Жюль Верн - 20 000 льє під водою

— А який же китобій, пане, забуде своє колишнє ремесло? Що може замінити полювання на китів? Воно збуджує кров!

— А вам не доводилося полювати на китів в тутешніх морях?

— Не доводилося, пане. Я плавав у північних «морях, доходив до Берінгової протоки, до Девісової протоки.

— Отже, з китами Південної півкулі ви ще не знайомі. Та не дивно! Ви дотепер полювали північних китів, а південні кити не переходять теплих вод екватора.

— Ви не жартуєте, пане професоре? — недовірливо сказав канадець.

— Кажу те, що є.

— А от, до речі, послухайте-но, що я вам розповім: у шістдесят п’ятому році — себто два з половиною роки тому — я підчепив біля Гренландії кита, у якого в боці стирчав гарпун із клеймом китобійного судна з Берінгової протоки! Отже, як могло статися, що тварина, поранена коло західних берегів Америки, була загарпунена коло східних берегів, якщо вона, обігнувши мис Горн або мис Доброї Надії, не перейшла через екватор?

— Я тримаюся тієї думки, — сказав Консель. — Чекаю, що нам відповість пан професор.

— Пан професор відповість вам, друзі мої, що різні види китів живуть у різних морях і ніколи їх не полишають. І якщо якийсь кит із Берінгової протоки завітав до Девісової протоки, значить, між морями існує прохід або коло берегів Америки, або коло берегів Азії.

— І я повинен вам вірити? — запитав канадець, прискаливши око.

— Треба вірити пану професору, — сказав Консель.

— Виходить, — запально продовжив канадець, — оскільки я не полював у тутешніх водах, значить і тутешніх китів не знаю, га?

— Виходить так, Неде.

— Тим доцільніше завести з ними знайомство, — зауважив Консель.

— Погляньте! Дивиться, дивіться, он! — схвильованим голосом вигукнув канадець. — Він наближається! Ех, чорт! Іде простісінько на нас. Дражниться, бестія! Відчуває, що в мене руки порожні!

Нед тупнув ногою. Рука стислася в кулак, потрясаючи уявлюваним гарпуном.

— А що, тутешні кити такі ж здоровенні, як у північних областях океану?

— Майже такі, Неде.

— А я, треба сказати, пане, бачив здоровенних китів, у сто футів завдовжки! Мені навіть траплялося чути, начебто кити коло Алеутських островів бувають ще й довші за сто п’ятдесят футів!

— Ну, це вже явне перебільшення! — махнув рукою я. — Ці тварини не справжні кити, у них є спинні плавці, і вони, як і кашалоти, менші за справжніх китів.

— Егей! — заволав канадець, не відводячи очей від океану. — Підходить! Іде в кільватері «Наутілуса»!

І, повертаючись до перерваної розмови, він сказав:

— Ви кажете, що кашалоти дрібні тварини? А розповідають, начебто зустрічаються гігантські кашалоти. Це тварини розумні. Вони, кажуть, маскуються водоростями, фукусами й усілякими морськими рослинами. Їх приймають за острівці. До них причалюють, висаджуються, розводять вогонь…

— Будують будинки, — під’юдив Консель.

— Чого ти смієшся! — гарячився Нед Ленд. — Ну, а одного чудового дня тварина іде під воду і все його населення — ф’ють! — разом із ним у морські безодні…

— Як у подорожах Синдбада Мореплавця, — сміючись, зауважив я. — Ах, містере Ленде, ви, здається, любите незвичайні історії! От які ваші кашалоти! Сподіваюся, ви самі не вірите цим небилицям?

— Пане натуралісте, — серйозно відповів канадець. — Коли справа стосується китів, треба усьому вірити! Еге-гей! Дивіться-но, дивіться! А як пливе! От так поринає! Кажуть, ці тварини встигають за п’ятнадцять днів обійти навколо світу!

— Не стану сперечатися.

— А ви знаєте, пане Аронаксе, що на самісінькому початку створення світу кити ще моторніше плавали?

— А-а!.. Справді, Неде? Чому ж це?

— Бо в ті часи хвіст у них був поперечний, як у риб; отож, значить, хвіст у них був сплющений і стояв вертикально, вони і помахували ним туди-сюди урізнобіч! Але Творець, побачивши, що рибки надто прудкі, узяв та й вивернув їм хвіст! Так відтоді і ляскають вони хвостом по воді згори вниз! Ну, спритності в них і поменшало!

— Усе це так, Неде, — сказав я, — і я маю вам вірити?

— Не обов’язково, — відповів Нед Ленд. — У всякому разі, не більше, аніж коли б я сказав, що існують кити завдовжки в триста футів і вагою сто тисяч фунтів.

— Що й казати, чимало! — усміхнувся я. — Але треба зізнатися, що деякі китоподібні досягають значних розмірів. Одного жиру, свідчать, витоплюють з них до ста двадцяти тонн!

— Щодо цього, то я своїми очима бачив, — сказав канадець.

— Охоче вірю, Неде! Так само, як вірю в те, що деякі кити величиною дорівнюють ста слонам! Посудіть самі, яке цікаве видовище: таке громадище, та ще й пливе зі скаженою швидкістю!

— А чи правда, — запитав Консель, — що кит може потопити корабель?

— Корабель? Сумніваюся! — відповів я. — Утім, розказують,