Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і орден Фенікса

- Не хочу бути нечемним, - подивився на неї Геґрід, - але хто ви, до холєри, така?

- Я Долорес Амбридж.

Її очі обмацували всю хатину. Двічі вони подивилися прямісінько в той кут, де стояв Гаррі, затиснений між Роном і Герміоною.

- Долорес Амбридж? - отетеріло перепитав Геґрід. - Мені си здавало, шо ви з міністерства... хіба ви не працюєте з Фаджем?

- Так, я була першим заступником міністра, - підтвердила Амбридж, никаючи по хатині й придивляючись до кожнісінької дрібнички, починаючи від рюкзака, притуленого до стіни, і закінчуючи дорожним плащем. - А тепер я вчителька захисту від темних мистецтв...

- Сміливе рішення, - сказав Геґрід, - нині мало хто хоче братися за цю роботу.

- ...і Верховний інквізитор Гоґвортсу, - договорила речення Амбридж, ніяк не зреагувавши на його слова.

- А то шо таке? - спохмурнів Геґрід.

- Я теж хотіла б запитати, що це таке? - Амбридж показала на черепки від Герміониної чашки на підлозі.

- О, - Геґрід цілком недоречно зиркнув у той куток, де ховалися Гаррі, Рон і Герміона, - о, та це той... Іклань. розбив мені горнєтко. Тепер мушу пити з оцього.

Геґрід показав чашку, а другою рукою все ще притискав до ока драконяче м'ясо. Амбридж дивилася на нього, вивчаючи тепер замість хатини кожну деталь його зовнішності.

- Я чула голоси, - спокійно додала вона.

- Я си балакав з Ікланем, - рішуче пояснив Геґрід.

- І він вам відповідав?

- Ну... певним чином, - почав затинатися Геґрід. - Я інколи кажу, шо Іклань майже як людина...

- На снігу залишилися три пари слідів, що ведуть від замку до вашої хижі, - сказала Амбридж єлейним голосом.

Герміона охнула, і Гаррі затулив їй рота рукою. На щастя, Іклань чмихав носом, принюхуючись до мантії несподіваної гості, і та, здається, нічого не почула.

- Я щойно повернувся, - махнув Геґрід величезною рукою на рюкзак. - Може, хтось си приходив раніше й не застав мене.

- Назад від дверей вашої хижі кроки не ведуть.

- Ну я... я не знаю, чого б то... - нервово смикнув себе за бороду Геґрід і знову зиркнув у той куток, де стояли Гаррі, Рон і Герміона, ніби благав про допомогу. - Е-е...

Амбридж розвернулася й почала обходити хатину, уважно до всього приглядаючись. Нахилилася й зазирнула під ліжко. Відчинила Геґрідів сервант з посудом. Пройшла за кілька сантиметрів від Гаррі, Рона й Герміони. Ті притислися до стіни, а Гаррі навіть живота мусив втягати, щоб вона його не зачепила. Уважно зазирнула у величезний казан, у якому Геґрід варив собі їсти, а тоді знову розвернулася й запитала: - Що з вами сталося? Звідки у вас ці рани?

Геґрід одразу забрав з обличчя драконяче м'ясо, і це була, на Гарріну думку, помилка, бо тепер чітко стало видно фіолетово-чорний синець навкруг ока, не кажучи вже про запечену кров і здерту шкіру на лиці. - О, це... зі мною стався випадок, - затинаючись, пробелькотів Геґрід.

- Що за випадок?

- Я... я си спіткнув.

- Ви спіткнулися, - холодно повторила Амбридж.

- Еге ж, саме так. Зачепився за... за мітлу товариша. Я сам не літаю. Гляньте на мої розміри, мене ж не втримає жодна мітла. Мій товариш розводить абраксанських коней, не знаю, чи ви колись їх виділи - такі великі бестії, з крильми, і я, знаєте, троха поїздив на одному верхи і...

- А де ви були? - Амбридж незворушно урвала Геґрідове базікання.

- Де я був?..

- Де ви були? - повторила вона. - Навчальний рік почався два місяці тому. Вас довелося замінити іншою вчителькою. Ваші колеги не змогли пояснити, де ви. Ви не залишили ніякої адреси. То де ж ви були?

Запала мовчанка, і Геґрід втупився в неї своїм напіврозплющеним оком. Гаррі, здавалося, чув, як той відчайдушно перебирає в голові різні версії.

- Мені... мені треба було поправити здоровлє, - відповів він.

- Здоров'я, кажете, - професорка Амбридж обмацала очима набрякле й потовчене Геґрідове обличчя, з якого беззвучно й м'яко крапала йому на живіт драконяча кров. - Зрозуміло.

- Так, - підтвердив Геґрід, - троха... свіжих воздухів, знаєте...

- Авжеж, для лісника свіже повітря, мабуть, велика рідкість. - солодко проказала Амбридж.

Ті невеличкі частинки Геґрідового обличчя, що не були чорні або фіолетові, почервоніли.

- Ну... зміна обстановки, знаєте...

- Гірські ландшафти? - миттю додала Амбридж.

«Вона все знає», - розпачливо подумав Гаррі.

- Гірські? - перепитав Геґрід, явно обмірковуючи відповідь. - Та ні, мені більше до вподоби південь Франції. Троха сонця і... моря.

- Невже? - засумнівалася Амбридж. - Ви щось не надто засмагли.

- Так... ну... чутлива шкіра, - спробував зобразити невимушену усмішку Геґрід.

Гаррі помітив, що в нього бракує двох зубів. Амбридж холодно на нього глянула, і Геґрідова усмішка зів'яла.

Тоді вона поправила на руці сумочку і сказала: - Я, звичайно, повідомлю міністерство про ваше запізніле повернення.

- Еге ж, - кивнув головою Геґрід.

- Мусите також знати, що в мої невдячні, але необхідні обов'язки Верховного інквізитора входить інспектування колег-учителів. Тому насмілюся припустити, що найближчим часом ми зустрінемося знову.

Вона різко повернулася й попрямувала до дверей.

- Ви нас перевіряєте? - безпорадно перепитав Геґрід, дивлячись їй услід.

- Саме так, - м'яко підтвердила Амбридж озираючись і поклала руку на клямку дверей. - Міністерство рішуче позбуватиметься недолугих учителів. На добраніч.

Вона вийшла, грюкнувши дверима. Гаррі хотів було зняти плаща-невидимку, але Герміона схопила його за руку.

- Ще ні, - видихнула йому у вухо. - Може, вона ще не пішла.

Геґрід, мабуть, подумав те ж саме. Пошкутильгав до вікна й відсунув легенько фіранку.

- Вона вертає до замку, - буркнув він неголосно. - Отакої... вона нас перевіряє!

- Так, - підтвердив Гаррі, скидаючи плаща-невидимку. - Трелоні вже отримала іспитовий термін...

- Геґріде... а що в нас буде на твоїх уроках? - запитала Герміона.

- Йой, та ви тим не переймайтеся, бо я вже розплянував усе наперед, - радісно повідомив Геґрід, хапаючи зі столу драконяче м'ясо і знову притуляючи його до ока. - Я притримав кілька істот спеціяльно для року СОВ. О-о, заждіть-заждіть, таких дивовижних ви ще не виділи ніколи.

- Е-е... а в якому розумінні дивовижних? - завагалася Герміона.

- Сего