Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Розділ 22. Ритуал оголошення Передбачення

Ранок у день оголошення Передбачення почався ще до світанку. Підняла Зоряну, як не дивно, Симона. Це було настільки несподіваним, що Зоря навіть вирішила, що та їй сниться. На жаль – ні. Подруга, до огидного жвава та усміхнена, швидко розтормошила Зорю.

– Та щоб ти скисла… – сонно вигукнула Зоря, коли подруга особливо сильно струснула її за плече.

На відміну від подруги, вона не відчувала ніякого натхнення. Нав’язливі думки не давали заснути дуже довго. Та й як заснути, коли з темряви на тебе дивляться бурштинові очі, а губи обпікає згадка поцілунку.

Прислухавшись до себе, дівчина ще більше засумувала. Здається, проспала вона не більше як годину.

– Зірочко, прокидайся. Ось, Ларис тут тобі дещо передав!

Стрепенувшись, дівчина раптом вибігла кудись за двері. У тиші, яка знову запанувала в кімнаті Зоря відчула велику спокусу швиденько прикрити двері й знову залізти під ковдру, але провернути це вона не встигла. Симона повернулася майже миттєво, але цього разу її повернення Зоря зустріла вже більш жваво.

Перед подругою в кімнату вповз знайомий, трохи гіркуватий аромат напою, за яким так сумувала Зоря.

– Боже, рудий гівнюк таки знає, чим спокушати жінку зранку! – простогнала Зоряна та швиденько виплуталася з ковдри, щоб перехопити з таці філіжанку та сьорбнути ще гарячого напою.

– Ти розумієш, що це вже залежність? – пирхнула Симона та трохи іронічно підняла брову.

Зоря у відповідь тільки блаженно примружила очі та щасливо кивнула. Так, вона не заперечувала, але в житті так мало приводів до радості, тому відмовляти собі в маленькій забаганці вона не збиралася.

Після гарячого напою світ став трохи веселішим, хоча світанок за вікном ледь-ледь намітився полум’яною рискою виднокраю. Підозріло зіщулившись на горизонт, Зоря зітхнула.

– І от нащо так рано підійматися! Сукня тут, волосся в мене не до п’яток, щоб вкладати три години, – буркотливо промовила вона і ковзнула по подрузі зацікавленим поглядом.

Сьогодні та виглядала трохи незвично. Замість вже довгої сукні Симона була одягнена в синю сорочку, штани, високі чоботи та незвичну безрукавку до середини стегна. Чорну з нашивкою чогось, схожого на зірку, яку намагається зжерти летюча миша.

– Мені вже холодно на тебе дивитися, – зітхнула Зоря та відставила філіжанку на столик.

Симона у відповідь тільки пирхнула та струснула гривою розкішного золотого волосся.

– Ось зараз тобі принесуть талісман і ти зрозумієш, яке це щастя – магія! А це форма студентів старших курсів академії. Ну ще плащ зверху накинути можна, але тільки так, щоб наш герб було видно… Це, між іншим, дракон, котрий був породженим сонцем та допомагав Хранителям створювати світи.

Підозрілий погляд на вишитого дракона ясності не вніс. Найбільше він скидався саме на летючу мишу. При чому з таких, що в просторі орієнтується кепсько та гальмують виключно об стіну. Втім, говорити цього Зоряна, звісно, не стала, тільки тихо зітхнула.

– Ти в релігійність вирішила вдатися? Якщо так, може розповіси мені, чому в тому храмові ми не бачили жодної жриці?

Дійсно, величний та прекрасний храм виявився пустим. Лише величезна зала, дах котрої тягнувся вверх та закінчувався прозорим склепінням, через яке світло заливало зал. І все. Розкішний розпис вкривав стіни, стелю та підлогу і тільки в одному місці його не було. На невеликому чорному п’ятачку посеред залу, котрий підіймався зі сходинами вверх на метр. Саме там їй судилося виголошувати Передбачення.

– Тому що вони всі були на обіді. Та й невідомо ще, хто з них буде головувати на ритуалі, – легковажно відгукнулася Симона та забралася на підвіконня, взявшись метеляти ногами, як дівчисько.

– Це як? – спантеличено перепитала Зоря. – Вони там що звання головної жриці у карти розігрують чи жеребкують?

Ні, можливо там стільки обов’язків, що від великого щастя головувати відхрещуються всіма можливими способами, але все ж.

– О, так це ж храм Матері Хранительки, її жриці – вагітні жінки.

Відповідь подруги прояснила трошки більше, ніж нічого. Брови Зоряни повільно зійшлися на переніссі у спробі пришвидшити роботу шестерень в голові. На жаль, результат як був нульовим, таким і залишився.

– Стривай, у них там що виробництво дітей на конвеєрі?

– Та ти що! – вигукнула Симона та махнула руками на подругу. – Тут вірять, що Матір Хранителька дивиться на світ очима вагітних. Тому багато жінок при надії живуть при храмові, як жриці. Там найкращі цілителі, окрім того, діти, народжені при храмі отримують фінансову підтримку надалі. Та і взагалі, бути народженим при храмі – престижно.

Замислено пригладивши скуйовджене волосся, Зоря повільно кивнула. Це було навіть цікаво і можливо іншим разом вона б зацікавилася місцевою релігією, але сьогодні в неї були трохи інші тривоги, щоб голову забити.

– Ну, головне, щоб пологи не довелося прямо на місці приймати. Я не те щоб акушерка з досвідом, – гмикнула Зоряна та гойднула головою. – Добре, збираємося?

За час розмови Симона встигла поворухнутися та забратися з ногами на підвіконня й хитро посміхнутися. Великі блакитні очі весело примружилися.

– О, зараз тебе зберуть, не хвилюйся та просто розслабся.

– Га?

Втім, на це Симона вже не відповіла. Лише хитро прикусила губу та нахилила голову до плеча, коли двері передпокою прочинилися і секундою пізніше до кімнати одна за одною пройшли четверо служниць.

– Дівчата, оця панночка має бути красунею, щоб всі ахнули!

Змахнувши руками, як диригент, Симона випросталася і тільки зараз Зоряна усвідомила, як сильно вона недооцінила таланти подруги. Поки вона сама воювала з Шаларом, подруга не сиділа склавши руки. Ні, вона безсовісно привертала на свій бік служниць. Доброзичливість, м’якість та уважність – річ велика та підступна. Ось так і оком змигнути не встигнеш, а тебе вже окрутили та перетягнули на свій бік.

Зоря тільки й встигла кинути на подругу обурений погляд, перш ніж служниці безсовісно потягнули її геть з кімнати до купалень. Симона наостанок надіслала подрузі повітряний поцілунок та шкодливо підморгнула. Розкаюватися вона навіть не думала.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍