по-перше, тому що бійці цих загонів вже звикли до подібних назв, а по-друге, з метою конспірації[659].

Основною тактичною одиницею дивізії були батальйони піхоти, які налічували по 380–550 бійців. Роти мали по 150–200 солдатів, взводи — по 50–60, відділення — по 15–20. Усі командувачі батальйонів були офіцерами піхоти, хоча серед офіцерського