Стендаль - Червоне і чорне

Жюльєн нічого не зрозумів з того, що сталося в серці Матильди за останній тиждень, але цю зневагу він гостро відчув. Йому вистачило здорового глузду, щоб якомога рідше з'являтись перед нею, і він зовсім перестав на неї дивитись.

Та це була для нього смертна мука — зовсім позбавити себе її товариства. Він відчував, що йому стало ще важче переносити своє тяжке горе. «Є межа й для людської мужності, — думав він, — цього не можна знести». Він цілі дні просиджував біля маленького віконця в мансарді палацу; жалюзі були опущені, і крізь їх щілини він міг хоч зрідка побачити мадемуазель де Ла-Моль, коли вона виходила в сад.

Що з ним робилось, коли він бачив, як після обіду вона прогулюється з паном де Кейлюсом, де Люзом або ще з ким-небудь із юнаків, яких вона називала йому, розповідаючи про свої колишні захоплення!

Жюльєн ніколи й не уявляв собі, що може бути таке нестерпне страждання. Він ледве стримував крик; ця стійка душа була змучена до крайніх меж.

Будь-яка думка, що не стосувалась мадемуазель де Ла-Моль, стала йому осоружна. Він не міг написати найпростішого листа.

— Та ви збожеволіли! — сказав йому маркіз.

Жульєн, боячись, що той розгадає правду, послався на недугу. Маркіз повірив йому. На щастя для Жюльєна, маркіз пожартував за обідом з приводу його майбутньої подорожі. Матильда зрозуміла, що він може виїхати надовго. Жюльєн уникав її вже кілька днів, а блискучі юнаки, які мали все, чого не вистачало цьому блідому й похмурому створінню, якого вона колись любила, не могли розважити її.

«Звичайна дівчина, — думала вона, — шукала б собі обранця серед цих юнаків, що притягають загальну увагу в салонах; але людина з високою душею не повинна йти второваною стежкою, протоптаною посередністю.

Ставши подругою такого чоловіка, як Жюльєн, якому не вистачає тільки багатства, — а воно є в мене, — я завжди притягатиму увагу, я не пройду крізь життя непомітно. Замість того, щоб завжди боятися революції, як мої кузини, що з страху перед народом не наважуються вилаяти кучера, коли він їх погано везе, — я буду, напевно, відігравати роль, і значну роль, бо в чоловіка, обраного мною, сильний характер і безмежне честолюбство. Чого йому бракує? Друзів? Грошей? Я дам йому те й те». Але, міркуючи так, вона все ще уявляла собі Жюльєна як якусь нижчу істоту, що її можна на своє бажання примусити любити чи не любити.

XIX. ІТАЛІЙСЬКА ОПЕРА

О, how this spring of love resembleth

The uncertain glory of an April day;

Which now shows all the beauty of the sun

And by, and by a cloud takes all away!

Shakespeare[37]

Поринувши в думки про майбутнє і про ту визначну роль, яку вона сподівалась відіграти, Матильда скоро почала не без жалю згадувати про суперечки, що виникали в них з Жюльєном на сухі метафізичні теми. А часом, стомившись від високих думок, вона з сумом пригадувала хвилини щастя, пережиті з ним. Ці спогади викликали в неї почуття каяття, і воно іноді жорстоко мучило її.

«Якщо вже піддаватись слабкості, — казала вона собі, — то така дівчина, як я, може забути свій обов'язок тільки заради справді достойної людини; адже ніхто не може сказати, що мене звабили гарні вуса або вміння їздити верхи; навпаки, я захопилась його глибокими міркуваннями про майбутнє Франції, його думками про те, які схожі можуть бути події, що, мабуть, скоро вибухнуть у нас, на англійську революцію тисяча шістсот вісімдесят восьмого року. Так, я була зваблена, — відповідала вона на свої докори сумління, — я — слабка жінка, але принаймні я не попалась на принаду зовнішніх якостей, мов яка-небудь лялька.

Якщо буде революція, чому б Жюльєнові не зіграти роль Ролана, а мені — пані Ролан? Мені більше подобається її роль, ніж роль мадам де Сталь: аморальна поведінка в нашу епоху була б великою перешкодою. Звичайно, нікому не доведеться дорікати мені вдруге за слабість: я б згоріла від сорому».

Треба визнати, що мрії Матильди не завжди були такі серйозні, як тільки що наведені.

Іноді, поглядаючи крадькома на Жюльєна, вона знаходила чарівну грацію в кожному його русі.

«Тепер, без сумніву, в нього не лишилось найменшої думки, ніби він має наді мною якісь права. Той вираз страждання й глибокої любові, з яким він сказав мені ці слова кохання тиждень тому, доводить це. Треба визнати, що з мого боку було досить безглуздо розсердитись на слова» в яких почувалася така повага, така пристрасть. Хіба я не його дружина? Це ж було цілком природно, що він так сказав, і, щиро кажучи, він був дуже милий. Жюльєн все ще кохає мене навіть після цих безконечних розмов» коли я безжально розповідала йому про свої навіяні нудьгою любовні почуття до отих світських юнаків, що викликають його ревнощі. Ах, коли б він знав, як мало вони для мене важать Якими безбарвними й схожими один на одного здаються вони мені порівняно з ним!»

Міркуючи так і роблячи вигляд, ніби вона зосереджено працює, — щоб не розмовляти з матір'ю, яка не зводила з неї очей, — Матильда креслила олівцем на аркушику свого альбому. 3 подивом і захопленням помітила вона, що один з накреслених профілів був дуже схожий на Жюльєна. «Це голос провидіння! Ось одне з чудес кохання, — скрикнула вона в захваті, — зовсім не думаючи про це, я намалювала його портрет».

Вона побігла до себе в кімнату, замкнулась і з надзвичайною старанністю почала всерйоз малювати портрет Жюльєна, але їй не щастило: випадково накреслений профіль все ж був більше схожий. Матильда була щаслива, вона бачила в цьому незаперечний доказ глибокого кохання.

Вона залишила альбом тільки увечері, коли маркіза покликала її, щоб їхати в Італійську оперу. Матильда думала тільки про те, як би побачити Жюльєна і умовити матір, щоб вона запросила його в ложу.

Він не з'являвся. В ложі зібрались тільки нудні, звичайні особи. Протягом першої дії Матильда мріяла про свого коханого з найпалкішою пристрастю. Але в другій дії одна любовна арія, — мелодія ця справді була гідна Чімарози, — вразила її в саме серце. Героїня опери співала: «Треба покарати мене за надмірне кохання до нього, я занадто його люблю».

І з тієї хвилини, коли Матильда почула цю божественну арію, для неї все зникло. 3 нею розмовляли, вона не відповідала; мати робила їй зауваження, але вона ледве могла змусити себе