Жюль Верн - 20 000 льє під водою

мішка поблизу анального отвору. Вона на деякий час засліпила нас усіх. Коли ж чорна хмара розсіялася, кальмар щез, а разом із ним і мій нещасний співвітчизник.

З якою люттю ми накинулися на страховиськ! Здавалося, що гнів узяв верх над страхом. Десять, а то й дванадцять спрутів обліпили палубу і борти «Наутилуса». Ми місили ногами обрубки щупалець-змій, що звивалися у потоках крові впереміж із чорною рідиною. А липкі щупальця немовби відростали на місці відрубаних, подібно до голови гідри. Нед Ленд мав особливе завдання — він виколював сіро-зелені очі страховиськ меткими ударами гарпуна. Та сталося так, що мій сміливий приятель дав маху і один із спрутів, скориставшись ситуацією, збив його з ніг.

Не знаю, як моє серце витримало таке хвилювання! Страшенний дзьоб уже розімкнувся над канадцем. Я кинувся на допомогу, але капітан Немо випередив мене. Його сокира залетіла у велетенську пащеку кальмара. Дивом врятований канадець підхопився на ноги і всадив увесь свій гарпун у трикамерне серце спрута.

— Я мав віддячити! — сказав канадцю капітан Немо.

Замість відповіді Нед Ленд лише уклонився.

Битва тривала майже півгодини. Переможені страховиська, спотворені і покалічені, нарешті покинули поле бою і зникли під водою.

Капітан Немо, з ніг до голови залитий кров'ю, непорушно стояв у колі світла від прожектора і дивився на море, яке забрало одного із його товаришів; сльози котилися з очей цієї мужньої людини. Я ніколи не забуду скорботного вигляду його обличчя.

Розділ дев'ятнадцятий

Гольфстрім

Жоден із нас не міг забути жахливої події, що відбулася 20 квітня. Навіть описуючи її, я все ще сильно хвилююся. Я сам перечитав свою розповідь і дав почитати друзям. Консель і Нед Ленд сказали, що факти я передав точно, проте зауважили, що подія описана недостатньо ефектно. Для того щоб описати все більш емоційно, треба мати такий талант, як у нашого знаменитого поета, автора «Трудівників моря».

Я писав, що капітан Немо плакав, дивлячись на море. Його горе було безмежним. За той час, відколи ми перебували на борту «Наутилуса», загинуло двоє його товаришів. І якою жахливою була остання смерть! Людина була розчавлена, задушена, спотворена страшними щупальцями, а потім змелена сталевими щелепами чудовиська. Тіло цієї людини, яка так любила море, що зреклася заради нього землі, не буде спочивати поряд із тілами своїх друзів-однодумців у спокійних водах коралової гробниці…

Я ніяк не міг забути крику відчаю, що вирвався з грудей того нещасного у розпалі битви за своє життя і життя усіх нас. Бідолашний француз, забувши штучну мову екіпажу знову заговорив мовою рідної землі і своєї матері! Це був розпачливий, проте марний крик про допомогу…

Я думав про те, що серед товаришів капітана Немо, відданих йому душею і тілом, що, як і він, втекли від людей, перебував мій співвітчизник! Можливо, саме він був представником Франції у цьому таємничому товаристві, яке, вочевидь, складалося з людей різних націй? Яку місію виконує це товариство, хто вони, члени екіпажу «Наутилуса»?

Капітан Немо після того випадку довго не виходив зі своєї каюти. Але про його гнітючий стан, який він переживав наодинці, я міг судити з того, як поводився «Наутилус» — адже капітан був його душею. А «Наутилус» не тримався ніякого курсу, був покинутий на волю хвиль, немов мертве тіло.

Так минуло десять днів. Нарешті 1 травня «Наутилус» рішуче повернувся до попереднього свого курсу на північ. Ми пройшли повз групу Лукайських островів, не наближуючись до берегів поблизу Багамської протоки. Ми пливли течією найбільшої морської ріки, що мала власні береги, рибу і температуру, — ми пливли Гольфстрімом.

Гольфстрім — це справжня ріка, яка тече серед Атлантичного океану. Вода у ній теж солона. Середня глибина — три тисячі футів, а середня ширина — шістдесят миль. Подекуди швидкість течії становить чотири кілометри за годину. Незмінність обсягу її води значніше, ніж в усіх річок земної кулі.

Справжнє джерело Гольфстріму, або його висхідна точка, знаходиться у Гасконській затоці.[59] Там її води, спершу ще ледве підігріті і світлі, починають набувати своїх особливих характеристик. Звідти ця течія рухається на південь, уздовж берегів екваторіальної Африки, де сонячне проміння жаркої зони прогріває її води, потім перетинає Атлантичний океан, дістається мису Сан-Рокі на бразильському березі, де і розгалужується; одна гілка спрямовується до Антильських островів і там знову нагрівається. І ось тут Гольфстрім змішує тропічні води з північними, немовби виконує завдання самої природи — врівноважувати температуру: розпечена сонцем Мексиканської затоки, течія Гольфстрім піднімається на північ до берегів Ньюфаундленда.

Тут під дією холодної течії з Дейвісової протоки вона відхиляється на схід, далі тече через океан уздовж одного з великих кіл земної кулі по локсодромії і біля третього меридіану розділяється на два рукави, причому один, під дією північно-західного пасату, повертається до Гасконської затоки і до Азорських островів, а другий, обігрівши береги Ірландії та Норвегії, доходить до Шпіцбергена, де його температура, впавши до чотирьох градусів, все ж спроможна захистити море від утворення льодів.

Саме цією океанічною річкою і плив тепер «Наутилус». На виході з Багамської протоки течія Гольфстрім, ширина якої тут становить чотирнадцять льє, а глибина — триста п'ятдесят метрів, тече зі швидкістю до восьми кілометрів за годину. Швидкість течії дедалі знижується із наближенням півночі; було б добре, якби і надалі зберігалася подібна рівномірність, бо, якщо швидкість і напрямок Гольфстріму коли-небудь зміняться, клімат європейських країн може зазнати таких потрясінь, наслідки від яких неможливо навіть уявити.

Десь опівдні я був на палубі і розповідав Конселеві про особливості Гольфстріму. Донісши до свого друга ту скромного інформацію, яку він міг збагнути, я запропонував йому опустити руки у воду. Консель був вкрай здивований, що не відчув, ані тепла, ані холоду.

— Це тому так, — пояснював я, — що температура Гольфстріму в місці виходу з Мексиканської затоки майже не відрізняється від температури людського тіла. Гольфстрім — це величезний калорифер, який дає можливість західноєвропейським берегам красуватися вічнозеленою рослинністю.

Швидкість течії Гольфстрім тепер становила два метри двадцять п'ять сантиметрів за секунду. Ця течія настільки відрізняється від оточуючого моря, що її ущільнені води виступають над поверхнею океану, тобто теплі і холодні води мають різний рівень. Води Гольфстріму багаті на солі, мають темно-синій колір і чітко вирізняються з-поміж зелених хвиль океану. Лінія їхньої відмежованості настільки виразна, що коли «Наутилус» на широті Каролінських островів врізався своїм бивнем у води Гольфстріму, його гвинт у цю хвилину ще розсікав океанські